Вишневий. Як там?.. Може, послі поговоримо?
Ахтительний. Був у городі, месьйо. З Маринкою їздив. Приїхав, зайшов до знайомого чоловічка: так і отак, кажу, й отаке наше діло. А він мені — хоч так чи отак, а не вийде ваше діло...
Вишневий (другою рукою за стіл ухопився). Ну?
Ахтительний. Я туди, я сюди, не виходить діло. Чую скрізь я: нон! Так я розсердився і пішов... угадайте, до кого ж?
Максим. До облаката?
Ахтительний. У виконком, до секретаря. Прийшов до його, сучого сина, та й кажу: так і отак, хочемо заснувати трудовий колектив вашого імені, такі й такі ім'яреки, соціальний стан ось який. У його аж очі заграли — де ж пак: трудовий колектив його імені. А я йому далі: у комуни, що поруч, кажу, земля є гуляща, а в паровому млині горобців та мишей повно. Оддайте, кажу, нашому колективу хоч десятин з сорок і паровий млин, то ми хлібом обсипемо нашу Комуністичну партію. Показав йому плана і все честь честю. Подивився він, поговорив телефоном з земвідділом — обміркуйте, каже. А там знайомий — обміркували на тре б'єн. Того ж дня й папери написали: колектив дозволено імені товариша Посунька, земля по ярок наша, млина в оренду на три роки... (Подав папери Вишневому, той зразу Макарові).
М а к а р. Та я ж неграмотний.
Максим (підійшов і почав читати). ...дозволити с.-г. колектив імені товариша Посунька. Землю по ярок і паровий млин...
Ахтительний. Книжок про комунізм випросив, аж три, лозунгів, плакатів — пригодиться.
Вишневий. Чуєш, Макаре?
Макар. А господи!.. Чую...
Вишневий. Віриш тепер?
Макар. Та... вірю.
Вишневий. Ну?
Макар. Пишуся.
Вишневий. А мене за сторожа. Ніхто-бо так не встереже, як я. Як місяць, ходитиму й світитиму очима своїми — на кожну соломинку. На перелазі стану, минуле спом'яну, за перелаз гляну, аж до моря. (Уявивши, що він біля перелазу). Ой, оберніться, мої ви мрії, на білі кораблі! Приплиньте ви до мого берега, приплиньте із-за моря!.. Та привезіть мені їсти й пити, хорошенько походити.
ІІ
1
Зібралися комунари на загальні збори, мовчазні, похмурі, смутні. Важко підвівся Лавро:
— Порядок денний сьогоднішнім зборам пропонується такий: перше — про ліквідацію комунальної кухні...
Вибухли голоси. Хто запропонував?
— Хай сам скаже!
Макар (підвівся). Я подав думку, що не треба нам комунальної кухні. Лучче буде, коли кожен собі харчуватиметься окремо...
X и м а. Чи не вам одному заманулося цього?
М а к а р. Не мені одному. (Повернувся до тих, що поруч сиділи). Правду я кажу?
Вирвався голос. Борщ який!
Баба Лукія (набралася повітря). І-іх... А який?
Макар. А такий, що як служив колись по людях, то кращий їв.
Підхопили:
— А хліб!
— Не хліб, а замазка до вікон!
— Хоч коники ліпи!
Баба Лукія. Дозвольте слово! Ой, не можу, не можу я цього й чути! От, їй-богу, ще ні разу, скільки мого віку, не спекла я й півглевкого хліба. За чоловіком була, у просвірниці служила, у заїжджому дворі, у лікарні, в станового жінки, у бараках, у писаря, в мірошнички, у пивнички, в Явдокії Марковий — вже ж яка покійниця була на хліб вередлива: і окрайчик щоб хрускотів, і шкуриночка тоненька, бочечок рум'яний, і щоб пахтів та щоб яснів,— а спитайте в неї, чи хоч раз спекла глевкий я хліб? Та язик у тебе глевкий, трясця твоїй матері, з його ліпи коники! Я скінчила.
Макар. Сказала б краще: хліб глевкий — на зуби легше, а то наговорила. Та не про хліб річ. Я, наприклад, хочу, щоб кожне харчувалося так, як йому хочеться. Бо, наприклад, мені борщу хочеться, а комунальна варить куліш, завтра кулешу захочеться — комунальна варить борщ.
Хтось (додав). Та в салдатах краще було, а ми ж тепер не тринадцята рота, а комуна, кажуть!
Лавро. Так, Макаре, то не лихо, що хліб вийшов глевкий,— трапляється, а лихо, що дехто з нас ще на ідеологію глевкий. Та по дорозі до соціалізму, ви знаєте, що тая комунальная кухня визнача? (По паузі). Половину дороги, от! Себто — хто доїхав до комунальної кухні, той доїде і до соціалізму. І голосую. Хто за комунальную, підніміте руки!
Микитко. Р-раз!
X и м а. Щоб не тільки в нас була, а по всіх світах!
Кожне слідкувало й числило руки.
Макар (на цигана). А ти куди ото? Опусти руку! Ти ще не член. Циган. Гуто ж скупий — і попробувати не дасть! X и м а (почислила двічі. Упав голос). Шість. Лавро. Хто не хоче комунальної?
Знову кожне слідкувало й числило руки.
X и м а (знов почислила двічі). Шість.
Тиша нависла. Застигла. Що скаже Лавро.
2
Раптом у дверях:
— Бонжур, камаради! Можна, делегації?
Оглянулись комунари — у дверях Ахтительний; За ним стали Максим і ще якийсь чоловік.
Лавро. У нас зараз загальні збори. Будь ласка, заждіть там, в бібліотеці.
Чоловік, глянувши, що нема ікон, надів шапку.
Ахтительний (вийшов наперед). Нам саме й треба до всіх вас екстрено, до всії комуни. Справа дуже негайна ще й до того інтересна.
М и к и т к о. Чи не пір'я привіз дерти?
Ахтительний. Же вуа одразу недисциплінованого елемента ще й крикуна. Колись такі крикунці, може, й до діла були, а тепер Радянській нашій владі од них тільки одна шкода. Як ви думаєте, камраде голова?
Лавро. Кажіть, чого приїхали?
Ахтительний. А того й приїхали, що тепер не крик революційній нашій партії та владі потрібен, а навпаки — тихий труд і шанобливе поводження ось таких, наприклад, колективів, як імені товариша Посунь-ка, себто нашого, що його дозволено заснувати нам, прирізавши од вашої комуни сорок десятин землі, себто по ярок, і взявши в оренду вам ізвісного млина, який стоїть і не меле, тоді як Радянській нашій владі аж кричить — молоти треба.
Лавро (в тон). Словам вашим не ймем віри, покажіть, будь ласка, писані радянські основанія.
Ахтительний. Будь ласка, ще й авек плюзір, як кажуть французи. Вуасі вам писані радянські основанія, вуасі печатка — серп і молот, підпис, номер, місяць, рік. (Лукаво). Стривайте!.. А не порвете?
Лавро (глянув на його). Зразу знати, з ким водились та з ким звикли діло мати. Ми не такі. Комуна ми!
Ахтительний. Пардон, я й забув... що ми маємо копії. Же ву прі. (Подав папери).
Лавро (передав Микиткові. Офіційно). Прочитайте, товаришу секретар!
Микитко (почав читати). Громадянам хуторів Яривчанських Г. Ахтительному, Т. Щербі, П. П. Кислякові, М. Кошарному (захвилювався), себто Максимові Кошарному... (глянув на Мотроньку)... дозволити заснувати с.-г. колектив імені товариша Посунька, виділивши для цього сокупний участок землі, рівний їхнім трудонормам, з запасного фонду с.-г. комуни імені Комінтерну сорок десятин...