Комуна в степах

Сторінка 4 з 12

Куліш Микола

Хима. А коли це так було, дядю? Коли? однаково,ж усі разом робимо.

Макар. Коли? Та ось і зараз. Один на скирті, а другий десь біля качок. Хіба ж це однаково? Аж сонце он регочеться.

Л у к а. Котра зараз година? —

Яків (витяг якогось доморобного годйкника). Ще шести нема.

Лука. Чуєш; Макаре? А робота у нас починається о шостій. А чого ти так рано на скирту поліз,'з якої причини, то я вже не знаю, віриш.

Циган. А буває, що спросоння чоловік аж на скирту вилізе, буває...

Розлігся регіт.

Микитко. Подай цигана в комуну! Хто за цигана?.. Я перший.

Яків. На й мою руку.

Микитко. Два! Хто ще? Гех, навались!

Ма ка р. Ще старців всіх поприймайте!

X и м а. Ну й що? Адже для голоти нам комуну дано. І товариш Ленін сказав...

М а к а р. Тоді торби на плечі, а ліру в руки: подайте, не минайте.....

Голос. А баби ворожитимуть, ге-ге...

Хима. Товариш Ленін сказав...

Макар. Що ти, Химо, і за цигана не вийдеш...

X и м а. Неправду кажете. Він сказав...

Макар. Ну що сказав? Що вийдеш?

Хима (озлилась). Він сказав... Гвіздки куватиме! Он коням підків треба!

Микитко. Три! Хто ще за циганську націю, щоб до Інтернаціоналу її?

Лука. Чотири!

Хима. Мотронька — п'ять!

Мотронька. Як всі, так і я... П'ять!

12

На костурах, без правої ноги, підійшов Лавро — голова комуни. За ним дід К а с я н.

Микитко. Товаришу голово! Ваш голос — і циганська нація наша. Лавро. Шість...

Микитко (аж підскочив). Шість!

Л а в р о (показав на годинник). Без трьох хвилин. Не , забувайте: годинник, дисципліна, організованість! Пора!

Хима. Приймем чи одмовимо?.. Треба ж якось... Товаришу Лавро!

Лавро. Це питання завдаси загальним зборам. А сьогодні порядок денний: домолот озимої, вивершення третього стогу соломи, важіння ячменю. У поточних справах: перекрити причілок на клуні, прокопати канаву в саду, вичистити саж. Мотроньці за те, що забожилась, бур'ян на вгороді виполоти... Бур'яни у нас кругом! Товариша цигана погодувати і, на мою думку, прийняти... '

Макар. Це проти статуту!

Лавро. За кандидата. За коваля буде! А придивившись до його на малій дистанції, тоді вже остаточно вирішимо й скажемо... (Глянув на годинник). Шість! До роботи!

Микитко (заграв на губах "Інтернаціонал", удаючи оркестр). Трам-тру-ту-туру-туру-ту-ту, бам... Хай живе циганська соціалістична республіка!

Комунари рушили.

13

Лавро (непомітно окликнув Луку). Хазяїн вернувся.

Лука (не втямив зразу). Хазяїн?.. Який хазяїн? Л а в р о. Вишневий.

Лука хвилину дивився на Лавра, чи не жартує той. Факт.

На току почалась робота. Завіса

ДІЯ ДРУГА

І

1

Задуманий, замислений, аж хворий прийшов Макар до Виш н е вого (в Максимову хату), Максим вийшов.

— Я оце роздумав і той... не пишіть мене в колектив! Не треба!

Вишневий (зітхнув). Чудний ти чоловік, Макаре. Немов сам не свій і слово у тебе не своє — невірне, непевне. Погодився ж нібито. А ці послали чоловіка в город. От-от як не приїде. Важили тут на тебе як на голову — і от маєш. А втім, роби, як краще. Дорога є тобі і в колектив, і до комуни. Це мені нема і не буде дороги. Тільки вийду отак у степ, стану та й притаюсь: добре! Землю в мене одібрано, реманент і хліб —усе моє добро. Ну, а далі що мені робити? Де подіти оці руки, ноги, як замовити голодний шлунок? Кажуть — йди роби! Так і кажуть. Отже, маю право я вписатися в колектив, щоб робити? Виходить, ніби маю. Та не хочу я, щоб всяке на колектив той лихословило — мовляв, колишнього хазяїна прийняли, кулака Вишневого, дарма що в його й досі мозолі ще не зійшли. Не хочу! Може, вже тоді, як закрасується ваш колектив, як процвіте він, на всі степи засяє достатками та згодою, впрошуся я за сторожа. Макар. І нащо таке казати?

Вишневий. За сторожа! Мені аби за сторожа, Макаре! Бо минулого не повернеш! Може, тільки колектив стережучи, згадуватиму, як то дні колись сяли, пахли отак... і степи наші пахли, по краях леліючи. Уночі на самоті, щоб ніщо не заважало. Обійду колектив, припаду до перелазу і спом'яну... як... (крапнула сльоза) теж на перелазі я востаннє прощався з жінкою, із сином, коли по-дурному од більшовиків тіказ... На перелазі вдосвіта ще й мак цвів... (Затремтіли плечі, борода заросилася дрібними, скупими слізками).

Макар (розтривожився). Серце крається, і той... Не завдавайте собі хоч такого жалю!

Вишневий. Не вернеться! Вже мені за перелазом доріжка, доріжка до смерті біжить. (Поник головою). Мені аби за сторожа.

Макар. Ну, а Чухало за кого буде в колективі?

Вишневий. Тарас Чухало, що колись за ктиторя у церкві був, у Чеці сидів, ти хочеш спитати? Не приймай! Не треба!

М а к а р. Та й Ахтительний...

Вишневий. Ахтительний — діловий чоловік. Усе зробить до пуття. Та ось зараз. Послали б кого другого до міста, то чи й виклопотали, а Гаврило, я певен, що виклопоче.

Макар. Недавній кулак. Дочок на буржуйок вчив — по-французькому... Вишневий. І сам у них вчився. А тепер політики навчається навої, агрономії, газети читає. Молодець! Ти скажи,— хоть лаяв він цю владу? Перший возить продподаток. А дочка вже за комісаром, і другу примостить, ось побачиш.

Макар. Воно так. Та тільки я не хочу. Та можна й без мене. А за ці розмови я нікому не казав і не скажу,— характер знаєте ж.

Вишневий. А чудний же ти, кажу, чоловік! Заляканий, чи бог тебе святий знає. Подумай: ти наймит, з комуни до тебе пристав Максим з батьком, не хто-не-будь, а ті, що самі по наймах ходили, та ще з комуни, дивись, хто пристане. Та на такий колектив сам Петров-ський благословення своє дасть і в Вуцвикові золотими чорнилами запише. А щодо Чухала, то й не треба, кажу, хоч він тепер такий, як і всі — хіба не збіднів за ці роки? А Ахтительний...

2

Максим (увійшов зворушений). Ахтительний приїхав! Гаврило Павлович!..

Вишневий (картузика до серця. Тихо). Ну, як? Максим. Не знаю. Йде сюди.

3

Ахтительний (увійшов). Бонжур у хату! (Обернувся, гукнув комусь). Наверни коней в холодок та дай води!.. (Пояснив). Дочка Марін, старша. Народилась ще року тисяча дев'ятсот першого, дев'ятсот сімнадцятого скінчила прогімназію і з тої пори ніяк не може вийти заміж. Так я її оце на американський лад настановлюю, щоб не була бабою. Хай їздить з батьком, привчається до діла. (Найшов кухля, набрав води). Ніколи не треба женського полу в хаті держати. Меншу Онись-ку отак возив і таки скрутив (випив) з комісаром, як розвьорстку з мене брав. Півтори тисячі пудів пшениці, дак я йому й Ониську на придачу. На, кажу, і дочку в розвьорстку! А тепер вона така там комісариха, що просто тре б'єн. І любляться, як коти весйою. (Окинув веселим і хитрим оком усіх). Ну, коман ву порте ву? Або, як казав у мене полонений австріяк: як шя маєте допіру?