Востаннє вона віддавалася чоловікові понад двадцять років тому, і тепер її змагала цікавість, як же воно буде в її віці після такої тривалої перерви. Але Флорентіно Аріса не дав їй часу пересвідчитися, чи прагнуло її тіло цього чи ні. Він упорався дуже швидко й був страшенно засмучений, а вона подумала: "Ну от, ми й зіпсували все". Але помилилася: хоч обоє й спізнали гостре розчарування, хоч він і мучився усвідомленням своєї незграбності, а вона докоряла собі за безумство, до якого довела її ганусівка, протягом наступних днів вони не розлучалися ні на мить. Виходили з каюти тільки поїсти. Капітан Самаритано, чий інстинкт розкривав усяку таємницю, що її хай там хто хотів би зберегти на його пароплаві, посилав їм щоранку білу троянду, розважав їх серенадами з вальсів їхньої молодості, жартома велів докладати у їхні страви чогось збудливого. Довгий час вони більше не пробували кохатися в ліжку; це сталося значно пізніше, коли натхнення зійшло на них цілком несподівано, коли вони нічого такого й не думали. А поки що їм вистачало простого щастя бути разом.
Вони не виходили з каюти, аж поки капітан не передав їм записку, в якій повідомив, що після обіду вони прибувають до Ла-Доради, кінцевого порту одинадцятиденного рейсу. Ферміна Даса та Флорентіно Аріса побачили з каюти високий мис, на якому густо тулилися будинки, осяяні блідим сонцем, і спершу їм здалося очевидним, чому так назвали це селище[11], але потім вони засумнівалися в доречності цієї назви, коли відчули, як від нього пашить жаром, наче від пароплавних казанів, і побачили, як плавиться гудрон на вулицях. Крім того, пароплав причалив не біля селища, а до протилежного берега, де була кінцева станція залізничної колії на Санта-Фе.
Вони вибралися зі свого притулку, як тільки всі пасажири зійшли на пристань. Ферміна Даса розглянулася в просторому, тепер безлюдному салоні, і обоє стали дивитися з пароплава на збуджений натовп людей, що витягували свої речі з вагонів поїзда, здалеку схожого на іграшковий. Можна було подумати, що вони приїхали з Європи, а надто жінки, чиї пальта та капелюхи, модні в минулому столітті, заходили в очевидну суперечність із курною спекою. В деяких жінок волосся було прикрашене чудовими квітами, що від жароти почали ронити пелюстки. Всі ті люди щойно приїхали сюди з андського високогір'я після цілоденної подорожі поїздом через прекрасну, мов чарівний сон, савану і ще не встигли перевдягтися відповідно до карибського клімату.
Посеред галасливої, мов на ярмарку, юрми дуже старий і жалюгідний на вигляд дід витягував із кишень свого жебрацького пальта малих курчат. Він з'явився несподівано, проштовхуючись крізь натовп, пальто на ньому було подерте і колись вочевидь належало чоловікові набагато вищому й товщому. Дід скинув капелюха, поставив його отвором догори на мол, щоб, може, хтось кинув йому туди монетку, і обома руками почав видобувати з кишень ніжних, безбарвних курчаток, що, здавалося, розмножувалися між його пальців. За якусь мить мол ніби вкрився килимом із рухливих пухнастих клубочків, що попискували під ногами в подорожніх, які надто квапилися й наступали на них, нічого не відчуваючи. Зачарована цією дивовижною виставою, мовби на її честь, бо вона одна милувалася нею, Ферміна Даса не помітила, в яку саме мить на пароплав почали підійматися пасажири зворотного рейсу. Свято для неї тут-таки закінчилося: серед нових пасажирів вона побачила чимало знайомих облич, кількох друзів, які ще зовсім недавно поділяли з нею її жалобу, — і поквапилася знову сховатись у своїй каюті. Коли прийшов Флорентіно Аріса, вона була ледь жива від жаху і воліла радше вмерти, ніж наражатися на ризик, що знайомі побачать, як вона розважається, подорожуючи через такий короткий час по смерті чоловіка. Флорентіно Арісу так вразив її пригнічений настрій, що він пообіцяв поміркувати, як уберегти її від напасті в якийсь інший спосіб, ніж постійне ув'язнення в каюті.
Рятівна думка сяйнула йому несподівано, коли вони вечеряли в капітановій їдальні. Капітана непокоїла одна проблема, яку він давно хотів обговорити з Флорентіно Арісою, але досі той ухилявся від розмови, щоразу кажучи одне й те саме: "Леона Кассіані залагоджує такі справи ліпше, ніж я". А проте цього разу він вислухав капітана. Річ була в тому, що пароплави завжди перевозили вгору по річці якийсь вантаж, але спускалися завжди порожні, тоді як з пасажирами було навпаки. "А перевозити вантаж значно вигідніше. І платять за нього більше, і годувати його не треба", — сказав капітан. Ферміна Даса вечеряла без апетиту, її дратувала нервова суперечка чоловіків про те, що слід би запровадити диференційовані тарифи. Але Флорентіно Аріса виговорився до кінця і лише тоді поставив запитання, в якому капітанові вчувся натяк на можливий рятівний вихід.
— Ну, а якщо припустити таке: ми повертаємося додому без вантажу, без пасажирів, без нічого і не причалюємо до жодної пристані?
Капітан відповів, що таке можливе тільки в гіпотезі. Компанія зв'язана різними діловими угодами, про які Флорентіно Арісі відомо краще, ніж будь-кому: існують договори про перевезення вантажів, пасажирів, пошти й іншої всячини, порушувати які вони здебільшого не мають права. Пливти собі, не зважаючи ні на що, дозволяв лише один випадок: якби на борту пароплава хтось захворів на холеру. Тоді пароплав оголошує стан карантину, підіймає жовтий прапор і здобуває надзвичайне право не підходити до жодної пристані. Капітан Самаритано вдавався до цього способу не раз, бо в долині річки досить часто спалахувала холерна пошесть, хоча санітарні власті, як правило, змушували лікарів у таких випадках ставити діагноз звичайної дизентерії. Крім того, в історії річкового пароплавства жовтий прапор карантину не раз підіймали над судном, щоб уникнути сплати мита, не брати на борт небажаного пасажира, позбутися надокучливих інспекцій.
Флорентіно Аріса знайшов під столом руку Ферміни Даси.
— От і гаразд, — сказав він. — Так ми й зробимо.
Капітан здивувався, але відразу ж своїм інстинктом старого лиса зрозумів, куди веде співрозмовник.
— Я командую пароплавом, але ви командуєте всіма нами, — сказав він. — Отже, якщо ви сказали це серйозно, то дайте мені письмовий наказ, і ми негайно відчалюємо.