— Згода! — відповіли брати.
І кожен став собі будувати житло. Розуміється, що найкращий був терем10
________________________________________[10] Терем — княжа палата.
Кия. Будови його наглядав Руслан, а будували його з дуба та тисового дерева. Заразом заходилися біля будови укріплень. Сипали вали з глини, яку перекладали верствами дерева. Дерево це підпалювали, і в огні земля осталювалася й тверділа.
— Коли глина перегорить, — затвердне, мов камінь, — говорив Руслан. — Та найсильніше треба випалити вали від півночі. Там додамо й піску. Пісок стопиться, і повстане одна збита, нерозривна маса. А це тому, що від півночі вогкість найбільше нищить вали.
Коли вже були готові вали й глибокі рови, вбивали на валах кріпкі та високі остроколи. До города можна було дістатися тільки одними воротами по зводному мості. Такі ж самі укріплення побудували й обидва молодші брати довкруги своїх домівок. Усі ці укріплення замкнули ще одними валами, вже не такими високими, та все ж таки доволі кріпкими.
Велике було свято, велика радість, коли вже всі укріплення були готові, і число пожильців збільшилося, бо наплило багато прихідців з усіх сторін світу. Князь Кий справив величавий пир для всіх пожильців міста й для гостей. Перед княжим теремом містилися столи для найвизначніших мужів города.
А було це в самі Розігри.11
________________________________________
[11] Розігри — поганське свято мавок. Ще й сьогодні наш народ називає розіграми, або розиграми день у тиждень по зеленому понеділку. Кажуть, що тоді граються нехрищені діти, а мавки, за народним повір'ям, це дівчатка, що померли нехрищені.
[12] Огнищанин — мешканець, горожанин, громадянин.
Погода була чудова. Столи вгиналися під повними мисками й збанами меду.
Найстарший із огнищан,12 старий Остромир, від імени пожильців складав князеві Києві подяку й закінчив:
— А в память того, що це князь Кий построїв цей город, нехай же він і зветься Київ город!
— Славно, славно. Згода, згода! — кричав народ — Київ, Київ хай зветься!
Раділи люди, раділа й природа вся! Небо було чисте, чистісіньке — ні хмариночки не було на ньому. А сонце світило так ярко! Дерева в лісі шуміли радісну пісню, пташки, скриті в густолистих гіллях, слали щиру подяку до неба...
І рознеслася вістка по світу про новий город над Дніпром. Стали з'їздитися в город гості з усіх усюдів. І араби й греки й
________________________________________
[13] Нормани — старогерманські мешканці Скандинавії. Вони наймалися в Греції та в інших державах на воєнну службу.
[14] Хозари — народ фінсько-тюркського походження. Заснував свою державу над рікою Волгою. При гирлі Волги до Каспійського моря була їхня столиця Ітиль. Спершу були вони погани, а потім прийняли жидівську віру.
нормани13 й хозари.14
Багатів Київ. Став ласим шматком для диких орд, що по степах ганялися, постійного пристановища не мали.
Та кріпкі були вали Києва, сильний був острокіл, а ще кріпкі були груди, ще сильніші були руки оборонців його, що одностайно живим муром в обороні рідного города стояли.
Росла слава Києва, світами лунала. А з нею неслася слава й про незвичайну красу сестри Кия, Либеді золотокосої. І слалися до князя Кия посли за послами від князів сусідніх, руки князівни Либеді просити.
Та вона все відмовляла. Що вже й Кий не навговорювався її!
— Ні, та ні! Я буду Русланова, або нічия! — казала...
І князь Кий вже й не перечив сестрі.
— Маєш вільну волю — казав.
І занесли хозарські гості славу про город багатий, про країну чарівну та про князівну, ще чарівнішу, над кралі кралю, аж у той Ітиль, у столицю царства хозарського.
І каже хозарський
________________________________________
[15] Каган — зн. Великий хан, цебто великий князь — так звався хозарський володар.
[16] Бег — хозарський високий урядовець.
каган15 до бега:16
— Треба нам висватати для нашого каганенка цю київську князівну-красуню. Їх город багатий і землі просторі й родючі, як я чув від гостей наших, що туди заїздять.
— Добра твоя думка, могутній кагане! — каже бег. — Воно краще часом землі женитьбою здобувати, ніж мечем. Та вишли туди разом із сватами військо, щоб, коли відмовлять руки князівни, силою змусити князя Кия віддати сестру за нашого каганенка.
— Мудра твоя рада, розумний бегу, — сказав каган — так і зробимо!
І рушило могутнє хозарське військо з-над Волги над Дніпро. А попереду посли-свати з дарами багатими...
І вкінці літнім ясним ранком стало хозарське військо під Києвом, а хозарські посли підходять під київські ворота:
— Ми посли могутнього кагана хозарів до князя Кия — кажуть.
Відчинили воротарі ворота, й хозарські посли ввійшли в город.
— Ми прийшли від кагана нашого могутнього, просити в тебе руки твоєї сестри, Либеді, для каганенка нашого.
А князь Кий:
— Я проти цього нічого не маю, та силувати сестри не буду. Її воля — схоче добре, а ні, так вибачайте.
Тоді посли:
— Ми не самі прийшли, ми з військом великим! — Не схочеш віддати сестри, так ми її силою візьмемо, ще й ваші землі завоюємо.
Покликав князь Кий сестру Либідь та каже їй:
— Хозарський каган прислав сватів до тебе. Чи згідна ти вийти за каганенка хозарів?
А князівна своє:
— Я буду Русланова, або нічия! Тоді князь Кий послам:
— Ну, що ж, панове сватове, спізнилися з посольством своїм...
— Даремно князівна відмовляється, — кажуть посли. — Не хоче по волі, то ми її по неволі візьмемо, ще й твій город і землі твої завоюємо, княже.
Зажурився князь Кий, бо війська в нього обмаль, а хозарів перед Києвом хмари, хмари...
Та що діяти? Збирає князь усе своє військо й до бою вирушає.
І стали війська проти себе... Велике хозарське військо — та невеличке князя Кия.
Але завзяття в київському війську велике:
— До останнього згинемо, а не посоромимо землі рідної. Силою не то князівни Либеді, але й звичайної дівчини, киянки, ворогам узяти не дамо...
І бачить вожд хозарів, що хоч і невелике київське військо, та хто зна, чи переможе його хозарська орда, — таке завзяття б'є йому з очей... Подумав та каже до Кия:
— Пощо проливати нам кров усіх наших військ! От визначи ти свого борця, а я свого. Переможе наш борець, так князівна наша, а переможе ваш, так ось моє лицарське слово, що відійду спокійно назад у свою державу.