Отже, автором "Слова" був князь!
Але князів у часи Ігоря Святославича було багато. І всі вони були "братами", Рюриковичами, бо їхнім спільним предком був Рюрик. Котрий же з них?
Щоб вийти на одного-єдиного претендента на автора "Слова", учений визначив головні передумови авторства:
1) автор повинен володіти всією інформацією, нагромадженою в "Слові";
2) він повинен мати якийсь дуже близький стосунок до Ігоря — дружній чи родинний, — а також і до Святослава київського, бо інакше не можна пояснити, чому він проявляє добрі почуття до них обох, особливо до Ігоря;
3) ці близькі стосунки потрібно підтвердити документально, і насамперед у 1185 році;
4) кандидат у автори повинен бути сучасником подій, змальованих у "Слові", але не дряхлим і не дуже молодим.
Треба визнати, що жоден дослідник не йшов подібним шляхом.
Визначивши всі ці передумови, а також ряд дрібніших, Л. Махновець склав родовідну таблицю всіх князів Рюриковичів. Відкинувши померлих до 1185 року і тих, що народилися пізніше, він вийшов на доволі вузьке коло князів — сучасників Ігоря. Потім із цього кола виключив малолітніх та дряхлих, а також тих, котрі в силу географічної віддаленості, як князі полоцькі, володимиро-суздальські чи рязанські, не мали ніякого відношення до походу сіверських князів. Були й деякі інші мотиви, що дозволили скоротити список.
Із тих, що залишилися, потрібно було вибрати одного, який:
1) був другом чи родичем Ігоря;
2) одночасно був другом чи родичем Святослава київського;
3) знав подробиці підготовки до походу, перебіг битви та втечі Ігоря;
4) і, звичайно ж, володів усією інформацією, закладеною в "Слові".
Перебравши всіх князів, що залишилися в списку, Л.Махновець зупинився на одному імені — імені князя Володимира Галицького.
Володимир Галицький!
Доволі відоме ім’я! І ще відоміша складна доля цього князя! Чому ж ніхто із дослідників за двісті років пошуків автора "Слова" не запропонував його кандидатуру?
Л.Махновець пояснює це тим, що літописи часто писалися та переписувалися тенденційно — одних вихваляли незаслужено, а інших гудили незаслужено. Щось подібне трапилося і з Володимиром Ярославичем. Недруги, особливо з галицького боярства, постаралися змалювати його образ у літописах чорними фарбами, він і п’яниця, і гульвіса, і з батьком сварився, і чужу жінку відбив від живого чоловіка. Через багато століть ці несправедливі характеристики по волі лібретиста В. Стасова, який повірив їм, перекочували в чудову оперу О.П. Бородіна "Князь Ігор" і, безперечно, негативно подіяли на дослідників "Слова".
Яким же був насправді Володимир Галицький? Давайте коротенько познайомимось з його життям, зокрема з тим періодом, що нас цікавить.
Володимир Галицький був сином галицького князя Ярослава Осмомисла, одного з героїв "Слова". До речі, в жодному документі того часу, окрім "Слова", ми не знайдемо прізвиська Осмомисл. Отже, воно, мабуть, вживалося в дуже вузькому придворному колі галичан, котрі знали, що князь володіє вісьмома мовами. Знав це, безперечно, і син Володимир і увіковічив це батькове прізвисько в "Слові". Більше того, давно було помічено, що характеристика Ярослава Осмомисла у "Слові" така широка і детальна, як ні в кого іншого з князів. Чому так? Чи не тому, що Володимир знав батька краще, ніж будь-кого іншого?
Матір’ю його була дочка великого князя київського Юрія Довгорукого Ольга, напівгрекиня, бо її матір’ю була друга жона Юрія Довгорукого, візантійська принцеса із династії Комниних. Вихована в грецькому оточенні матері, Ольга, безумовно, знала грецьку мову. Треба думати, що її первісток володів нею, як і чоловік Ярослав.
Окрім Володимира, в сім’ї було ще три дочки. Нас особливо цікавить середульша (точне ім’я її невідоме, здогадно — Євфросинія) — знаменита Ярославна, жона князя Ігоря. Таким чином, Ігор був зятем Володимира, а Володимир Ігорю — шурином.
Доволі близька рідня!
Вона підтверджується записом у літопису восени 1184 року: "Володимир прийшов у Путивль до Ігоря, зятя".
Коли б не цей запис, ми ніколи б не дізналися, що Ярославна — дочка Ярослава Осмомисла і рідна сестра Володимира, оскільки в той час було декілька князів, що носили таке ім’я і мали дочок.
Чому Володимир прийшов у Путивль, дізнаємося пізніше. Народився він 1151 року, як і Ігор Святославич. Дитячі та юнацькі роки його минули у сприятливих умовах для навчання. Він отримує блискучу домашню освіту: вивчає мови, в тім числі і класичні — грецьку та латинську, військову справу, історію рідної землі та суміжних країн. Батько Ярослав, як і дід Володимир та прадід Володар, були освіченими людьми, великими книжниками і зібрали багату бібліотеку, якою користувався молодий княжич.
На п’ятнадцятому році батьки одружують його з дочкою чернігівського князя Святослава, котрий згодом стане великим князем київським, та княгині Марії Васильківни — Болеславою. З невідомих причин Болеслава незабаром померла, але, оскільки Володимир ніколи вже ні з ким не вступив у законний шлюб, тесть і теща і далі вважають його своїм зятем, хоча він не був монахом і від коханої жінки-попаді пізніше мав двох синів — Василька та Володимира.
Таким чином, був знайдений ключ до загадки, яку досі ніхто з дослідників не міг розгадати, — чому автор одночасно проявляв доброзичливість до обох двоюрідних братів — Ігоря та Святослава, котрі нерідко ворогували поміж собою. Він був зв’язаний з ними обома родинними зв’язками, а з Ігорем ще й вдячністю за допомогу в скрутну хвилину, про що нижче.
Наступні роки життя княжича Володимира ускладнилися сімейними сварками, що доходили до справжньої війни між батьком та матір’ю.
Династичний шлюб Ярослава Осмомисла з Ольгою Юр’ївною не приніс їм ні палкого кохання, ні сімейного щастя. Ярослав закохався в красуню — бояришню Анастасію (Настаську), дочку галицького боярина Чагра, і прижив з нею сина Олега. Особливої гостроти набули ці незгоди тоді, коли Ярослав привів Настаську на Гору, на т. з. Золотий тік, у княжі хороми, і об’явив Олега своїм спадкоємцем.
На захист матері і своїх законних прав став Володимир.
У критичний момент їм зі своїми однодумцями-боярами довелося тікати і шукати притулку в інших князів, що сиділи на пограниччі з Польщею. Та Ярослав пригрозив тим князям всілякими карами, і вони вирядили від себе втікачів у Польщу, де була замужем за польським князем наймолодша дочка Ольги Юр’ївни.