Я пам'ятаю все це тому, що коли ми були малими, тітонька Ан-мей дозволяла нам торкатися своїх нових меблів лише через прозору пластикову накривачку. Мої батьки брали мене з собою до Гсу на вечірки Клубу веселощів і удачі. Я була гостею, тож мусила приглядати за усіма молодшими дітьми, і завжди здавалося, що їх так багато, бо обов'язково була якась малеча, що ревіла, стукнувшись голівкою об ніжку стола.
— Ти відповідальна, — казала матінка, а це означало, що, якби щось розлили, підпалили, загубили, зламали або забруднили, попало б саме мені. Відповідала я незалежно від того, хто насправді нашкодив. Вона і тітонька Ан-мей вдягалися в кумедні китайські сукні з жорсткими стоячими комірцями та квітучими гілками, вишитими шовковими нитками на грудях. Я вважала, що для справжніх китайців цей одяг був занадто вигадливим, а для американських вечірок — занадто чудернацьким. У ті часи, до того, як матінка розповіла мені про Ґуйлінь, я гадала, що Клуб веселощів і удачі — це якийсь ганебний китайський звичай, щось на кшталт таємних зібрань ку-клукс-клану або індіанських бойових танців під тамтам у телевізійних фільмах.
Але цього вечора немає жодної таємниці. Тітоньки — члени Клубу веселощів і удачі вдягнені в широкі штани, яскраві ситцеві блузи і в міцне взуття на низьких підборах. Ми всі повсідалися навколо обіднього столу під лампою, схожою на іспанський канделябр. Дядько Джордж вдягає свої біфокальні окуляри і починає збори читанням протоколу.
— Наш капітал складає 24825 доларів, або близько 6206 доларів на подружжя, чи 3103 на особу. Через втрати ми продали акції Субару по шість і три чверті. Ми придбали сто акцій Сміт інтернешнл за сім. Дякуємо Ліндо та Тіна Джонґів за частування. Особливо смачним був суп з червоної квасолі. Березневі збори довелося відмінити до нових повідомлень. Шкодуємо, що довелося попрощатися з нашим другом Сюян та висловлюємо наше співчуття сім'ї Канінґ Ву. З повагою до присутніх, президент і секретар, Джордж Гсу.
Ось так. Я очікую на те, що решта присутніх почнуть говорити про мою матінку, роки щирої дружби з нею, чому я, як її втілення, зараз тут, і маю стати четвертим гравцем і підтримувати справу, що її була затіяла моя матінка одного спекотного дня в місті Ґуйлінь.
Але присутні лише кивають головами на знак згоди із цим оголошенням. Разом з усіма так само киває і батько. І мені здається, що життя матінки відсунуте вбік, щоб звільнити шлях новій справі.
Тітонька Ан-мей важко підводиться із-за столу і повільно йде на кухню готувати їжу. Найкраща подруга матінки, тітонька Лін, перебирається на бірюзову канапу, складає руки на грудях і спостерігає за чоловіками, що залишилися сидіти за столом. Тітонька Їнґ, яка, як мені здається, меншає кожної нашої зустрічі, дістає із сумки для в'язання заготовку для крихітного блакитного светра.
Дядьки — члени Клубу веселощів і удачі заводять розмову про акції, що вони їх хотіли б придбати. Молодший брат тітоньки Їнґ, дядько Джек, дуже наполягає на якійсь компанії, яка добуває золото в Канаді.
— Це чудовий захист від інфляції, — каже він авторитетно. Він краще всіх розмовляє англійською, майже без акценту. Я згадую, що матінка найгірше говорила англійською мовою, але вона завжди вважала, що краще за усіх говорить китайською. Вона розмовляла на мандаринському діалекті з незначним шанхайським акцентом.
— То ми не гратимемо сьогодні в ма-джонґ? — голосним шепотом питаюся я у тітоньки Їнґ, яка дещо недочуває.
— Потім, — каже вона, — після опівночі.
— Шановні, ви берете участь в цих зборах чи ні? — питає дядько Джордж.
Після одноголосної згоди на купівлю акцій канадійської золотодобувної компанії, я прямую на кухню до тітоньки Ан-мей, щоб дізнатися в неї, чому Клуб веселощів і удачі почав вкладати кошти в акції.
— За нашими правилами, переможниця отримувала всі гроші. Але вигравали завжди ті ж самі гравці і програвали ті ж самі, — каже вона. Вона саме ліпить вонтони 4 і вправно розкладає пахуче м'ясо на тонке тісто, а потім одним плавним рухом руки запаковує оболонку так, що вона нагадує крихітний капелюшок, як у санітарки.
— Без вміння удача не допоможе. Тож колись дуже давно ми дійшли згоди вкладати гроші в акції на фондовій біржі. Для цього не потрібно великого уміння. Навіть твоя мати з цим погодилася.
Тітонька Ан-мей рахує на таці перед нею. Вона вже зробила п'ять рядів по вісім вонтонів у кожному.
— Сорок вонтонів на вісім їдців, треба по десять кожному, ще п'ять рядів, — каже вона сама собі і продовжує начиняти м'ясом. — І добре, що ми так зробили. Тепер будь-хто може вигравати чи програвати. Ми могли сподіватись на удачу на фондовій біржі. І могли грати в ма-джонґ лише для задоволення, на декілька доларів, так, щоб та, що виграла, отримувала все. Ті, що програли, забирали додому залишки вечері! Тож кожна мала якесь задоволення. Розумно, га?
Я стежу за рухами тітоньки Ан-мей. Її пальці швидко і впевнено ліплять тісто. їй не потрібно думати про те, що вона робить. Матінка скаржилася саме на те, що тітонька Ан-мей ніколи не думає про те, що зараз робить.
— Вона не дурна, — сказала якось матінка, — але якась легкодуха. На тому тижні я підкинула їй добру ідею. Я сказала: "Ходімо до консульства і спитаємося про папери для твого брата". І вона мало не кинула все, чим займалася, бо хотіла зараз же йти. Але потім з кимсь поговорила. Не відомо, хто то був. І та людина сказала їй, що це може спричинити серйозні неприємності для її брата там, у Китаї. Та людина сказала їй, що ФБР запримітить її і все життя завдаватиме неприємності в США їй самій. Та людина сказала: "Підеш за позичкою на будинок, а тобі відмовлять, бо маєш брата-комуніста. А я кажу: "Ти ж вже маєш будинок!" Але це її не заспокоїло.
— Тітонька Ан-мей не знає, чого вона хоче, — казала матінка, — і сама не розуміє, чому це так.
Я дивлюсь на тітоньку Ан-мей і бачу низеньку схилену сімдесятирічну жінку з великими грудьми і худими негарними ногами. В неї м'які гладкі пучки літньої жінки. Я запитую себе, що ж такого робила тітонька Ан-мей, щоб надихнути матінку на довічну критику. Складалося враження, що матінка завжди була незадоволена всіма своїми подругами, мною, навіть моїм батьком. Завжди чогось бракувало. Завжди щось мало бути поліпшене. Щось вимагало урегулювання. Це або те містило забагато якогось елементу, але замало іншого.