— Кінець кіпцом воно вдарить вам у голову, і то напевно!' Кажуть, пе один збожеволів від того, що стримувався.
— В нашому стані, Онорино, треба каятись,— кволо відповів нещасний кюре.
Але вірна служниця обходилася 8 ним як з нетямущою дитиною.
— Таж ви не станете руйнувати свого здоров'я — ще , тільки цього бракувало! Що він виграє, милий господь,
від того, коли ви рішитеся глузду?
Опустивши очі, кюре Поносе эробив невизначений порух рукою: мовляв, це питання перевищує його права і якщо й випаде йому збожеволіти з надміру цнотливості, коли вже на те воля божа, то він готовий її прийняти. Якщо воно заходить аж у голову... Але це ще хтозна. Тоді Оно-рина підступила до нього й підбадьорливо мовила:
— З бідним паном кюре, що був воістину святим чоловіком, ми залагоджували цей клопіт удвох...
Слова ці були для кюре Поносса заспокійливою при-звісткою. Дещо звівши очі догори, він непомітно оглянув Онорину нжо з зовсім іншими думками в голові. Служниця була иж ніяк це гарна, багато чого їй бракувало, однак у пої були,— нохай мало і найпростіше виражені, через що вопи здавались непримітними,— гостинні жіночі форми. І нехай ці тілесні оази були повиразні й бідні серед довкілля, однаково ж це були рятівні оази, розставлені провидінням по гарячій пустелі, де кюре Поносе уже бачив себе на краю божевілля. Його розум осяяла одна думка. Чи ж не чесніше буде просто піддатись спокусі, якщо такий досвідчений священик, що його оплакував увесь Клошмерль, підказує йому шлях? Йому тільки доведеться ступати, хоч пишатися тут і нема чим, слідами цього святого чоловіка. Тим паче, що коняча будова Оно-рининого тіла дозволяла віддавати природі тільки вкрай необхідне, не маючи від цих пустощів ніякої надмірної втіхи, ані передсмаку приємної насолоди, яка обтяжує гріх. Проказавши бездумно молитву, кюре Поносе слухняно пішов за служницею, яка так жаліла свого молодого хазяїна чороз його скромність. Все швидко відбулося в повпій пітьмі, і кюре Поносе намагався відійти думкою якомога далі від свого вчипку, шкодуючи за тим, що чинила його плоть та нарікаючи на неї. Але потому він проспав спокійно ніч, підвівся бадьорий і зрозумів, що вряди-годи, безперечно, не "завадить вдаватися до цього засобу, хоча б навіть тільки задля служби господньої. Далі він визначив собі кількість разів та постановив дотримуватись правил свого попередника, про які Онорина докладно йому розповіла.
Та хоч би там як, але це був таки гріх, в якому треба було сповідатись, і збентеження від свідомості цього було завелике для кюре Поносса. На щастя, з розмов він дізнався, що в містечку Вальсонні, за двадцять кілометрів від Клошмерля, живе абат Жуфф, його колишній приятель по семінарії. Кюре Поносе подумав собі, що краще
звіритися в своєму гріхопадінні справжньому другові. Назавтра, позатикавши за пояс поли сутани, він осідлав цер-
власність — і, розпитуючи в людей дорогу й добряче помучившись, урешті добувся до Вальсоппи.
В перші хвилини обидва священики, знай, тільки раділи з приводу своєї зустрічі. Та під кінець кюре Поносе мусив признатись у тому, що саме його привело. .Страшенно ніяковіючи, він розповів приятелеві, чого він нещодавно допустився зі своєю служницею Онориною. Відпустивши йому всі гріхи, шдре.Жуфф признався йому, що й він допускається такого самого зі своєю служницею Жозефою, і вже не один рік. Гість згадав, що й справді двері йому відчинила якась чорнявка,— зизоока, одначе досить свіжа лицем і приємно дебела. Він подумав, що під цим оглядом його приятелеві поталанило більше, ніж йому, бо ж, як на його смак, то було б бажано, щоб Онорина не була така тараня (коли сатана посилав йому спокуси, то эавжди у вигляді дужо білих, гладких жінок з пишними персами й стегнами). Та віп прогнав цю заздрісно хтиву думку, якій бракувало милосердя, і слухав далі, що йому казав його приятель кюре Жуфф. А той казав таке:
— Любий мій Огюстене, оскільки ми неспроможні цілком відокремитись від тлінної плоті,— ласка, що її сподобились тільки двоє-троє' святих,— то наше щастя, що ми маємо вдома засоби, щоб потай миру вдовольняти найне-обхідніші плотські потреби, не викликаючи скандалу й не порушуючи духовного спокою парафіян. Тож радіймо з того, що наші страждання не завдають ущербу добрій славі церкви.
—. Та й зрештою,— докинув Поносе,— хіба не корисно мати якийсь досвід у цій справі нам, яким часто доводиться приймати рішення й давати поради?
— Гадаю, що так, любий мій друже,— відповів Жуфф,— коли я подумаю про доякі проблеми сумління, що з ними* доводиться стикатись. Повно, що без особистого досвіду я б заплутався, залагоджуючи великі суперечки, пов'язані з шостою загїовіддю. Якби ми дечого про це не знали, хай і не багато, але достатньо, то скерували б душі на хибний шлях. Між нами кажучи, цілковите стримання погіршує здатність мислити.
— Воно душить розум! — додав Поносе, згадавши свої муки.
ковного велосипеда в
2 "2—1599
П'ючи вино Вальсонни, гірше за клошмерльське (з цього боку Поноссові поталанило більше, ніж. Жуффові), обидва священики визнали, що несподівана схожість їхньої долі, виявляється, скріпила приязнь, яка почалася що зовсім замолоду. Далі вони вигідно ухвалили поміж себе, щоб відтепер сповідатись тільки один одному. А щоб мати менше стомливих поїздок, визначили однакові дні: своїх гріхопадінь. Спинилися вони в принципі на понеділкові й вівторку — вільних днях після великих недільних відправ — і взяли четвер як день взаємної сповіді. Вони домовились також розділити між собою порівну зусилля: одного тижня кюре Жуфф їхав до Клошмерля висповідатись та послухати сповідь кюре Поносса, а на другий тиждень наставала черга кюре Попосса їхати у Вальсон-ну до кюре Жуффа задля сповіді та відпущення гріхів.
Отака вигадлива домовленість задовольняла їх протягом цілих двадцяти трьох років. Завдяки поміркованому послуговуванню Онориною й Жозефою, а так само прогулянці завдовжки в сорок кілометрів двічі на місяць, обидва кюре пробували в доброму здоров'ї, а через добре вдоров'я виявляли широкі інтереси й дух милосердя, що мало найкращі наслідки як для Клошмерля, так і для Вальсонни. За цей відтинок часу стався тільки один прикрий випадок.