Ці + 8 2-і 500 '
мів усе навиворіт. Але не можна вимагати від такого собі Еммануеля де Джакконе, щоб не був завжди тонким, ані від такого собі де Лафланеля, щоб став тонким відразу. Люди такі', які вони є, раз і назавжди. Сам бувши тонким, архієпіскоп не сумнівався, що його, зрозуміють, а генерал, не мавши тонкого розуму, не сумнівався, як не сумнівався ніколи, що розуміє все досконало й завжди приймає чудові рішення, розумні й доречні. Зауважмо мимохідь одну суперечність. Схильний швидше до скептицизму, монсеньйор де Джакконе надміру довіряв людям, а генерал, завжди оптимістично настроєний (якщо він зміг, не моргнувши оком і не взявши під сумнів своєї доблесті, послати на марну смерть відразу десять тисяч чоловік), не довіряв їм ніколи. Тим-то ці два чоловіки оцінювали один одного кожен по собі.
По цьому візитові комендант викликав свого помічника, генерала кінноти де Арнуа д'Аріделя. Він. йому виклав становище по-своему й резюмував свої інструкції такими словами:
— Дати всім бобу, сто тисяч мільярдів! Дійте по інстанціях! І тільки так!
Ми ще побачимо, як діє цей точний механізм, що зветься інстанціями. Генерал де Арнуа д'Арідель, як і комендант, був прихильний до інтересів церкви. І він сказав собі, що треба діяти круто й не гаючись. Генерал послав по полковника Туффа, що командував колоніальним полком. Він ознайомив полковника з клошмерльського справою й закінчив такими словами: "*
— Більше твердості. І дійте негайно.
В полку, яким командував Туфф, особливо вирізнявся своєю рішучістю один' командир батальйону, майор Біс-корн. Полковник виклав йому обстановку й сказав:
— Нам потрібен одчайдух. —Чи знайдеться такий серед ваших офіцерів?
— У мене є Тардіво,— не вагаючись, відповів майор,
— Хай буде Тардіво. Негайно давайте необхідні розпорядження.
Як і всі енергійні й рішучі люди, майор Біскорн не став заглиблюватись у деталі. Вказівки його капітанові Тардіво були коррткі й ясні: .
— Подастеся до селюків у глухомань: є такий Клошмерль, знайдете на карті. Йдеться про гризню за нужник,
кюре, баронесу, вибиті шибки, зграю телепнів і ще казна-що. Сам дідько нічого не второпав в цій історії! Одне слово, з'ясуєте на місці, в чому там притичина. Відновите лад, і то негайно. Порекомендую вам одпо: підтримуйте більше кюре. Такі накази начальства. Вам, мабуть, на це начхати? Мені теж. Зрозуміло?
— Зрозуміло, мій майоре, — відповів Тардіво.
— Нуднувато, мабуть, буде в Клошморлі?
— Так, мій майоре.
— Отже, дійте на свій розсуд. Щоб усе було як годиться.
— Слухаюсь, мій майоре.
Капітан віддав честь і обернувся йти. Майор, якого трохи гризло сумління, затримав його, щоб дати ще деякі настанови.
— Тільки дивіться — не дурійте там зі своїми хлопцями!
Отак капітан Тардіво одержав бойове завдання.
Тардіво, що дослужився до звання капітана, був характерною постаттю у війську, Цікаво простежити в основних рисах його кар'єру,
1914 року він служив понадстроково при військовій комендатурі в Бліді у званні сержанта, пройнятий честолюбним, бажанням дослужитись до старшого унтер-офіцера, а тоді піти у відставку і знайти собі пристойну й легку рдботу, скажімо, наглядача в тюрмі. Демонстративне неробство, на його думку, гідно б завершило життя доблесного вояка. Думаючи про такий заслужений вінець, він уявляв, як сидить на стільці під величезним порталом, сам у темній, готь обвішаній колоніальними медалями, уніформі, і цілісіпькі дні покурює сигарети та розглядав Перехожих суворим поглядом, виробленим довгою службою при гауптвахті, а свій пост покидає тільки для того, щоб піти заспокоїти спЬагу Дд невеличкої кав'ярні по сусідству, де чарує завсідників барвистими розповідями про свої славні кампанії. Дві-трй привітні покоївки, звісно, не залишаються байдужі до таких подвигів, І, зрештою, як чоловік, що мав коханок на всіх широтах, він підморгує гарпепьким дівчаткам, може, трохи й зухвало, але даючи їм наздогад про свої наміри, бо це ж найголовніше. А віп на людях добре розумівся і добре вмів
1!г + 8*
231
вибирати підхожих для себе жінок. Поводився з цими об'єктами своєї втіхи він досить нецеремонно і часом навіть приймав від них подарунки, якими вони вшановували його силу, утверджувану, між іншим, і кулаками, коли цей добродій напивався абсенту. Щаблі соціальної вартості розмаїті до нескінченності, і проміжки між ними всюди-однакові. В цивільному житті Тардіво вважався б довершеним пройдою. В африканській армії це був відмінний унтер-офіцер.
Щоб напевно дослужитися до своєї честолюбної мрії — старшого унтера, сержант Тардіво у дворі казарми силкувався виявити себе якомога запопадливішим, послуговуючись переважно горлянкою. Насправді він поводив себе так не тому, що це йому страшенно подобалось чи то через лиху вдачу. Він просто знав, що дерти горлянку на службі в армії треба, бо інакше не привернеш до себе уваги начальства й не заслужиш похвали. В казармі, де всі горлали з ранку й до вечора, від вищих і до нижчих чинів, задля того, щоб тебе добре помітили, треба було горлати дужче за інших. Бувши вельми спостережливим, Тардіво відразу це зрозумів, як зрозумів і таке: чин, який не карає, однаково, що жандарм, який не пише протоколів,— такого запідозрять" у слабовільності й службовому недбальстві. Вищі чини жандармерії та армії приймають рішення, виходячи з твердої певності, що геть усі цивільні — злочинці, а геть усі солдати — ледарі. Як це не парадоксально, але переконання, що армія, з одного боку, і цивільне суспільство — з другого, складаються майже виключно з негідників, якраз і надає армії сили, а суспільство робить міцним. Армія і суспільство, щоб установлювати тверду дисципліну, кожне повинно мати велику, основну й легку для зрозуміння засаду. В ім'я цієї засади, яку він охоче визнав, сержант Тардіво дозволяв лейтенантові трактувати себе як дурня, знаючи,— що він, у свою чергу, може безкарно трактувати як дурнів усіх, хто нижче від унтер-офіцера. Тож його честолюбство прагнуло зменшити число людей, що могли трактувати його, Тардіво, як дурня і збільшити число тих, кого він міг так трактувати сам. Це чітко визначене честолюбство, яке становило таку велику частину його особистої гідності, ніколи не давало йому спокою. Отож сержант Тардіво кричав донесхочу в Бліді й розподіляв догани, карцер і тюрму, не витрачаючи марних зусиль на справедливий розгляд, як ото вищі сили розподіляють нещастя між людьми в ім'я метафізичної і не дуже переконливої мудрості, піч знати яку нам не суджено в нашому житті.