— Всі тепер так запаніли!
— А чого вам нарікати, пане Жіродо? Адже ви теж маєте якусь дещицю?
— Оце таке кажуть? Ех, любі друзі мої, знали б люди справжній стан моїх справ! Гадають, що як у мене такий будинок... Оце й приваблює злодіїв.
— Я думаю,— мовив Пуапанель,— що це, мабуть, були урвиголови з Монтежура.
— Либонь, таки вони,— зауважив і Машавуан.— Треба гадати, їх було кілька.
Нараз почувся розпачливий зойк. Розчахнулися двері, й на порозі стала пані Жіродо. Шановна дама була вбрана в нічну одіж усіх чесних Топаків-Донделів жіночого роду, славних тим, що ніколи й ні за ким не упадали, навіть 8а своїми чоловіками. Папільйотки правили за кумедну прикрасу на її кутастому обличчі, пласкі груди прикривала якась кофтина, а жалюгідні стегна приховувала стара спідниця. Господиня була бліда як мрець, і переляканий вигляд ще дужче спотворював її виродливість.
— Таж це ти на Ортанс!..— вигукнула вона й змовкла, побачивши відвідувачів.
— На Ортанс? — озвався слабким відлунням Жіродо, та й сам змовк, заціпенівши з жаху.
Клошмерляни, нанюхавши таємницю, яку вони могли розкрити перші — рідкісна знахідка! — запалали бажанням дізнатись більше. Пробний камінець закинув Маша-вуан:
— А то, бува, не Ортанс вийшла погуляти вночі на свіжому повітрі? Дівчаткам у такому віці часом не дають заснути всякі думки... Ну й вийшла собі подиіати. Правда, пані Жіродо, це могла бути ваша донька?
— Вона спить,—мовив Жіродо, що ніколи не втрачав самовладання до к:інця.— Одне слово, гаразд, друзі мої. Зараз і нам час спати. Ще раз дякую за те, що прийшли, дякую.
І провів невдоволене тепер товариство до ґратчастої хвіртки.
— Може, скласти протокола, пане Ждродо? — запропонував Босолейль.
— Та ні, не клопочіться, Босолейлю,— сквапно відповів нотар.— Я завтра сам подивлюся, чи нема яких слідів. Не варто сушити голову цією справою. Зрештою, мені могло й привидітись...
Така стриманість тільки посилила підозру та невдоволення товариства. Машавуан на прощання зловтішно кинув:
— Та й торохтів же той мотоцикл! Видно, хтось утікав із краденим скарбом. Інакше чого б він так гнав!
— Крадіжка як у кіно! — не заспокоювався Пуапанель.
Гомін їхніх не вельми люб'язних коментарів поволі даленів у темряві.
А боягуз Жіродо й справді стріляв у свою дочку. Тільки, па щастя, не влучив. Цей махляр зовсім не вмів володіти вогнепальною зброєю,— він убивав на смерть гербовими паперами. Але, не влучивши в дочку, він кинув ще одну пляму на вже заплямовану й без того славу Жіродо. Нічний переполох привернув загальну увагу до його дому та до зникнення Ортанс, що збіглося із зникненням Дені Пом'є, в якого був американський мотоцикл і якого відтоді більше не бачили в Клошмерлі. Слід ще зауважити, що Рауль Жіродо втратив свою сестру саме після того, як звів бідну Марію Фульяве.
— Жіродо дістали добру покару! — була одностайна громадська думка. ,
Ця покара впала тільки на Жіродо, які лишились у Клошмерлі, бо щодо Ортанс, то вона була сліпа зі щастя, їдучи до Парижа на диркотливому "сайдкарі", що зупинявся тільки для запаморочливих обіймів молодих коханців. Несучись уперед, Ортанс не відводила закоханого погляду від Дені Пом'є, який відчував повне задоволення, коли спідометр показував швидкість сто кілометрів на годину. В руках поета, що їхав з коханою, мотоцикл перетворювався немовби на ліричний пристрій.
Щось нещадне криється у спокої природи, і воно гнітить людський розум. Самодостатня і владна пишнота природи викликає в людей усвідомлення своєї плинної мізерності й доводить їх до нестями. Поки сила-силенна істот ненавидять і шарпають одне одного, байдужа природа осяває своїм блиском усі ці жахи, а коли супротивники дозволяють собі короткі перепочинки, то чарівні вечори або прегарні ранки надають ще комічнішого вигляду людським чварам. Скільки пропадає примирливої краси, лише спонукаючи людей до ще більшого завзяття у своїй запеклій ворожнечі, з остраху, щоб не зникнути, не зоставивши по собі слідів! І не стають люди від цього ані дужчі, ані довговічніші, а тільки чинять величезну руйнацію, та й годі.
Отак спекою, кольорами, достатком, квітами та безхмарною блакиттю природа діяла й на клошмерлян. Взимку вони були б спокійніші, позачинявшись по своїх теплих будинках, розважаючись сімейною гризнею та з заздрощів обмовляючи сусідів. Але цієї пори, що змушувала тримати навстіж розчиненими вікна та двері й виганяла на вулицю, вітер розносив усілякі плітки, і-це скрізь розкидане насіння буйно проростало в розпалених, подібних до перегінних кубів головах, де найсумирніші думки відразу ставали алкоголем, а алкоголь — отрутою.
То був нез'ясовний шал, що ширився, мов пошесть. На позолочених уже досить пізньою осінню схилах, де легко ходити вгору й униз, у благодатному краю, де лагідне видноколо повсякчас усміхалось під променистим з любові та приязні небом, три тисячі клошмерльських голів кипіли нерозумною люттю, псуючи цей прекрасний супокій. Увесь Клошмерль гув плітками, погрозами, суперечками, змовами, чварами. Поставлене на цьому місці як столиця радості й щастя, як оаза мрій у неспокійному світі, це містечко, поступившись своєю традиційною розсудливістю, губило й розум.
Починаючи від прикрого ранку 16 серпня, справи тільки погіршувались, події йшли одна по одній тривожною ходою. За кілька днів сталося так багато пригод, далеких від буденної одноманітності, що вони вкрай скаламутили голови клошмерлянам. Загальну розгубленість, що ділила Клошмерль на два табори, однаково, не здатні ані на справедливість, ані на щирість; як буває завжди, коли розпалиться думка, з горою вивершила суперечка. Це була все та сама давня ворожнеча між добром і злом, боротьба між добрими й лихими людьми, які всі хотіли називатись добрими й справедливими, нітрохи не сумніваючись, що право й правда на їхньому боці. Всі, крім декотрих досвідчених осіб, скажімо, якогось П'єшю, якогось Жіродо чи то якоїсь Куртебіш, що діяли в ім'я вищих засад і що їм правда мала підлягати, наче їхня підданиця.
Парафіяльна партія нещадно прокоментувала першу Тафарделеву статтю, що, сяйнувши блискавицею у "Віснику виноградаря", часопису Бельвілля-на-Саоні, дійшла до Клошмерля. На жаль, тепер уже неможливо відтворити цю статтю повністю, і дуже шкода. Починалась вона цілим рядом гучних підзаголовків: