— Але ж я маю право, пане кюре, говорити про те, що робиться привселюдно. Всі оті чоловіки, що в завулку й не думають ховати... вони показують, пане кюре, все своє... "V .
Кюре Поносе, відмахуючись від цих прозаїчних картин, намагався, щоб вони не виходили за рамки, визначені природним законом.
— Люба моя панно, деякі нескромні дії, що їх ви могли випадково помітити, напевно, робились через безхптре недбальство нашого сільського люду. Гадаю, що ці дрібні прогріхи,— зрозуміло, гідні жалю, але рідкісні,— не настільки непристойні, щоб погано вплинути на наших "діток Марії", які цнотливо опускають очі долу, люба моя панно.
Жюстина Пюте аж скинулася, почувши такі наївні слова.
— "Дітки Марії", пане кюре, бистрі на око, повірте мені! Зі свого вікна я бачу, як вони себе поводять, я не наважуся й думати, де їм уже пече. Я вже знаю, хто з них зовсім не береже своєї невинності. Вони її віддадуть за безцінь, навіть дешевше ніж за безпінь, ще й спасибі с"кажуть! — скінчила Жюстина Пюте, саркастично засміявшись.
При всій своїй терпимості, клошмерльський кюре ніяк не міг допустити, щоб таке зло діялося направду. Керуючись особистим досвідом, він вважав, що людські помилки короткочасні і що життя, простуючи своєю ходою, трощить пристрасті, пускає їх урешті прахом. Доброчесність, на його думку,— це справа лише терпіння й мук.
— Не вірю, щоб наші побожні дівчатка мали передчасне знання про деякі речі, навіть... гм... зорове, моя люба панно,— спробував він заспокоїти благочестивицю.— Якщо й припустити таке,— чого я не схильний робити,— то зло не буде ані непоправне, бо його можна завжди обернути па добро, оголосивши про заручини, ані даремне,— хай мене господь простить, як я скажу навіть таке! — бо цим самим наші дівчатка поступово дізнаються про те, що вони потребують знати... Зрештою, панно, наші любі "діти Марії" покликані стати хорошими матерями. Якщо через нещасливий збіг обставин котрась із них десь трохи послизнеться, священний шлюб швидко все заладнає.
— Та це ж неподобство! — вигукнула Жюстина Пюте, не стримавши обурення.— Виходить, пане кюре, ви їх самі штовхаєте на гріх?
— Гріх? — повторив клошмерльський кюре, аж здригаючись із жаху.— Гріх? Присягаюсь святим отцем, панно, я нікого ні на що не штовхаю. Я тільки кажу: хоч усе люди роблять на цім світі, але за волею господньою, призначення жінок — материнство. "Ти у муках родитимеш дітей своїх". У муках, панно Пюте, тут уже не йдеться про гріх! Це місія, до якої наші* дівчатка мають готуватись заздалегідь,— ось що я мав на увазі.
— Виходить, ті, хто не родить, пі на що не здатні, пане кюре?
Абат Поносе помітив, що заїхав трохи не туди. Але при всьому своєму переляку він знайшовся на заспокійливі слова:
— Люба моя панно, які ж бо ви швидкі на висновки! Зовсім навпаки, церкві потрібні й вибрані душі. Ви належите до них з волі самого господа, таке призначення господь дає тільки вибраним чистим душам, що я можу сміливо твердити, не порушуючи догми благодаті. Але цих вибраних душ мало. Ми не можемо повести всю молодь таким шляхом... гм... шляхом незайманості, люба моя панно, що вимагає зовсім виняткових чеснот..,
— Ну, нехай так, але як, же буде з убиральнею?
— Доведеться її залишити там, де вона є, тимчасово, люба моя панно, тимчасово. Суперечка між кюре та муніципальною радою в даний ча с тільки порушила б мир серед парафіян. Майте терпіння. І якщо так станеться, що на око вам потрапить яка [ непристойна річ, відведіть свій погляд, люба моя панно, оберніть його до тих незліченних картин, що їх провидіння розгортає перед людським зором. Ці дрібні невигоди тільки збільшать число ваших заслуг, яких уже й так чимало. Зі свого боку, панно Пюте, я молитимуся, щоб усе владналось якнайкраще, я буду дуже багато молитися.
— Гаразд,— холодно відмовила Жюстина Пюте,— як на мене, то хай всі оці неподобства чиняться привселюдно. Я скидаю з себе всяку відповідальність. Але ви ще покаєтесь, що не послухали мене, пане кюре. Згадаєте мої слова.
Сутичка в Божолейських галереях,— головним чином завдяки ревним турботам Бабетти Манапу та пані Фуаш, балакучих осіб, які поставили собі за мету вести скандальну хроніку містечка й довірчо інформувати слухачів про різні таємничі й збудливі пригоди,— незабаром розійшлася по всьому Клошмерлю.
Перша з оцих благовісниць, Бабетта Манапу, була най-завзятіп а пліткарка з долішнього містечка. Вона проголошувала свої міцні коментарі в пральні перед гуртом прачок, загартованих щоденною працею з праником та брудною білизною, запеклих молодиць, Які навіювали острах навіть чоловікам і завжди вели перед у словесних баталіях. Чиясь слава, потрапивши до рук цих безстрашних жінок, швидко дерлась на лахміття й розходилася по будинках разом з пакунками випраної білизни.
Пані Фуаш, продавщиця з тютюнової крамниці, так само завзято вела хроніку горішнього містечка, хоч її методи були зовсім інакші. Коли народні жінки-літописці, побравшись руками в боки, перекидались вульгарними твердженнями, присмаченими влучними прізвиськами, то пані Фуаш,— жінка з багатим життєвим досвідом, яка завжди намагалася бути безсторонньою (з огляду па свою торгівлю тютюном, що мала зоставатись нейтральною справою),— діяла делікатними натяками, навідними питаннями, поблажливими недомовками, жадібними вигуками переляку, жаху, співчуття та бурхливим потоком підбадьорливих слів (як от "моя бідна... моя люба пані... моя чудова панночко... комусь би я не повірила, а вам...), які непомітно спонукали навіть найобережніших довірятись їй. На ввесь Клошмерль не було кращої майстрині витягти із співбесідника те, що їй треба.
Отож завдяки турботам Бабетти Манапу. й пані Фуаш, які завжди невідомо через які канали першими дізнавались про найдрібніші події, по Клошмерлю прогуло, що в Божолейських галереях спалахнула люта сварка між подружжям Туміньйонів та, Жюстиною Пюте. Ці поголоски, відразу перебільшені й перекручені сотнями уст, подавали сварку вже як бійку між жінками, що тягалися за коси та кидались дряпати одна одній обличчя, тим часом як Туміньйон тряс Жюстину, "мов ту сливу", відриваючи її від жінки. Одні твердили, що чули крики, інші заявляли, що бачили, як Туміньйон з усього розмаху дав Пюте копняка в сухорлявий зад.