Лікар Мураль ніколи не відмовлявся від чарки, маючи особливий, незвичний для Клошмерля смак до аперитивів,— звичка, яку .він набув ще в свої надто довгі студентські роки, витрачені однаковою мірою на пивнички, перегони, покер, будинки розпусти, пікніки і, врешті, на саму медицину. І все-таки клошмерляни поважали свого лікаря, слушно вважаючи, що однаково котрогось дпя доведеться попасти йому в руки, і він тоді зможе помстити-ся за образу, або хибно черкаючи скальпелем нарив, або ж боляче висмикуючи зуби. І справді, лікар особливо не церемонився із щелепами клошмерлян. Зуби він дер якимсь примітивним страхітливим інструментом, орудуючи ним у дужій правиці, з якої годі було випручатись. Вичищання та пломбування він називав шарлатанством, а знеболювання — марним ускладненням. Він вважав, що біль сам собі анестезія і що несподіванка — чудовий допоміжний засіб. Виходячи з цих міркувань, він запровадив дуже швидку й у цілому дійову техніку оперування. У спотворену флюсом щоку він без попередження затоплював щосили кулаком, мало не вибиваючи дух з пацієнта. Відтак у роззявлений від крику рот стромляв свої кліщі, хапав побіля щелепної кіотки і тяг ривками, не зважаючи на періостит, гній та зойки. Хворий вставав з крісла до того ошелешений, що відразу викладав гроші,— жест, зовсім незвичний для клошмерлянина.
Такі активні процедури викликали неабияку повагу. Ніхто в містечку не наважувався сваритися з лікарем Муралем. Та він сам собі вибирав ворогів, і, між іншим, мимоволі, кюре Поносе став одним з лих, коли якось втрутився у справу, що його не стосувалася. А спричинив усе живіт Сідонії Сові. Історія це досить цікава, щоб її розповісти. Тільки почути її треба з уст Бабетти Ма-напу, найкращої оповідачки в Клошмерлі, що наламала собі руку на кількох отаких історіях. Тож послухаймо її.
— Якось у Сідонії Сові зненацька почав рости живіт. У свої літа, знаєте, вона ніяк не могла його нагуляти. Казали, правда, що коли Сідонія дівувала, то в неї чорт сидів під спідницею. Та хто ж перевірить ті балачки — адже то було давно! Коли жінці шістдесят з гаком, навряд чи хто пам'ятає, що там вона виробляла в дівках. І виробляла вона там що чи ні, більше вона нічого не вироблятиме, бо вже ні на що не здатна. Та й кого те обходить, яка вона була колись?
/
Отож у Сідонії живіт став рости, як гарбуз на сонці. Таке їй зробилося з животом, що вона вже не могла й у нужник сходити. А через це у йеї почалося здуття кишок.
— Ви, мабуть, маєте на увазі закупорку кишок, пані Манапу? " І
— Саме так, як ви кажете, мій любий добродію, так і лікар казав. Я сказала "здуття", бо у неї опух живіт. Але опух на животі, либонь, не так зветься, як опух на щоці. Цей її живіт страх непокоїв Сідоніїних дітей, а найдужче Альфреда. Десь раз надвечір він таки наважився її спитати: "То тобі недобре, мамо? Може, в тебе жар?" Більше він її нічого не спитав, а Сідонія на відповіла ні "так", ні "ні", бо ж відки їй було знати, що там у пеї коїться в животі. Аж тут уночі у Сідонії почалась гарячка, і вона давай стогнати. Діти ще почекали до дев'ятої ранку, щоб уже достоту впевнитись, що вона хвора й що воно само собою не минеться, щоб, знаєте, бува, дурно не викидати грошей на лікаря. Тоді нарешті Альфред каже: "Та пропади вони пропадом, ті гроші, хіба ми не християни, щоб не викликати лікаря?"
Ви знаєте лікаря Мураля? Він добре тямить у вивихах та переломах, тут уже нічого не скажеш. Це він вправив ногу Анрі Бродекену, коли той упав з драбини, як збивав жердиною горіхи, і руку Антуанові Патріго, коли того вдарпло корбою від машини. Та в нутряних хворобах лікар Мураль не такий тямучий. Отож він приїхав до Сові, зайшовша хати, підняв ковдру й відразу побачив, що до чого.'
"Вона ходила надвір?" — питає він. "Вона зовсім не може сходити надвір",— каже Альфред.
Тоді лікар перестав % мацати живота Сідонії, що був твердющий, як барило, і такий самий убільшки, та й каже родичам її: "А вийдімо-но". А коли вийшли надвір, він і каже Альфредові:
"Що ж, уважайте, що вона вже вмерла".
"Від живота? — питає Альфред.— А що ж там у неї всередині?"
"Гази,—відповідає рішуче лікар Мураль.—Або їй репне живіт, або вони її задушать. Того або того недовго чекати".
По цій мові лікар Мураль поїхав собі геть. Подумати тільки: заплатити двадцять франків лікареві, щоб він приїхав до вас у машині й сказав отакі слова! Та це ж,
ганьба! А надто коли це ще й брехня, як воно тоді й було; зараз ви побачите чому.
"То нічого не допоможе?" — питає Сідонія в Альфреда, коли той зайшов знадвору.
"Та вже ніщо",— відказує син.
Почувши його слова, Сідонія добре второйала, що коли вже немає ніякої ради, це може скінчитись погано. А треба сказати, що Сідонія була жінка дуже побожна, та й уже не в дівочих літах. Отож як вона побачила, що скоро доведеться прощатися з ріднею, то попросила покликати кюре. Тоді у нас уже був кюре Поносе, ви його знаєте.
Ну, а коли в дім гукають кюре, то там справи кепські. Отож приходить кюре Поносе і спокійно, так ото лагідно, як він уміє, питає, що сталося. Йому розповідають, що в Сідопії живіт здувся та якими словами збув її лікар Мураль. Тоді кюре Поносе просить, щоб підняли ковдру, він, мовляв, сам хоче глянути на Сідоніїн живіт, що спершу всіх дуже здивувало. Та Альфред відразу змикитив, що коли бідну стару так прискрипило, то той це робить не з простої цікавості. Кюре Поносе сам помацав Сідонії-ного живота, як ото робив лікар Мураль. Але заспівав зовсім іншої.
"Ясно,— каже він.— Я їй очищу живіт. У вас є олія?" — питає він у Альфреда.
Той приніс повну пляшку. Кюре Поносе налив велику склянку й дав випити Сідонії, потім налив ще одну і знов дав випити. Потім сказав їй, щоб проказувала молитви, скільки може, аби милосердний господь теж приклав руки до цього діла, і Сідонія почується краще, коли настане полегша з животом. А тоді сказав рідні, щоб чекали й не хвилювались, а. сам подибав собі спокійнісінько геть.
У Сідонії й справді почав очищатись живіт, як і казав кюре, спершу потроху, далі дужче,, аж поки вона вже не могла вдержатись, така з неї пішла дришнявка, і всі погані гази теж пішли з гуркотом і смородом, як самі розумієте. Аж на вулиці стояв дух, як ото коли хтось нужника чистить. Все складалось на краще, і люди в долішньому містечку казали одне-одному: "Це очищається Сідоніїн живіт!" І Сідонія так гарно випорожнилась, що вже за два дні надягла кофтину й пішла по Клошмерлю,. весело розказуючи всім, що лікар Мураль хотів її спровадити на той світ, а кюре Поносе святою олією зробив їй чудо в животі. "