— Це війна,— сказала Галя,— а от не хочеться вірити!
Дощ все ще сіяв, але очі звикли до пітьми. Стало видно й посадку, і довгий силует поїзда, що наближався до нас.
З важким сопінням він уже гримів над нашими головами, перед очима мерехтіли колеса вагонів.
Поїзд був військовий, вантажений гарматами, рясно заквітчаними гілками. Інколи на якійсь площадці майорів силует провідника-червоноармійця і швидко зникав вкупі з гуркотом заліза.
Так, це війна!
Ніби у відповідь на це ка сході, над рідним Харковом, почулися далекі глухі вибухи і поволі піднялася віддалена і тривожна заграва. Місто горіло.
Ми безмовно стояли і незабаром пішли знову шукати моїх майбутніх товаришів. Пройшли увесь ряд куренів, пробували навіть зазирати в посадку.
Намоклі дерева струшували на нас цілий дощ крапель; кінець кінцем ми повернулися назад до себе.
— Чудні якісь люди,— говорила на прощання Галя,— чудні і легкодухі, все бояться подивитися правді у вічі. Кінець кінцем нас привезено сюди не гратися в піжмурки, а копати реальний протитанковий рів — сім метрів завширшки і три метри завглибшки. За ніч треба спочити з тим, щоб завтра з повними силами взятися до роботи.
28
Схопився я з першим променем сонця: хмари за ніч розійшлися, степ пломенів — золотий, рідний степ.
Біля куренів уже порались люди, чувся голосний гомін, люди ділилися враженнями ночі. Не всі курені вийшли вдалі. Багато протікало. Про це свідчили мокрі ковдри та пальта, розвішані скрізь по посадці.
29
Знайшов я своїх товаришів під молоденьким кленком. Всі троє були жовто-зелені і тряслися. На траві, недалечко від них, лежав наскрізь промоклий "випробуваний" плащ Льоні. Що ж до пальта, яке мусило рятувати його від плевриту, то воно валялось теж на землі у калюжі води, що набігла в ямку, яка, очевидно, видалася їм зручним місцем для ночівлі.
Кленочок, під яким вони спали, стояв недалечко від того місця, де ми вночі з Галею гукали їх і турбувалися їхньою долею.
Виявилося, що вони чули і бачили все, але мовчали, бо дощ тільки почався, і вони ще не знали, що таке дощова осіння ніч серед степу.
Цокаючи зубами, Левко казав, що він принципова людина і не має права зректися своїх принципів за перших-ліпших труднощів.
Він так і сказав: "За перших-ліпших труднощів!"
Я нахилився і підняв пальто. З нього потекла вода, отак, як тече вода з сувою полотна, коли його, намочивши у річці, витягають на кладку.
Вчений винно і спантеличено мовчав, поет тільки трусився. Він стояв проти сонця. Пальто його, просочене наскрізь водою, одігрілося, з плечей здіймалася пара, а з рукавів і піл раз у раз одривалися великі краплі води.
ЗО
Біля Галиноґо куреня горів уже вогонь, і на тринозі грівся чайник. Галя та її подруги поралися тут-таки.
Тепло оживило людей і природу. Все переливалося в райдужних барвах ранку. Навколо було дуже багато Петрових батогів, вони ще квітли, і роса, що позависала на них, здавалася голубою.
Одсвіт її падаз на людські обличчя, підрум'янені вогнем і ранішньою прохолодою. Двадцять два Галині роки дивилися на нас з безтурботною свіжістю.
Всі троє стояли похнюпо, лише Левко намагався посміхатися. Він був жалюгідний.
— Що ж з ними робити? — сказала Галя.
31
Ми постягали з них пальта. Дощ промочив їх наскрізь, і їхні костюми та білизна були такі ж мокрі. Тіло, де воно оголялося, стало жовто-зеленим і побабіло. У мене була горілка. Я примусив випити їх по склянці. Взяв у їхніх клунках суху білизну, постягав з них мокру. Потім, намочивши у спирт рушника, я взявся їх відтирати.
32
Левко отямився перший. Він порожевів і потягся до хліба і гарячого чаю. Він переконував, що йому важливо було вижити цю ніч, а за подальше він уже цілковито спокійний.
Вдвох з ним ми відтирали поета. Той був майже зіеяритом-ний. Губи йому посиніли, тіло несамохіть тремтіло.
Вчений тримався більш героїчно. Він сам розтирав своє задубіле тіло. Випив три СКЯЯШСЙ горілки, скинув окуляри, заліз під ковдру і незабаром зжркь
Трасу рову уже позначили вербовими кілочками, з яких обчухрали кору. В цілому вона, ке кора, а траса, становила грандіозну лінію, що починалася біля залізниці і гострими зламами бігла до самого обрію.
Нас, харків'ян, тут багато тисяч. Вся траса яскріє жіночими хустками всіх кольорів і відтінків. Хустки ці пливуть, ворушаться, мовби гойдає їх вітер.
Між ними рухаються чоловіки у своїх темних, одноманітних костюмах.
Пізніше, як зняли перший, зелений, шар землі і траса позначилася розкопаним грунтом, піджаків і взагалі не стало видно: вони злилися з чорнотою його, та й уже.
Ми напилися чаю і рушили. Левко покотився із нами.
— Ви ж куди? — спиталася Галя.— Вам треба поспати після такої приємної ночі.
Левко відповів:
— Я вже й відпочив. Ви не дивіться на мене, що я такий дрібний та хворовитий: я сильний духом. Це завжди всі казали. Та й, крім того, що воно вийде: всі будуть працювати, а я одлежуватися?
З восьми лопат, що були у нашому розпорядженні, ми вибрали для нього найменшу і найлегшу. Копав він чудно.
34
Уявіть людину, в якої руки, ноги, лопата не держаться купи: все дивиться в різні боки і діє незалежно одне від одного. Лопата йде не паралельно штихові, а під якимсь химерним кутом: скибка виходить боката і кінець кінцем випадає на землю. Тоді він нахиляється, бере її в руки, кладе на полотнище лопати, приляскує долонями і несе на потрібне місце, держачися руками — правою біля самого заліза, а лівою посередині держака. Постать його, випростана й здерев'яніла, нагадує постать людини, що несе золото і боїться навіть дрібку його розтрусити.
День розгорався. Він був на диво теплий.
З батьківської хати я вийшов більш товкучим, аніж ледачим. Ще маленьким я чув, як мама казала:
— Гріх сидіти склавши руки!
— Хочеш бути красивим, треба рано вставати, із сонечком!
— Лежачий пухне, а товкучий красується!
— Праця не бійка — в боку не болить!
Цих примовок вона знала або вигадувала сама — сотні.
І я привчився товктися. Мама копала грядку, я вовтузився біля неї і брехав скільки сили:
— Ох і добре ж копається; земля — як пух, а лопата — немов пір'їнка!
Од цієї пір'їнки в мене бралися пухирями руки, а я казав: