— А як ви пояснюєте загадкового листа з чистим аркушем, надісланого після його смерті Міттельгорну?
— Гадаю, його послав хтось із родичів, хто знав про обставини його смерті, прагнучи, як і пані Барбур, продовжити слідство, але не бажаючи чи не маючи змоги діяти так явно, як вона. Хтось, переконаний у кримінальному характері справи, хотів підживити підозріння і змусити поліцію до дальших пошуків. Міттельгорн мав у Швейцарії родичів, а лист прийшов саме звідти…
— Чи були серед пацієнтів Стелли наркомани?
— Були. Два, але не затяті. Обидва вже в літах, вдівець і старий холостяк, приїхали наприкінці травня — на початку червня минулого року, купалися, загоряли, тобто, згідно статистики, наражалися на максимальну небезпеку, але обидва повернулися неушкоджені. Скажу більше — один мав алергію до пилка трав, а другий — до суниць.
— Жах! — скрикнув Барт, але нам було не до сміху.
— Ви покладалися на алергію? Я теж.
— А що вживали ті два?
— "Суничний" — марихуану, а "сінний" — ЛСД, так, вряди-годи. Запаси у нього скінчилися якраз перед поверненням до Штатів. Може, він саме тому й повернувся швидше, перервавши процедури? Поїхав, бо в Неаполі нічого не роздобув. Якраз тоді поліція викрила на Близькому Сході великий ланцюг контрабандистів з італійською базою, контрабанда урвалася, а незаарештовані постачальники принишкли, мов миші під мітлою…
— "Суничний"… — буркнув Барт. — Гаразд. А психічні захворювання?
— Дані виключно негативні. Знаєте, як буває, — майже завжди можна щось знайти у предків, але ж це стрілянина наосліп. Як серед жертв, так і серед уцілілих пацієнтів Стелли панувало психічне здоров'я… Якась там вегетативна неврастенія, безсоння — ото й усе. Тобто — серед чоловіків. Щодо жінок — було три випадки: меланхолія, клімактерична депресія, спроба самогубства.
— Самогубство? І що ж?
— Типова істерика, так зване "волання про поміч", випила отруту, маючи гарантію порятунку. А в нашій серії завжди було навпаки: там ніхто не афішував своєї манії самогубства. Типовою була рішучість, з якою у випадку невдачі повторювався замах.
— Чому лише Неаполь? — спитав Барт. — А Мессіна? Етна? Там нічого?
— Нічого. Ви, певно, розумієте, що ми не могли охопити всі сірководневі джерела світу, але італійські обстежила спеціальна група. Абсолютно нічого. Когось з'їла акула, хтось потонув…
— Кобарн теж потонув.
— Так, але в нападі божевілля.
— Це точно?
— Майже. Про нього ми дізналися порівняно мало. Власне, лише те, що він не з'їв принесеного сніданку, а заховав грінки, масло і яйця в порожню коробку з-під сигар, а решту, перш ніж вийти з готелю, поклав за вікно на карниз.
— Он воно як! Мав підозру на отруту й хотів, щоб пташки…
— Отож. А коробку, певно хотів віднести до токсиколога, але потонув.
— А що показала експертиза?
— Два товстенні томи машинопису. Застосували навіть дельфійський метод, голосування фахівців.
— І..?
— Більшість висловилась за невідому психотропну отруту, дія якої в чомусь схожа на ЛСД. Звичайно, це зовсім не означає, що у них подібний хімічний склад.
— Невідомий наркотик? Дивне визначення.
— Не обов'язково невідомий. На їхню думку, це могла бути суміш відомих усім субстанцій, оскільки в синергічному прояві часто неможливо визначити дію окремих складників.
— А що сказала меншість?
— Гострий психоз на етіологічно невстановленому грунті. Бачите, як багато можуть сказати фахівці, лікарі, коли нічогісінько не знають.
— Так, мені це добре відомо. Коли ваша ласка, викладіть іще раз усе щодо типології смертей.
— Прошу. Кобарн потонув мимоволі чи навмисно. Бреннер вискочив з вікна, але не вбився.
— Вибачте, а як він тепер?
— У Штатах, хворий, але живе. Загалом пам'ятає події, але не хоче до них повертатися. Кельнера він прийняв за мафіозо, почувався переслідуваним. Чогось більшого він не зумів сказати. Можна, я розповідатиму далі?
— Розповідайте.
— Осборна переїхали. Винуватець утік машиною, і його не знайшли. Еммінгс намагався покінчити з життям двічі. Застрелився. Швед Лейге приїхав до Рима і впав із Колізею. Шіммельрайтер помер у лікарні своєю смертю від запалення легенів після гострого приступу божевілля. Гейне тонув, у лікарні перерізав собі вени, але його врятували. Помер від гострого' запалення легенів. Свіфт уцілів. Міттельгорн теж двічі намагався відібрати собі життя снодійним і йодом. Помер від опіків шлунка. Тітц загинув у аварії на автостраді. Нарешті, Адамс у римському "Хілтоні" — наче задушений, хтозна-як. Про Брігга не знаємо нічого.
— Дякую. Чи ті, що зосталися живі, запам'ятали якісь перші прояви?
— Так. Тремтіння рук і зміну смаку їжі. Це ми довідалися від Свіфта. Щодо Бреннера, той наполягав, що їжа "справді змінила смак", а тремтіння рук не пам'ятав. Очевидно, у Бреннера лишився від цих подій так званий резидуальний ефект, тому він так твердив. Такої думки лікарі.
— Діапазон смертей на схемі досить значний, а самогубці вдавалися до доступних засобів — що потрапляло під руку. А що дали пошуки за принципом "cui prodest?"?[170]
— Розшуки матеріально зацікавлених? Спадкоємці знайшлися, але що з того, коли немає жодного зв'язку між ними й кожною з тих смертей.
— Преса?
— Цілковита блокада інформації. Звичайно, місцеві газети згадували про кожну смерть, але ці повідомлення губилися у звичних рубриках випадків. Йшлося про те, щоб не утруднювати слідства. Тільки якась газета в Штатах, забув яка, спекулювала на темі фатальної долі пацієнтів Стелли. Останній запевняв, що до цього доклали руки конкуренти. Однак цього року він не спровадив до Неаполя жодного ревматика.
— Бачте, не послав! Чи це не підозріло?
— Не дуже, бо ще один випадок — і подібна стаття могла б завдати більше збитків, ніж його заробітки на цьому ділі. Зрештою, це був досить скромний бізнес.
— А тепер я запропоную таку гру, — сказав Барт. — Вона буде називатися "Як таємничо загинути в Неаполі?". Тобто, які риси для цього треба мати. Ви мені допоможете. Згодні?
— Залюбки. Список включає стать, вік, статуру, недуги, матеріальні статки та дещо інше, про що я постараюся згадати. Отож треба бути чоловіком десь так років під п'ятдесят, вище середнього зросту, огрядної чи атлетичної статури, нежонатим або вдівцем, принаймні в Неаполі — самотнім. З огляду на випадок Шіммельрайтера треба визнати, що заможність — умова не обов'язкова. Натомість потрібно зовсім чи майже зовсім не знати італійської мови.