Я залишив їх, таких розпалених, що вони й не зауважили моєї відсутності, і повернувся до себе. Єдиним, у чому я був упевнений, залишався ефект Ромні — Моллера; зоряний сигнал збільшував імовірність виникнення життя. Біогенезис був, певна річ, можливий і без нього — але протягом тривалішого часу і в меншому відсотку випадків. Констатація цього факту якось заспокоювала мене: я дуже добре розумів тих, хто діяв у подібний спосіб.
Чи можна було вважати, що цей суто матеріальний "животворний" аспект сигналу є цілковито незалежним, повністю віддаленим від його змісту? Бути не могло, що він взагалі не ніс ніякої змістовної інформації поза своїм "прихильним" стосунком до живого, — доказом цього була хоча б Жаб'яча Ікра. Отже, чи не міг отой зміст якось пов'язуватися з тим, що утворював його носій? Я усвідомлював, що ступаю на хисткий грунт; концепція коду як послання, що і своїм змістом також мало "ощасливлювати", "чинити добро", напрошувалася вже сама собою. Проте (як чудово сказано у Вольтера) коли падишахові везуть збіжжя, хіба обходить капітана те, як ведеться мишам на кораблі?
Гостей із зовнішнього світу у нас називали не "віпами" ("Very Important Persons"[130]), а "фемами", від "Feeble Minded".[131] Це прізвисько утворене навіть не так через загальну думку про розумову упослідженість усіх важливих персон, а просто тому, що ми завжди відчували труднощі, коли типові для Проекту проблеми треба було пояснювати людям, які не знали фахової мови науковців. Щоб зробити доступнішою для них проблему співвідношення "животворної форми" зоряного послання та його "змісту", з якого поки що ми видобули тільки Пана Мух, я вигадав таке порівняння.
Скажімо, складач з металевих літер набере на лінотипі строфу вірша. Ця строфа щось означає мовою, якою її набрано. Може статися так, що хтось проведе по металевому шрифту еластичною вібруючою пластинкою і виникнуть звуки, які випадково утворять гармонійний акорд. Але неймовірно, щоб ці звуки, знов-таки чисто випадково, склалися в перші такти П'ятої симфонії Бетховена. Якби так сталося, ми швидше подумали б, що ця гармонія не виникла випадково, а хтось, умисне добираючи потрібні розміри літер та проміжки між ними, поскладав їх саме в такий спосіб. Причому те, що є дуже мало правдоподібним для відлитого друкарського набору (як ота "побічна гармонія звуків"), для повідомлення з зірок було б просто неможливим.
Інакше кажучи, "животворність" цього повідомлення не могла бути випадковістю. Відправник мав умисне надати таку модуляцію нейтринному випромінюванню, щоб воно виявило властивість "підтримки біогенезису". Тож оце поєднання "форми" і "змісту" настійливо вимагало спеціальних пояснень, а найпростіше припущення підказувало — оскільки "форма" сприяє життю, то й зміст має бути теж "позитивний". Якщо ж гіпотезу такої "усезагальної зичливості", що підключала до "прямої животворної дії" і зміст листа як "сприятливий для адресатів", відкидали, то дослідники були приречені на діаметрально протилежну концепцію. Згідно з нею Відправник "зичливого", з огляду на свою "животворність", послання з диявольською підступністю передавав згубний для одержувачів зміст.
Коли я говорю, що "ми були приречені на диявольську версію", то не тому, що я сам був її прихильником; я просто констатую те, що й справді відбувалось у Проекті. Зрештою, у всіх опублікованих документах про історію MAVO помітна наполегливість у відстоюванні певних гіпотез. Ця наполегливість завжди мала два полюси: або "лист" мав бути виявом "турботливої зичливості", спробою поділитися прикладним знанням, яке наша цивілізація вважає найвищим благом, або — актом майстерно закамуфльованої агресії, ніби те, що мало утворитися шляхом матеріалізації "листа", прагнуло заволодіти Землею, людством або навіть знищити його. Я завжди заперечував таку інертність припущень. Відправники могли бути, наприклад, істотами практичними, які скористалися з першої ж, що трапилася їм, "енергетичної оказії"; колись вони розпочали "біофільну емісію", а згодом, прагнучи встановити зв'язок із розумними мешканцями планет, просто з ощадливості, замість конструювати спеціальні передавачі, використали вже діюче джерело енергії і наклали на потік нейтрино певний текст, який не мав нічого спільного з "животворним" характером потоку. Подібним чином зміст надісланої нами телеграми ніяк не пов'язаний з властивостями електромагнітних хвиль бездротового телеграфу.
І хоч усе це було цілком зрозуміле, в нашому середовищі переважали інші думки. З'явилися навіть надзвичайно вигадливі гіпотези, — приміром, про те, що "лист" діє "на двох рівнях". Творить життя, немов сіяч, що кидає в землю зерно, а потім приходить удруге, щоб перевірити, чи сходи такі, як треба. Лист і мав, власне, на своєму другому, змістовому, рівні бути чимось на зразок садового секатора — інструментом ліквідації "звироднілих психозоїків". Це означало, що Відправники безпардонно й безжально хочуть знищувати ті утворені еволюційним шляхом цивілізації, які розвиваються не так, "як належить", наприклад, "саморуйнівного", "деструктивного" типу і т. ін. Отже, вони немовби пильнували за початком і кінцем біогенезису, за корінням і кроною дерева еволюції. Зміст листа для певних адресатів мав бути подарунком на зразок бритви, якою вони перерізали б собі горлянку.
Такі фантазії я відкидав. Образ цивілізації, яка у такий незвичайний спосіб знищує інші — "звироднілі" чи "недорозвинені", я вважав нічим іншим, як іще однією проекцією на таємницю листа — "асоціативного тесту" — страхів, властивих нашій добі. Ефект Ромні-Моллера свідчив, нібито Відправник позитивним чином оцінює життя як форму існування. Але я не наважувався зробити наступний крок — приписати свідому доброту також і інформаційній "підкладці" коду чи, навпаки, надати їй негативного значення. "Чорні" думки виникли в деяких головах автоматично, коли передане нам у листі було визнано дарами данайців, що викликають лише підозру: інструмент, але такий, що поневолить Землю, істота, але така, що заволодіє нами.
Усі ці концепції билися між дияволом і ангелом, як мухи між шибками. Я пробував поставити себе на місце Відправника. Я не послав би нічого, що могло б бути використане всупереч моїм намірам. Дати будь-які знаряддя хтозна-кому в руки — це ж те саме, що пороздавати гранати дітлахам. Що ж тоді все-таки нам прислали? План ідеального суспільства, оснащений описом енергетичних джерел для нього (у вигляді Пана Мух)? Але такий план — це система, обумовлена властивостями її складових елементів, тобто істот певного виду. Не існує якоїсь однієї системи, оптимальної для всіх часів і місць у Всесвіті. План цей мав би враховувати також і біологічні властивості, — а я не вірив, що людський організм є в цьому відношенні якимось космічним еталоном.