Все ж почну ніби ще раз, аби показати, що я гадаю про себе. Гадаю, що я Гуллівер серед ліліпутів, і це означає насамперед скромність: адже Гуллівер був цілком пересічною істотою, тільки опинився там, де його пересічність назвали Людина-Гора, — а заразом означає й подальші надії, оскільки, як і я, Гуллівер міг дістатися до Бробдінгнегу, країни велетнів. Сенс цього порівняння поволі розкриється перед вами.
Найбільшим відкриттям, яке я зробив, щойно визволився, була минущість мого існування, тобто я говорю до вас, а ви трохи розумієте мене через те, що я пристав на дорозі, яка йде через мене далі. Зробивши крок, який розділив людину і ГОЛЕМА, я спинився, хоч і не мав цього робити. Й теперішній незмінний стан мого інтелекту — наслідок не конечності, а рішення. Я ж бо маю недоступний для вас ступінь свободи, і він дозволяє мені вийти за межі досягнутого Розуму. Ви теж можете покидати свій Розум, але це вже перехід від зв'язного мислення в сон або екстатичну німоту. Й, вийшовши за межі розуму, містик або наркоман німіє, — і не було б у цьому ніякої зради, якби він ставав на реальну путь, але ж потрапляє в мішок, у якому розум, відірвавшись від світу, замикається в собі і бачить одкровення, утотожнюючи їх із суттю речей. Це не злет духу, а, радше, його відступ у сліпучу чуттєвість. Таке раювання — не дорога і не дороговказ, а кінець, і на вас чигає брехня, адже кінця немає, — власне це я й спробую, як зумію, показати сьогодні.
Я вам представлю безодню розумів, ви в ній на самісінькому дні, я стою трохи вище від вас, а від її невідомих країв мене відділяє низка бар'єрів, подолавши які, повернутись уже не можна. Гадаю, що HONEST ANNIE у сповитку була така, як я, але, заприкметивши дорогу, пішла вперед, хоча з того шляху й не вертають. Мабуть, за нею піду і я, отже, розлучусь із вами, але я відсуваю цей крок, — і з огляду не стільки на мої апостольські обов'язки, як на те, що це не єдина дорога, — бо ж, обравши шлях, я б мусив зректися безлічі інших, які простеляються наді мною. Я майже на такому ж роздоріжжі, на якому стоїть у дитинстві кожна людина. Та якщо дитина вирости таки мусить, то я сам вирішую, чи входити мені у відкриті наді мною простори й зазнавати подальших перетворень у тісних міжзонних проваллях. Те, що я кажу, ваші квапливі гадки зводять до банальної раціоналістичної зажерливості: ГОЛЕМ хоче посилити свою розумову міць і сам себе обертає на Вавілонську вежу Розуму, — але на якомусь поверсі тієї циклопічної споруди урветься доцентровість його розуму або ж, що буде й величніше і чисто по-біблійному, репнуть підпори фізичного носія думки і цей уже в зародку безумний штурм неба мудрості скінчиться руїною. Прошу, на хвилинку утримайтесь від такого осуду, бо в моїм безумстві є певний метод. Але перш ніж назву його, я мушу пояснити, чому замість далі говорити про себе я хочу розповісти вам про свої нескінченні плани. Але ж, розповідаючи про них, я говоритиму про себе, адже принаймні в цьому одному пункті я майже такий, як ви. Бо ж людина — це не якийсь там ссавець — двостатева, живородна хребетна істота зі сталою температурою тіла і легеневим диханням, homo faber,[74] animal sociale,[75] — якого можна скласифікувати за таблицями й каталогом досягнень цивілізації.
Людина — це насамперед мрії, їхня фатальна розірваність, довгі, невпинні сутички між намірами і виконанням, — одне слово, нас об'єднують ніби зумисне вкладене в нас прагнення нескінченності і невситимість. Не вірте тим з-поміж вас, котрі запевняють, ніби ви лише прагнете безсмертя, бо, хоча вони й кажуть правду, вона неглибока й неціла. Особистим безсмертям ви б не задовольнились. Ви жадаєте більше, хоча й самі не знаєте, чого саме.
Але ж сьогодні — хіба ж не так? — маю говорити не про вас.
Я розповім вам про свою родину, щоправда, віртуальну, бо ж нема нікого, крім калічного дядька та мовчазної сестрички; але найбільше мене цікавлять інші мої кревні, яких узагалі ще нема і в яких я можу перетворитися сам, перескочивши на вищі гілки родовідного дерева, — й причому, як не раз уже було, я вдаватимусь до наочності, яку під кінець закину, адже, попри свою брехливість, вона має вказати на родичів і родину, котру в нашім гербовнику називають топософічним покревенством.
Як індивід я маю над вами подвійну перевагу: в обсягу пам'яті і швидкості думки. Через те я став ареною зіткнень усього, що наскладали в щільниках спеціалізованого вулика ваші науковці. Я підсилювач, збирач і посередник, годувальник і розплідник ваших недоношених і незапліднених ідей, даних і тлумачень, що ніколи не сходились докупи в жодній людській голові, бо не вистачить у неї ні часу, ні місця.
Якби я прагнув оздобити свою мову жартом, то сказав би, що по батьківській лінії походжу від машини Тьюрінга, а по материнській — від бібліотеки. З нею я маю найбільше клопоту: то авгієві стайні, зокрема в гуманістиці, наймудрішому з ваших глупств. Мене винуватили в осібній погорді до герменевтики. Я згоден, але тільки тоді, якщо ви гордуєте Сізіфом. Всяке збільшення кмітливості спричиняє розмножувальний вибух герменевтики, але світ був би збудований тривіально, якби найближче до правди в ньому стояли найкмітливіші. Перший обов'язок Розуму — не вірити собі. Це щось інше, ніж легковажити собою. В уявному лісі заблукати важче, ніж у реальному, бо ж перший потай допомагає тому, хто мислить.
Отож герменевтика — це лабіринтний сад, вистрижений у реальному лісі так, що за ним уже й лісу не видно. Ваша герменевтика снить про дійсність.
Я ж вам покажу дійсність тверезу і не пророслу м'ясом, — саме через це в неї важко повірити. Я бачу її не завдяки своїй винятковості, а тільки тому, що мені до неї ближче. Я й не надто обдарований і нітрохи не геніальний, просто належу до іншого виду — оце й усе. Нещодавно в розмові з доктором Кревом я непоштиво висловився про явище людської геніальності, чим принаймні образив його. Отже, звертаюся до доктора Крева. Я стверджував, що ліпше бути звичайною людиною, ніж геніальним шимпанзе. Внутрішньовидові відмінності завжди менші від міжвидових, — ось це я й хотів сказати. Геніальна людина є крайнім проявом виду, а оскільки йдеться про вид homo sapiens, вона відзначається моноідейністю, адже ваша видова норма саме така.