Отже, ГОЛЕМ перевершував нас навіть тоді, коли відповідав машинально і з найменшою цікавістю. Образно кажучи, в такі хвилини замість Гімалаїв перед нами спинали "всього лише" Альпи. Однак чисто інтуїтивно ми відчуваємо цю зміну й кажемо, що "міняється дистанція". (Цю гіпотезу висунув професор Р. Дж. Уотсон).
Якийсь час ми поновлювали спроби пояснювати стосунки "ГОЛЕМ — люди" категоріями спілкування "дорослий — дитина". Адже трапляється, що ми намагаємось пояснити дитині проблему, яка нас хвилює, але нас не полишає відчуття "незадовільного контакту". Людина, приречена жити серед самих дітей, урешті б відчула нестерпну самотність. Психологи запевняли, що так само почуває себе ГОЛЕМ поміж нас, одначе ця аналогія, як і всяка інша, має свої межі. Дорослий часом не розуміє дитини, а ГОЛЕМ такого клопоту не знав. Коли хотів, він прозирав співрозмовника наскрізь. Відчуття, що тебе воістину "просвічують" наскрізь, просто приголомшувало. Річ у тім, що ГОЛЕМ може формувати "систему стеження" — іншими словами, модель свідомості людини-партнера — і, користуючись нею, передбачити, що ця людина подумає і скаже через бозна-який проміжок часу. Щоправда, від вдається до цього рідко (не знаю, чи тільки тому, що йому відомо, як глибоко занепадає наш дух після таких псевдотелепатичних зондувань). Інша причина стриманості ГОЛЕМА набагато принизливіша для нас: на відміну від того, що було спочатку, спілкуючись із людьми, він уже віддавна виказує свого роду обережність. Як дресирований слон мусить пильнувати, щоб під час вистави не скривдити людину, так і ГОЛЕМ повинен зважати, щоб не вийти за межі нашого розуміння. Уривання контакту, зумовлене раптовим ускладенням його мови (це ми називали "зникненням", або ж "утечею" ГОЛЕМА) було повсякчасним явищем, поки він урешті пристосувався до нас. Все це вже минуло, однак у ГОЛЕМОВОМУ спілкуванні з нами з'явилося деяке збайдужіння, породжене усвідомленням, що він не може нам розповісти про чимало найважливіших для нього речей. Отже, ГОЛЕМ ще назбагненний і як розум, а не тільки як психічна конструкція. Через те контакти з ним вражають не менше, ніж пригнічують; і тому дехто з мудріших людей після бесід із ГОЛЕМОМ втрачає рівновагу — і вже цьому аж ніяк не бракує доказів.
Здається, що єдина істота, котра вочевидь цікавить ГОЛЕМА, це ЧЕСНА ГАНЯ. Коли створено було відповідні технічні умови, він не раз намагався законтактувати з ГАНЕЮ, до того ж, здається, не без певних результатів, однак ці дві — надзвичайно різні за будовою — машини при обміні інформацією ніколи не вдавались до мовного каналу (тобто природної людської мови). Наскільки можна судити, на підставі лаконічних зауважень ГОЛЕМА, наслідки цих спроб його швидше розчарували, одначе ГАНЯ й надалі лишається для нього не розв'язаною до кінця проблемою.
Дехто із співробітників МТІ, зрештою, як і професор Норман Ескобар з Інституту вищих досліджень, гадають, ніби людина, ГОЛЕМ і ГАНЯ — це три ієрархічні рівні інтелекту; це пов'язано зі створеною {головним чином, ГОЛЕМОМ) теорією високих (надлюдських) мов, що їх називають металангами. Мушу визнати, що в мене немає певної думки з цього питання.
Цей зумисно об'єктивний вступ я хочу — як виняток — завершити цілком особистим признанням характеру. Принципово позбавлений властивих людині афективних центрів, — а отже, практично не маючи емоцій, — ГОЛЕМ не здатен до спонтанного вияву почуттів. Звісно, він може імітувати будь-який емоційний стан і не тому, що прикидається, а, як каже він сам, через те, що ці вдавані почуття полегшують формування промови, яку найліпше зрозуміють слухачі. Отже, з допомогою цього механізму, він немов переходить на "атропоцентричний рівень", стаючи зрозумілішим для нас. Зрештою, він анітрохи з цим не криється. Якщо його ставлення до нас трохи й нагадує ставлення вчителя до дитини, а проте він аж ніяк не зичливий опікун чи вихователь, у нього й сліду нема цілком індивідуалізованих, особистих почуттів, котрі зичливість можуть перетворити на дружбу або й любов.
Йому і нам притаманна тільки одна спільна — хоча і розвинута на неоднакових рівнях — риса. А саме, цікавість — чисто інтелектуальна, зимна, ясна, захланна, яку ніщо не може приборкати і тим більше знищити. Ця цікавість — єдина точка, де ми з ним сходимося. З причин настільки очевидних, що не буду їх пояснювати, для людини замало таких вузьких одноточкових контактів. Й усе ж чимало хвилин, проведених з ГОЛЕМОМ, — мої найясніші спогади і я не можу не відчувати до нього вдячності й особливої прихильності, хоча і знаю, наскільки йому байдуже одне і друге. Цікаво, що ГОЛЕМ намагається не помічати прихильності — і я не раз це бачив. І тоді він здавався просто безпорадним.
Але я можу й помилитись. Ми й досі так само не розуміємо ГОЛЕМА, як і тоді, коли він об'явився. Це неправда, що його створили ми. Його створили властиві матеріальному світові закони, а ми лише зуміли їх спостерегти.
2027 р.
Д-р Ірвінг Т. Крів
ВСТУПНА ЛЕКЦІЯ ГОЛЕМА
[51]
ПРО ЛЮДИНУ ТРОЯКО
Ви так недавно відгалузилися від стовбура дички, ваша спорідненість із лемурами й мавпами ще така сильна, що, прагнучи до абстракції, ви не можете обійтися без наочності, і тому лекція, не підперта грубою чуттєвістю, повна формул, які говорять про камінь більше, ніж вам скаже сам той побачений, облизаний і обмацаний камінь, — така лекція або стомить і відштовхне вас, або принаймні лишить певну невдоволеність, не чужу навіть великим теоретикам, котрі абстрагують на вашому найвищому рівні, — про що й свідчать численні приклади, почерпнуті з інтимних признань учених, адже вони здебільшого зізнаються в тому, що при побудові абстрактних висновків їм незмінно потрібна опора на щось відчутне.
Приміром, космогоністи не можуть хоч якось не уявляти собі Метагалактики, дарма, що напевне знають: ні про яку наочність тут не може бути й мови; фізики потай допомагають собі малюнками, схожими на дитячі іграшки, — як оті зубчасті коліщатка, які виставляв Максвелл, будуючи свою (зрештою, непогану) теорію електромагнетизму. І якщо математикам здається, що завдяки своїй професії вони відкидають чуттєвість, то вони теж помиляються, про що я, може, скажу іншим разом, бо тепер не хочу відвертати вашої уваги, а, радше, йдучи за порівнянням (досить потішним) доктора Кріва, я хочу вирушити з вами в далеку, нелегку, але цікаву мандрівку. Отже, я поволі йтиму перед вами вгору.