Дороті з жахом виторопила на мене очі, а Нора зауважила:
– Я й не думала, що ти після всього потягнеш мене туди.
– Але мама не чекає вас! – швидко втрутилася Дороті. – Навіть не знаю, чи буде вона вдома. Газети повідомили, що ви присмерті. Вона й гадки не має, що ви можете прийти.
– Тим краще, – зазначив я. – Це буде сюрпризом.
Вона наблизила до мене пополотніле обличчя, проливши від хвилювання віскі на мій рукав.
– Не ходіть! Вам не можна зараз. Послухайте мене. Послухайте Нору. Вам не можна йти! – Бліда як крейда, вона обернулася до Нори. – Хіба не так? Ну, скажіть!
Нора, уп'явшись у мене чорними очима, проказала:
– Заспокойся, Дороті. Він сам знає, що краще. Який твій план, Ніку?
– Ще надто розпливчастий, – скривився я. – Якщо хочеш, щоб Дороті лишилася тут, нехай. Думаю, вони спокійно заснуть з Астою. Але в усьому іншому дай мені змогу діяти самостійно. Я поки не знаю, що робитиму напевне, бо ніяк не ухоплю події за хвіст. Тож мушу в усьому розібратися. Самостійно.
– Ми не заважатимемо, – запевнила Дороті. – Правда, Норо?
Нора мовчки стежила за мною.
– Звідки ти взяла пістолет? – спитав я у Дороті. – Тільки цього разу без байок.
Вона облизала губи, спалахнула і прочистила горлянку.
– Май на увазі, – пригрозив я, – почнеш знову брехати, я відразу подзвоню Мімі, щоб вона приїхала за тобою.
– Та хай вона вже скаже, – зауважила Нора.
Дороті знову прокашлялась:
– Можна… можна я розповім історію, яка трапилась зі мною в дитинстві?
– Вона пов'язана з пістолетом?
– Не зовсім. Але допоможе вам зрозуміти, чому я…
– Не зараз. Іншим разом. Де ти роздобула зброю?
– Дозвольте мені розповісти, прошу, – похнюпилась вона.
– Де ти роздобула зброю?
– У одного чоловіка в барі, – ледь чутно прошепотіла дівчина.
– Ну, зрештою ми почули правду, – оголосив я. Нора похмуро похитала головою. – Гаразд, припустимо. В якому барі?
– Не знаю, – скинула голову Дороті. – Десь на Десятій авеню, здасться. Ваш приятель, містер Квін, мусить знати. Це він повів мене туди.
– Ти з ним здибалась, вийшовши від нас того вечора?
– Так.
– Випадково, гадаю?
Вона поглянула на мене з докором.
– Я кажу вам правду, Піку. Я домовилася з ним про зустріч у ресторанчику "Пальме-клаб". Він написав мені адресу. Розпрощавшись з нами та Норою, я з ним зустрілася там, і ми стали блукати з бару в бар, доки завіялись до того, де я придбала пістолет. О, то справжнє кубло! Спитайте у Квіна, якщо не вірите.
– Це він купив тобі пістолет?
– Ні. Він узагалі до цього непричетний, бо заснув, схилившись на стіл. Там я його і залишила – мені сказали, щоб я не турбувалась, його відвезуть додому.
– Ну, а пістолет?
– От якраз про це й мова, – вона знову зашарілась. – Квін сказав, що в тому барі збираються гангстери. Через те я й потягла його туди. А коли він закуняв, то звернулася до якогось бандитського вигляду типа. Я була в захопленні. Додому йти не збиралася, хотіла повернутися до вас, але боялась, що ви мене не пустите. – Червона як рак, Дороті стала ніяково затинатись: – Мені спало на думку, що я мушу… що ви мусите повірити в моє скрутне становище… і що тоді я не почуватимусь такою безпорадною. Словом, я спитала в того лютого вигляду бандита, чи хто він там був, чи не продасть він мені пістолета або хоча б вкаже, де можна купити. Спершу він розреготався, сприйнявши це за жарт. Та почувши мої запевняння, сказав, так само посміхаючись, мовляв, піде подивиться, а коли повернувся, то відповів, що може продати, й спитав, скільки я заплачу. Грошей у мене було обмаль, і я запропонувала йому браслета, одначе він не вважав його, певне, цінним, бо зажадав наявних грошей, тож я мусила віддати все, що мала, – дванадцять доларів, лишивши один на таксі, й отримала пістолет. Потім я прийшла до вас і збрехала, що боялася повернутися додому через Кріса. – Останні слова вона трохи не проковтнула і зітхнула з полегкістю, що все скінчилось.
– То виходить, Кріс не чіплявся до тебе?
Дороті покусала губи.
– Чіплявся, але… не такою мірою. – Вона схопила мене за руку, майже притулившись обличчям до моєї щоки. – Ви мусите мені вірити! Я б не стала так дешево брехати, якби це не було правдою!
– Правильніше було б не повірити, – заперечив я. – Дванадцять доларів –і аж надто низька ціна. А втім, облишимо поки це. Ти знала, що Мімі збирається того дня до Джулії Вулф?
– Ні. Я навіть не знала, що вона розшукує мого батька. Вони не сказали, куди йдуть.
– Вони?
– Так, Кріс вийшов разом з нею.
– О котрій годині?
Дороті наморщила чоло.
– Десь близько третьої, принаймні вже за пів на третю, бо я згадала, що спізнююсь на зустріч з Елсі Хемілтон, з якою домовилась обійти крамниці, і саме квапливо одягалась.
– Вони повернулися разом?
– Не знаю. Обоє вже були дома, коли я прийшла.
– О котрій годині?
– Десь на початку сьомої. Ніку, невже ви думаєте, що вони?.. О, тепер я пригадую її фразу, коли вона одягалась. Не знаю, що там зауважив Кріс, а вона відказала: "Коли я в неї спитаю, вона все мені викладе!" іоном французької королеви, який часом у неї з'являвся. Ви ж бо знаєте. Більше я нічого не чула. Чи може це щось означати?
– А що вона розповіла про вбивство, коли ти повернулась?
– Тільки те, що знайшла небіжчицю, як засмутилась, як з'явилась поліція і таке інше.
– Вона виглядала дуже приголомшеною?
Дороті похитала головою.
– Ні, просто збудженою. Ви ж знаєте маму. – Вона вп'ялася в мене очима і нешвидко спитала: – Невже ви вважаєте її причетною до вбивства?
– А тобі як здається?
– Я так не думала. Я підозрювала батька. – Вона помовчала і замислено додала: – Він міг убити, бо схибнутий, а вона – через примху.
– Але ні він, ні вона цього не зробили, – нагадав я. – Поліція, схоже, вже знайшла злочинця – Мореллі. Навіщо Мімі знадобився твій батько?
– Через гроші. Ми голі. Кріс все пустив на вітер. – Вона скривила губи. – Звичайно, і ми доклали руку, але він – насамперед. Мама боїться, що він її покине, якщо в неї не буде грошей.
– Звідки тобі це відомо?
– Я чула, як вони сварились.
– Гадаєш, він справді її покине?
Дороті переконано кивнула:
– Якщо вона не роздобуде грошей.
Я подивився на годинник і зазначив: