– А чому ти був такий упевнений.
– Хіба став би він обливати брудом у своїх листах Мімі, яка приховала викривальний доказ проти нього? Ось чому я вирішив, що ланцюжок підкинуто, єдино – аж надто я підозрював Мімі. Мореллі теж завдав клопоту Маколею: відмовившись наговорити на будь-кого заради власного порятунку, він повернув слідство в небажаний бік. Урятувала Мімі, яка знову накинула підозру на Уайнента, виключивши решту версій. Підозра Уайнента у вбивстві виключала будь-який сумнів, що він мертвий, і якби Маколей насправді його не вбив, не було б і наступних злочинів. Найочевидніше у цій справі, ключ до неї – передумова, що Уайнента вбито.
– Ти хочеш сказати, що знав про це із самого початку? – спитала Нора, похмуро блимнувши на мене.
– Ні, люба, і мусив би спекти раків через свою сліпоту, та щойно я почув про труп під підлогою лабораторії, не вагався, чи не убачать там жіночі рештки, а оголосив, що це рештки Уайнента. Ось так. Бо інакше бути не могло.
– Ти, певно, страшенно втомився. Від того і розповідаєш так плутано.
– Ну от, а далі він мав клопіт з Нунгеймом. Той виказав Мореллі, щоб прислужитися поліції, а сам зустрівся з Маколеєм. Тут я знову розмірковую, сонечко. Мені подзвонив такий собі Альберт Нормен, і наша з ним розмова раптом урвалася гуркотом на іншому кінці дроту. Я міркую так, що Нунгейм прийшов до Маколея і зажадав відкупу за мовчання, а коли Маколей спробував його провести, попередив, що зробить йому гірше, і зателефонував мені, щоб домовитись про зустріч і продати інформацію, – тут Маколей вихопив трубку і щось таки дав Нунгейму, а то й лише пообіцяв. Коли ж ми з Гілдом притисли Нунгейма, він дременув від нас, щоб подзвонити Маколею і зажадати чогось конкретнішого, можливо, грубих грошей, обіцяючи умитися з міста якнайдалі від наших довгих носів. Те, що він дзвонив того дня саме туди, ми встановили – телефоністка Маколея пригадала, що дзвонив містер Альберт Нормен, після розмови з яким Маколей відразу кудись пішов, – тож нема чого ставитися зневажливо до… моєї реконструкції подій. Маколей не був таким дурним, щоб довіритись Нунгейну, навіть заплативши йому, тож заманив у місце, обране, мабуть, заздалегідь, і там уколошкав, вирішивши і це ускладнення.
– Можливо, – погодилася Нора.
– Це слово доведеться раз у раз вживати в цій справі. Лист до Гілберта мав на меті показати, що в Уайнента був ключ від квартири дівчини, а посилати Гілберта туди потребувалося для тою, щоб він напевне потрапив до рук поліції й мусив викласти й про лист, і про ключ. Мімі зрештою розповіла про ланцюжок для годинника, але разом з тим породила і нову турботу. Вона переконала Гілда поширити підозру і на мене. У мене є думка, що Маколей приходив до нас сьогодні зранку зі своїми дурницями, аби якось затягти мене до Скарсдейла й порішити, зробивши "третьою жертвою" Уайнента. Чи він просто змінив свої наміри, чи вирішив, що я надто обережний і прихоплю із собою поліцейських агентів. Так чи так, брехня Гілберта про те, що він бачив батька, наштовхнула Маколея на іншу ідею. Якби в нього був свідок, який присягнувся б, що бачив Уайнента… Ну а далі ми вже все знаємо достеменно.
– Слава богу.
– Сьогодні вдень він прийшов до Мімі – проїхав на два поверхи вище, аби ліфтер не помітив, до кого він іде, – і зробив їй пропозицію. Він сказав, що вина Уайнента поза сумнівом, але навряд чи поліція його схопить. Тим часом усе майно перебуває в його, Маколея, руках. Він особисто не в праві нічого собі привласнити, одначе міг би це влаштувати для неї, якби вона в свою чергу допомогла йому. Він передасть їй акції, які тримає в кишені, й чек, а вона мусить сказати, що одержала це від Уайнента, і надіслати від імені колишнього чоловіка записку Маколею, яка також лежить у нього в кишені. Він запевнив її, що втікач не з'явиться, аби вимагати свої гроші назад, а окрім неї та дітей, ніхто не має права на спадщину й не стане на неї позиватись. Мімі відразу втрачає голову, щойно бачить можливість наживитись, тож Маколей з нею легко домовився і отримав те, що бажав – свідка, який бачив живого Уайнента. Він попередив Мімі, що стануть підозрювати, ніби Уайнент їй за щось заплатив, але хай вона спокійно все заперечує – нічого не зможуть довести.
– Виходить, коли він тобі розповідав ранком про одержані від Уайнента інструкції передавати гроші Мімі, то вже все продумав?
– Мабуть. А може, тільки наближався до рішення. То що, тепер задоволена доказами проти нього?
– Більш-менш. Начебто і вистачає, але вони не досить аргументовані.
– Достатньо для того, щоб відправити його на електричний стілець, – запевнив я, – а це найголовніше. Хоч як не верти цю справу, іншої версії я не бачу. Звичайно, було б непогано знайти пістолет і машинку, на якій він видруковував листи Уайнента, – десь-то він мусив тримати це під рукою.
(Ми виявили їх у бруклінській квартирі, яку Маколей наймав як Джордж Фоулі.)
– Роби як знаєш, – зазначила Нора, – тільки я завжди вважала, що детектив поки ретельно не перевірить найменший факт, не…
– А тоді дивується, коли це підозрюваний устиг виїхати до якоїсь далекої країни, яка не підписала угоди про видачу злочинців.
Вона розреготалась.
– Ну, гаразд, гаразд. То ти хочеш повернутися завтра до Сан-Франціско?
– Ні, якщо ти не поспішаєш. Давай затримаємось. Всі ці хвилювання якось відсунули наші розваги.
– Я не проти. Що, на твою думку, тепер буде з Мімі, Дорогі та Гілбертом?
– Нічого. Вони так само будуть Мімі, Дороті й Гілбертом, як ти і я залишимося собою, а Квіни – Квінами. Вбивство перевертає життя лише жертві та часом – убивці.
– Можливо, – погодилась Нора, – але це вкрай несправедливо.
Примітка
1
У 1932 році відбувся суд над Бруно Гауптманом, який викрав і вбив малолітнього сина американського льотчика Чарлза Ліндберга. Злочинця стратили 1936 р.