Хто убив Луї?

Сторінка 4 з 14

Жорж Сіменон

— З нього був добрий батько...

— Він вважав себе щасливим?

— Здається.

— Ви його зустрічали інколи в Парижі?

— Не розумію. На вулиці, ви маєте на увазі?

— Обоє ви працювали в Парижі. Мені вже відомо, що одним поїздом не їздили.

— Наші години праці були різні.

— Могли зустрічатися під час обідньої перерви.

-— Інколи бувало.

— Часто?

— Ні. Швидше рідко.

— Пані бувала в магазині, де він працював?

Дівчина завагалася.

— Ні,— одказала вона,— ми зустрічалися в ресторані.

— Ви до нього дзвонили?

— Не пригадую.

— Коли востаннє разом обідали?

— Кілька місяців тому. Перед відпусткою.

— Де саме?

— В "Ельзаському кухлі", ресторані на Севастопольському бульварі.

— Матір пані знала про це?

— Здається, я їй казала. Не пам'ятаю.

— Веселої вдачі був батько?

— Мені здається, що досить веселої.

— Тішився добрим здоров'ям?

— Ніколи його не бачила хворим.

— Мав приятелів?

— Ми ходили передусім до тіток і дядьків.

— У вас їх багато?

— Двоє тіток і двоє дядьків.

— Усі мешкають у Жюві?

— Так. Недалеко від нас. Дядько Альбер, чоловік тітки Жанни, і повідомив мене про смерть батька. Тітка Целіна живе трохи далі.

— Вони обидві материні сестри?

— Так. І дядько Жюльєн, тітки Целіни чоловік, теж працює на залізниці.

— Маєте любчика, панно Моніко?

Дівчина трохи збентежилася.

— Зараз про це говорити недоречно. Мені доведеться побачити батька?

— Що пані хоче сказати?

— З дядькових слів зрозуміла, що маю упізнати труп.

— Це вже зробили мати і тітка. А втім, якщо пані бажає...

— Ні. Я побачу його вдома.

— Ще одне слово, панно Моніко. Чи траплялося вам бачити в Парижі батька в жовтих черевиках?

Дівчина відповіла не одразу. Щоб вигадати час, вона перепитала:

— У жовтих черевиках? ■

— В ясно-гнідих, якщо пані бажає. За моєї молодості, шануючи ваш слух, казали "черевики кольору гусячої купки".

— Не пам'ятаю.

— А червоної краватки в батька не бачили?

— Ні.

— Коли ви ходили в кіно?

— Вчора після полудня.

— У Парижі?

— У Жюві.

— Я більше вас не затримую. Здається, ваш поїзд відходить... ]

— За тридцять п'ять хвилин...

Дівчина зиркнула на наручний годинник, встала і зачекала ще хвилю.

— До побачення,— мовила вона врешті.

— До побачення. Дякую пані.

Мегре провів дівчину до порога і зачинив за нею двері.

Розділ другий

• Дівчина з великим носом

• Рідке яйце

• Похорон під зливою

• Вдова поліцая

• Прохачі

• Магазин непромокальних плащів

• Таємниця Моніки

• Судді Комельо нетерпеливиться

1

На набережній Ке дез'Орфевр міститься управління слідчої поліції.

© Український переклад. А. О. Перепадя, 1990

2

П. Ж.— слідча кримінальна поліція.

Дівчина з великим носом

Мегре вийшов з дому десь о пів на дев'яту і без поспіху, перш ніж збігло чверть години, прибув до місця, де вулиця Бонді сягає бульварів, утворюючи на перехресті невеличкий пла-цик перед театром "Ренесанс". Там, за словами пані Туре, у фірмі "Каплан і Занен" працював Луї Туре.

Будинок був дуже старий. Двірничка якраз розкладала пошту.

— Фірма "Каплан і Занен"? — спитав її комісар.

— Наступного місяця буде три роки, як вона перестала існувати.

— А ви тут працювали?

— У грудні мине двадцять шість років, як я тут мешкаю.

— Ви знали Луї Туре?

— Авжеж, я знала пана Туре.

— Яз поліції,— пояснив їй Мегре.— Мені треба знати все, що стосується Туре.

— Ми називали його паном Луї. Його так усі називали.

З-під склепіння вони вийшли на подвір'я, де трохи далі височів просторий будинок із скляним дахом, схожим на вокзальну залу. На мурах виднілось ще кілька літер від назви "Каплан і Занен".

— Щоразу, коли він заглядав до мене... ■

— Він часто приходив?

— Мабуть, кожних два або три місяці, завжди з ласощами в кишені... Але щоразу відчувалося, що пан Луї чогось зажу-* рсНИ'Й.

— Пан Луї був комірником?

— Так. Він ходив у сірій блузі. Гляньте, отам на розі була конторка молодого пана Каплана. Була й друкарка, панна Лео-нія. А в клітці на другому поверсі працював старий бухгалтер. Одного ранку в жовтні чи листопаді пан Макс Каплан скликав увесь персонал і сказав, що ліквідує фірму...

— Ви знаєте пані Туре?

— Ніколи її не бачила. Вона мешкала в передмісті, в Жювї...

— І тепер там мешкає.

— Ви з нею бачилися? Що вона за одна?

На відповідь Мегре тільки скривив легку гримасу. Вона зрозуміла його.

— Я теж так думала. Можна догадатися, що він був нещасливий у шлюбі.

— Жінки його цікавили?

— Зроду!

— Ви загубили панни Леонії слід?

— Ні. Я маю її адресу. Живе з матір'ю. Вона вже не дру^ кує. Завела собі крамничку при вулиці Кліньянкур, на Монмартрі.

— Дякую пані. Я ще зайду до вас неодмінно.

Мегре зайшов до невеличкого бару і подзвонив до себе.

— Хто біля телефону?

— Жанв'є, пане шеф.

— Що нового?

— —Люди роз'їхалися, як ви казали.

Це означало, що п'ятеро інспекторів, поділивши дільниці Парижа, побували в крамницях із залізними виробами. Сантоні ж Мегре доручив про всяк випадок зібрати відомості про Моні-ку Туре. Отож він повинен бути на вулиці Ріволю і крутитися поблизу контори "Жебер та Башельє — спірні справи".

— Можете прислати мені машину?

— Де ви зараз?

— На вулиці Бонді. Я чекатиму навпроти театру "Ренесанс".

— Це все?

— Дай знімок до газет. Нехай пишуть про це як про банальну справу.

— Гаразд.

Зайшовши до крамниці панни Леонії, Мегре мало не остовпів. Постать, яка вийшла до нього з задньої кімнати, де сиділа на фотелі стара жінка з котом на колінах, зовсім не відповідала створеному в його уяві образові друкарки Капланів. У неї був здоровий м'ясистий ніс, який можна побачити в старих сонливих левів у звіринці.

— Я Мегре, комісар П. Ж. Вчора вбито вашого давнього колегу, Луї Туре...

З усіх жінок звістка вразила її найбільше, а проте вона не плакала, не лазила по носовичок і не кусала губи. Вона просто скам'яніла. Можна було присягнутись, що серце їй перестало битися.

— Щоб викрити вбивцю, я маю зібрати по змозі всі відомості про нього...

Вона мовчки кивнула.

— Гадаю, ви знали його добре...

Лице їй проясніло на хвилю.

— Як це сталося? — спитала вона врешті.

Вона була бридка, мабуть, змалку і безперечно завжди про це знала. Оглянулася назад у кімнату і прошепотіла:

— Можемо розмовляти при мамі. Вона зовсім глуха. її тішить присутність людей.