Всі нетерпляче чекають, що з того вийде. Набридаємо Жені. Він сердиться, косо ди-виться на дівчат, котрі особливо докучають йому.
Нарешті на четвертий день бачимо його сяючі очі. Руді брови, мов прапор, переможно підняті вгору. Я поспішаю до нього.
— Ну що?
— Працює!
Ми ніколи не гадали, що можна з таким шанобливим почуттям поваги й надії дивитися на блискучу коробку, па котрій намотано звичайнісінький ізольований дріт. Женя поправляє навушники, робить застережливий жест. Перевертає один навушник, запрошує мене послу-хати. Я прислухаюся: чути різкий голос диктора. Передача німецькою мовою. Побіжно пере-кладаю, що встигаю зрозуміти.
— …Доля посадила нас на коня… ми повинні їхати… Геній арійської раси веде нас до перемоги… Великі жертви… великі втрати… сильні вороги… але мета — грандіозна! Коли ми виберемось на вершину, то з неї побачимо світ, котрий нероздільно належить нам!..
— Що це? — тривожно запитують діти.
— Фашистська радіостанція.
Ще кілька хвилин слухаю божевільне, нелюдське марення. Диктор повідомляє, що вис-тупав доктор Геббельс. Потім інформація: більшовицькі війська відступають, безладно втікають на всіх фронтах. Під Москвою тяжкі бої. Червона столиця горить. Уряд утік і невідомо де знаходиться. Опір Червоної Армії стихійний і некерований. На днях Москва впа-де.
Я відчуваю страшну втому. Ніби скеля лягає на мої плечі. Не може бути! Не може цьо-го бути! Не можу дивитися в дитячі очі.
— Женю, вимкни цю мерзоту! Шукай Москву!
Він мацає голочкою по гранях кристалу, зітхає. Прислухається. Тихо… Німо… Потріскує ефір… Дуже далеко Москва, важко спіймати її передачу на детекторний приймач.
Нарешті промінчик радості на обличчі Жені. Невже?
Він киває щасливо. Що таке? В навушнику тихесенько звучить пісня… російською мо-вою. Розбираємо слова, всотуємо в серце: "…на поленьях смола, как слеза… и поет мне в землянке гармонь про улыбку твою и глаза…"
Дівчата плачуть, мені теплий клубочок підкочується до горла, теж витискує сльози. Ти-хо, тихесенько, любі мої… дайте послухати далекий рідний голос. "До тебя мне дойти не-легко… а до смерти четыре шага…"
Іванка плаче, схилившись на моє плече. Я втішаю її, себе, всіх.
— Тихо, мої любі! Заспокойтеся. Все гаразд… Є наші! Живі! Співають…
Женько піднімає руку. Ми затихаємо. Ось воно, голос диктора, такий же владний, впев-нений, як і колись: "Від Радянського інформбюро…"
Хлопці й дівчата виструнчилися, ніби на піонерській лінійці, завмерли. В повній тиші ледь чути слова, наче з іншої далекої планети, що вселяють віру, воскрешають.
Страшні бої під Москвою. Розгром німецьких військ. Тисячі ворожих полонених. Катастрофічні втрати фашистів. Світ вражений подвигом радянських військ. Міф про непереможність гітлерівської армії розвіяно.
Ми обнімаємось, цілуємось. Дівчата божеволіють од радощів.
— Вернуться наші, вернуться! Ура-а-а! Ура!
Мені теж хочеться танцювати. Повертаються певність, віра, надія.
— Діти! Друзі мої! Ви розумієте, що це означає?!
Не слухають, повисли на моїй шиї, обціловують.
— Заждіть, послухайте, що скажу. Радість треба сіяти, не тримати при собі. Віднині наше завдання — інформувати людей. Сміяии, Деркачі, найближчі сусідні села повинні не-гайно знати про перемогу під Москвою. Хай люди повеселіють. Ми не просто втікачі, що переховуються, ми — вуха Великої землі.
— Ми — партизанський загін у тилу ворога, — гордо виголошує Толя. — Хай малень-кий, але нескорений.
— Правильно, — пробасив Вітько. — Пропоную назву: партизанський загін імені Ціолковського. Зоряний загін.
— Згодні! — загукали дівчата. — Загін "КЕЦ" — Костянтина Едуардовнча Ціолковського. Здорово!
Обличчя хлопців, а особливо Толикове, розцвітають радістю.
— Що ж, тепер, — вгамовую їхнє захоплення, — до праці. Готуймо першу прокламацію. Катю, Марто, діставайте напір, чорнило. Писати доведеться багато.
Негода лютує більше тижня. Болота замерзли. Я вирішив скористатися цим і послав кілька ґруп у довколишні села, щоб роздали листівки з повідомленням Інформбюро. Три ґрупи, шестеро дітей. Гриць пішов з Катрусею, Вітько з Мартою, Толик з Галею. Женько сидів усі дні біля приймача, намагаючись не пропустити передачу з Москви. Не завжди щас-тило чути далекий голос. Інколи він затихав, інколи проривався ледь чутним шепотом. Проте нам кожне слово було цілющими ліками на зболілу душу: ми записували найменший уривок, кожну фразу про події на фронтах.
За добу діти повернулися. Захоплено оповідали про зустрічі в селах. Люди не вірять своїм очам, дехто розпитує, чи не вигадали ми повідомлення Інформбюро? Поліцаї лютують і доносять про всякого підозрілого гестапо.
Толик, котрий з Галею був у Сміянах, шепнув мені, що розмовляв з новоспеченим ста-ростою Василем Сміяном. Він згодився на пропозицію німців за вказівкою підпілля. Передає всім вітання, вже знає про перемогу під Москвою. Має зв’язок з партизанами. Просить бути пильними, обережними. При нагоді відвідає "Таємничий Острів". Коли в чомусь буде потре-ба — допоможе.
Я дуже зрадів. Приємно, що не помилився, вірячи старому Сміянові. Такі люди не здатні на зраду. Похваливши дітей за вдалу операцію, я відзначив їхню витримку й мужність.
— Ви не просто втікачі від окупантів. Ви — бійці Червоної Армії. Нема маленьких справ у бою з ворогом. Кожна іскра ляже у полум’я Перемоги. Пам’ятайте про це, діти!
Мовчать мої вихованці, слухають кожне слово. Щоки паленіють від щастя: вони потрібні, вони в бою, вони наближають жаданий час Перемоги.
Завірюха вщухла, вкривши білою пухкою запоною землю, ліси. В ясно-снньому небі яскраве сонце. Вночі на небо виходять зорі — великі, холодно-крижані.
Тиша довкола. Така тиша, що щемить у вухах.
Ми остерігаємося виходити з бліндажа, щоб менше робити слідів. Частіше слухаємо передачі з Москви — піднялася чутливість детектора. Все записуємо, готуємо листівки, але поки що я не дозволяю нести їх у села, щоб не навести поліцаїв на слід. Почекаємо негоди.
Топимо вночі, щоб не видно було диму. Димохід у нас проходить через дупло старої верби. Їмо двічі на день, бо рухаємося мало. Я розділив дітей на дві ґрупи: у бліндажі два відділення — дівчаче й хлоп’яче. Поставив вимогу: суворо дотримуватись особистої гігієни. Умиватися снігом або водою з джерела, для миття голови гріти воду в грубці. Коли почнеть-ся хурделиця, зробимо банний день.