— Трохи пригадую, — сказав я.
— Ну що ж, тоді дамо волю своїм припущенням. Ватая-сенсей намагається відвоювати у вас Куміко-сан. Можливо, тоді, коли вона виходила за вас заміж, він нею не дорожив, але з плином часу вона стала йому вкрай потрібною. І сенсей вирішив її вернути, доклав зусиль і домігся свого. Якими засобами — не знаю. Та я припускаю, що поки ви з ним перетягували канат, у Куміко-сан щось надламалося. Опора, на яку вона спиралася, раптом тріснула. Та це лише мої припущення.
Я мовчав. З'явилася офіціантка, долила у склянки води й понесла порожні чашки з-під кави. Усікава розглядав стіни й курив.
Я глянув на нього:
— То ви хочете сказати, що Нобору Ватая мав з Куміко статевий зв'язок?
— Та що ви! Я такого не кажу. — Усікава замахав запаленою сигаретою. — І ні на що не натякаю. Було між ними щось чи ні — про це я нічогісінько не знаю. І не уявляю. Та мені здається, що якесь відхилення тут є… Тим паче що Ватая-сенсей не жив зі своєю дружиною, з якою розлучився, нормальним статевим життям… Однак це тільки чутки.
Він узяв було чашку з кавою, але передумав і надпив води зі склянки. Потім провів рукою по животі.
— Останнім часом зі шлунком у мене погано. Зовсім погано! Щось коле. Видно, успадковане. У нашій родині всі з хворим шлунком. Така ДНК. Успадковується тільки сама погань — лисина, каріозні зуби, нетравлення шлунка, короткозорість. Ціла купа нещасть. До лікарів звертатися — марна справа, вони тільки неприємності вміють говорити.
Окада-сан, може, я зайве скажу, але відібрати Куміко-сан у сенсея вам буде нелегко. По-перше, на даному етапі вона сама не хоче повертатися. Крім того, може виявитися, що вона не та Куміко, яку ви раніше знали. Вона могла змінитися. Та навіть якщо ви її знайдете і вернете додому, то, боюсь, не зможете втримати при собі. А отже, ніякої користі з ваших зусиль не буде. Можливо, тому Куміко-сан до вас не повертається.
Я мовчав.
— Окада-сан, незважаючи на те, що наші думки не збігалися, мені було цікаво з вами зустрічатися. Ви для мене — загадкова особа. Як писатиму автобіографію — присвячу вам окремий розділ. Жаль тільки, що не доведеться. Ну що ж, розійдімось як добрі друзі.
Усікава втомлено відкинувся на спинку крісла й повільно похитав головою.
— Я трохи забалакався. Вибачте, заплатіть і за мою каву. Бо, що не кажіть, я таки безробітний… Окада-сан, ви також були безробітним. Ну, щоб нам обом добре велося! Бажаю щастя! Побажайте й мені його, як буде настрій.
Усікава встав, звернув до дверей і вийшов з кав'ярні.
32
Хвіст Мальти Кано
Борис Шкуродер
Уві сні (хоча, звісно, я не знав, що це сон) ми з Мальтою Кано сиділи навпроти одне одного й пили чай. Прямокутний зал був настільки широкий і довгий, що я не міг охопити його поглядом з одного кінця до іншого. Рівними рядами там тяглися квадратні столики — можливо, понад п'ятсот. Ми сиділи за столом посередині. Навколо нас не було нікого. Під високою, як у буддійському храмі, стелею пролягали незчисленні грубі балки, з яких, наче рослини в горщиках, звисало щось схоже на перуки. Та, добре придивившись, я зрозумів, що це справжні людські скальпи, коли помітив на них зсередини прикипілу чорну кров. Мабуть, їх щойно зняли і повісили на балках сушити. Я нервував: ану ж ще невисохла кров накапає нам у чай. І справді було чути, ніби повсюди зі стелі, немов краплі дощу, спадає кров, відлунюючи в порожньому залі надмірним гулом. Та, видно, скальпелі над нашими головами вже висохли, бо на нас начебто ніщо не капало.
Чай був гарячий, як окріп. На тарілочках, поряд з ложечками, лежало по три кубики цукру яскраво-зеленого кольору. Мальта Кано поклала два кубики в чашку, повільно розмішала чай ложечкою, але цукор ніяк не розчинявся. Хтозна-звідки з'явився собака і сів за сусіднім столиком. Я придивився — собака мав голову Усікави. Був великим, чорним, з міцним тулубом, але тільки від шиї починався Усікава. Щоправда, його голову та обличчя вкривала така ж волохата, коротка чорна шерсть, як і тулуб. "Ой, кого я бачу! Це ви, Окада-сан? — промовив собакоподібний Усікава. — Гляньте-но, яка в мене шерсть на голові! Умить виросла, як тільки я став собакою. Оце так несподіванка! Тепер і яйця більші, і шлунок не болить. Не треба ні окулярів, ні одягу. Дивно, чому ж я раніше про це не подумав? Ото було б добре, якби став ним раніше! Окада-сан, може, й ви спробуєте стати собакою?"
У цю мить Мальта схопила останній зелений шматок цукру й щосили жбурнула в голову собаці. Цукор хряснув об голову Усікави, і з неї потекла кров, чорна, немов туш. Однак Усікава начебто не відчув особливого болю. Глузливо посміхаючись, він підняв хвіст і мовчки подався геть. Його собача гордість справді виявилася надзвичайно великою.
На Мальті було тепле напівпальто із щільно запнутим коміром, але ледь відчутний запах її тіла давав зрозуміти, що під пальтом у неї нічого немає. Звісно, голову прикрашав червоний вініловий капелюшок. Я ковтнув чаю, але смаку не відчув. Він лише був гарячим, і більше нічого.
— Як чудово, що ви прийшли! — радо почала Мальта. Після довгої перерви її голос видався мені набагато бадьорішим. — Останніми днями я стільки разів вам дзвонила, та ніяк не могла вас застати дома. Занепокоїлася, чи з вами часом щось не сталося. Тепер я рада, що з вами все гаразд. Почула ваш голос, і на душі полегшало. Вибачте, що довго не давала про себе знати. Про те, як жила, докладно не розповідатиму, бо вийшла б довга розмова. А по телефону скажу коротко: я довго подорожувала. Нарешті повернулася тиждень тому. Алло, Окада-сан! Ви мене чуєте?
— Алло!.. — сказав я і тільки тепер помітив, що тримаю біля вуха телефонну слухавку. Мальта сиділа навпроти за столиком також із слухавкою в руці. Її голос ніби долинав здалека, з-за кордону.
— Увесь цей час я жила за кордоном, на острові Мальта в Середземному морі. Одного дня раптом я відчула: "Так, треба повернутися на Мальту й опинитися біля того джерела. Настав час". Це сталося після нашої останньої телефонної розмови, Окада-сан. Пам'ятаєте? Я тоді сказала вам, що пропала Крита. Чесно кажучи, я не мала наміру надовго покидати Японію. Думала повернутися тижнів через два. А тому не подзвонила вам перед від'їздом. Майже нікому нічого не сказавши, у чому була, сіла в літак і полетіла. А приїхавши туди, вже не могла повернутися. Ви коли-небудь були на Мальті?