Запала мовчанка. Губернатор з ненавистю дивився на Блада. Потім, не кажучи ні слова, взяв підзорну трубу й ступив до вікна. Коли ж він знову повернувся до Блада, то був схожий на розлючену гримучу змію.
— Але ти забуваєш про одну обставину. Про те, щсГ ти в наших руках. Я повідомлю твій піратський набрід про те, що пр'и першому ж пострілі з їхнього боку я тебе повішу. Макартні, кличте сторожу. Годі балакати!
— О, ще хвилинку,— попросив Блад.— Аж прикро дивитись, як ви поспішаєте із своїми висновками. Волвер-стон має мій наказ, і ніяка загроза моєму життю анітрохи не перешкодить йому виконати його. Можете мене повісити, якщо вам цього хочеться.— Він знизав плечима.— Якби я надто дорожив життям, то навряд чи обрав би ремесло пірата. Але будьте певні: після того, як ви мене повісите, від Сент-Джона не залишиться каменя на камені: пірати, помщаючись за мене, не помилують нікого — ні старих, ні жінок, ні дітей. Подумайте про це, згадайте, в чому полягає ваш обов'язок перед цією колонією і королем — обов'язок, виконанню якого ви надаєте такого великого значення.
Безбарвні очі губернатора свердлили Блада, неначе хотіли дістатись до його душі. А він стояв перед ними безстрашний і спокійний, загрозливо спокійний.
Полковник подивився на Макартні, наче шукав підтримки, але не знайшов її. Нарешті, не стримавшись, роздратовано вигукнув:
— О, хай йому біс! Це мені наука, щоб не зв'язувався з піратом. Щоб від вас відкараскатись, я заплачу вам двадцять тисяч червінців, після чого прощайте і будьте прокляті!
— Двадцять тисяч? — Блад від здивування аж звів брови.— Але їх ви мали заплатити, поки я був вашим союзником, поки ви не оголосили мені війни.
— Що ви хочете цим сказати, дідько б вас ухопив?
— А те, що оскільки ви визнали свою поразку, то перейдемо до обговорення умов мирного договору.
— Умов мирного договору? Яких умов? — роздратування губернатора швидко зростало.
— Зараз почуєте. По-перше, ви винні моїм людям двадцять тисяч золотих червінців за надану вам допомогу. Ще [370] ви повинні заплатити тридцять тисяч червінців викупу за місто, щоб урятувати ^ого від бомбардування.
— Що? Присягаюсь богом, сер!..
— Далі,— безжально вів Блад,-: десять тисяч викупу за вас, десять тисяч за вашу сім'ю і п'ять тисяч за інших поважних мешканців міста Сент-Джон, включаючи сюди і капітана Макартні. Разом це складатиме сімдесят п'ять тисяч золотих червінців. Цю суму ви повинні заплатити протягом години, бо потім буде вже пізно. І повірте мені: краще не баритись!
На губернатора шкода було дивитись. Він спробував щось сказати але йому відібрало мову, і він важко опустився на стілець. Нарешті він спромігся заговорити. Голос його тремтів і був хрипкий.
— Ви... ви зловживаєте моїм терпінням. Ви, звичайно... Чи не думаєте ви, що я збожеволів?
-~~Краще повісити його, полковнику, та й по всьому,— не витримав Макартні.
— І таким чином знищити колонію, зберегти яку будь-якою ціною, зверніть увагу — будь-якою ціною,— ваш обов'язок,— додав Блад.
Губернатор провів рукою по блідому, мокрому від поту 'чолу і застогнав.
Вони ще якийсь час сперечалися, щоразу повторюючи. в різний спосіб те, що вже було сказано, поки полковник Кортні не вибухнув майже істеричним реготом.
— Нехай буду я проклятий, сер! Лишається тільки дивуватись вашій скромності. Адже ви так само могли заправити й сімсот тисяч червінців, або й сім мільйонів, або...
— Міг— перебив його Блад.— Але я скромний за своєю вдачею, до того ж маю деяке уявлення про розміри вашої казни.
— Але ж ви не даєте мені часу! — у відчаї вигукнув губернатор, показуючи цим, що здається.— Як я можу зібрати таку суму за годину?
— Я не вимагатиму неможливого. Надішліть мені гроші на берег до заходу сонця, і я піду з цих місць. А зараз я змушений покинути вас, щоб запобігти початку бойових дій. Бажаю вам усього найкращого.
Вони дозволили йрму піти геть, бо мусили. А під вечір капітан Макартні під'їхав до піратського форту в супроводі негра, що вів навантаженого золотом мула.
З форту їм назустріч вийшов капітан Блад, і був він сам один. [371]
— Від мене ви б цього не дочекалися,— мовив крізь зуби гарячкуватий капітан.
— Я запам'ятаю ваші слова на той випадок, якщо ви коли-небудь правитимете колонією. А тепер до діла. Що в цих мішках?
— По п'ять тисяч червінців у кожному.
— Тоді скиньте мені чотири мішки, це буде двадцять тисяч червінців, за які я погодився прислужитись острову Антігуа. Решту відвезіть губернатору разом з моїм привітом. Нехай це буде йому наукою, а також і вам, любий капітане, що найперший обов'язок людини — обов'язок не перед посадою, а перед власною честю, і що не можна виконати обов'язок, порушуючи слово.
Капітан Макартні аж засопів від здивування.
— Щоб я здох! — хрипко вигукнув він.— Ви ж пірат! У відповідь йому холодно пролунав суворий голос:
— Я — капітан Блад.
Розділ V
ВІДПЛАТА ЗА ЗРАДУ
Капітан Блад був задоволений життям — іншими словами, він був задоволений собою.
Стоячи на молу в Кайоні, він дивився, як навантажують і розвантажують судна в оточеній високими скелями гавані. Він з гордістю оглядав п'ять великих кораблів, що складали його флотилію і належали колись від шпангоута до рангоута Іспанії. Он стоїть його флагманський корабель "Арабелла" з сорока гарматами на борту, виблискуючи в промінні призахідного сонця червоним корпусом і позолоченими портами. Поряд з ним майже така сама могутня біло-голуба "Елізабет", озброєна навряд чи гірше. Позад них стоять на якорі три менших двадцятигарматних кораблі, захоплені у великій битві біля Маракаїбо, звідки Блад нещодавно повернувся. Цим кораблям, що називались раніше "Інфанта", "Сан-Феліпе" і "Санто-Ніньйо", Блад дав імена трьох парок(1): "Клото", "Лахесіс" і "Атропас", щоб у такий спосіб ніби жартома дати зрозуміти, що віднині вони будуть вершителями долі всіх іспанських кораблів,-які їм зустрінуться в морі.
(1) Парки — богині долі в римській міфології.
Капітана Блада потішив власний тонкий вчений гумор. Він був, як уже мовилось, досить задоволений собою. Тепер [372] він мав близько тисячі чоловік і міг при бажанні будь-коли подвоїти-їхню кількість, бо його везіння вже стало приказкою, а везіння найпривабливіша якість, котру тільки можна знайти у ватажка, з яким ідеш на ризиковані справи. Сам великий Генрі Морган у свої найкращі дні не мав такої влади й сили. Навіть Монтбар, що дістав від іспанців прізвисько "Винищувач", не викликав у них свого часу такого жаху, як тепер дон Педро Сангре — так звучало по-іспанському ім'я Пітера Блада.