— Я вас запевняю, Олегу, що там уже нема чого висаджувати, — каже червонощокий. — Я сам там ходив поміж тими горами гарматних набоїв, скринь із боєприпасами.
— Але то ідея… Звезти в центр міста вибухове, не попередити населення і цілу ніч гаратати.
— Шкода, що ви не були тієї ночі в Києві. Більшовики на прощання влаштували фейєрверк. Щоб веселіше справляла чернь грабіжну тризну. Одні думали, що вже злітають у повітря, а інші, от на сусідніх вулицях, відрами носили горілку й вино, грабували усе підряд.
— Ви, Нарцисе, справді, всюдисущий! Як це ви поспіваєте? І газету організувати в районі, і в Львові побувати, і ще не вийшли більшовики, а ви вже в Києві. А я, всього-навсього, мало не пропав у полоні.
Нарцис, червонощокий, сміється.
— А що мені? Мене в армію не допустили, самі знаєте. Війна застала мене в Погребищах, а там недалеко до Львова. Ну, а Катруся має дар з-під землі діставати перепустки. Я побув у Львові, забавився трохи в редактора газети у Погребищах, але не витримав і махнув сюди.
— Їйбогу, шкода, що Катрусі нема оце з нами! Де вона ділася?
— О, Катруся гасає! Вже три рази переходила фронт. Одначе… Ми тут, все одно, нічого не вистоїмо, ходімо, може Тарасівською обійдемо, тут не пустять.
— Цікаво, що вони будуть висаджувати?
Наче у відповідь на цю приватну розмову долетів до них від купки людей крик якоїсь мітингової баби:
— От, гади! От, паразити! Їм не шкода Києва, не думають вертатися! От, гидоли клаповухі! А вони його будували, що взялися руйнувати? Три пуди міна, як кабан, — бачили? Лежить там коло музею й досі. Два місяці в "Континенталі" обжиралися й міни замуровували. Поранені фронтовики з голоду мерли, а вони жерли, пили та навішували на кожному проводі міну.
Вона так мітингувала, що аж солдат біля стенду на її галас озирнуся запитливо. В чім річ?
— Ах, це ж виймають електромагнетами міни! — зрозумів, нарешті, червонощокий Нарцис значення перешкоди в вільному рухові. — Їх сьогодні скрізь виймають. Кажуть, із Роліту, будинку письменників, де був штаб Протиповітряної Оборони, вивезли кілька тонн цих мін. У Софійському соборі на кожному електричному проводі — міна. Та не тільки в штабах, музеях, церквах, — у підвалах звичайних будинків.
— Та… говорять… — ліниво відповів приятель Нарцисів, Олег із білявим чубом. — Всякі чутки, леґенди. А скільки то в тому правди? Ви, напевно, чули про головного інженера, що мав у руках плян усіх заміновань? Що ніби він збожеволів і, вже божевільним будучи, віддав німцям цей плян, чи сам перед тим висадив електростанцію. Я цьому не вірю. Ну, ходімо.
Вони вже намірилися шукати іншої дороги, як Олег щось наглядів.
— А, цікаво!..
Поруч совєтського фотомонтажу на стенді висіло два оголошення підряд. Приятелі заглибилися в розшифрування німецької премудрости каліченими українськими словами. Скептик, що ні в що не вірить, буркав свої зауваження.
— Надзвичайно! Знаменито! Кований німецький чобіт впивається в український ґрунт.
— Тихше! — штовхнув його під бік Нарцис, зизуючи на німецького вояка, що ще й досі не може відірватися від вивчення совєтських плякатів.
— Та він нічорта не розуміє! Наші ж до німців не підуть доносити, — безпечно відказав високий Олег. — Як я зрозумів, це заборона партій. Я думаю, там у Житомирі їх навмисне переколотили німці, щоб отаке наліпити: "До кінця війни забороняються будь-які українські організації, бо українці ще не дозріли до державного життя". Це здорово!
Нарцис почитав, подумав.
— Певно! Як свій до свого стріляє. Ще не доїхали до Києва, й уже порізалися. Ідіоти! Тут усю надію кладуть на них, — своїх же всіх вивезли, постріляли. Людність жде, щоб хто пальцем кивнув, і вона побіжить на заклик. А вони задумали зводити партійні порахунки!
— Ну, ну! А що то тут ще? "До українського народу"... Гм... Маніфест, чи що? Підпільна листівка? Читайте ви, Нарцисе, що це за набір беззмістовних слів?
— Хай мені Аллах простить, але, убийте, я цього маячення не втну ні слова. "Бруховеччина"… "сервілізм"… "провидіння"… Хто ж таким маячним стилем пише проклямації до народу? Це ж треба, щоб і оця балакуча баба-двірничка зрозуміла!
Олег інтенсивно знизує плечима. І ото з таким багажем наважуються вони йти сюди? Нарцис дочитує до кінця, згукує:
— А-ах, це ж ті самі юнаки, що я в Львові мав нагоду бачити. Слово чести, варто було побачити! Щодня ж не трапиться вам почути, як збереться чоловік сто й проголосить самостійну Україну. Самостійна — під німецьким багнетом. От серед білого дня виступив собі юнак — не такий, правда, вже й юнак — і оголосив: "Цим актом проголошуємо самостійність України…"
— Що ви плетете? А хіба ж досі не було проголошено самостійности? Мені ще тато розказував, що самостійну Україну проголосила Центральна Рада у вісімнадцятому році. А нащо тепер ще раз?
— Я знаю? Може для того, щоб при виході всіх нас заарештували й щоб ми посиділи одну добу? Дам випустили відразу. Але там у них це не лихо на все життя, як у нас було, навпаки, вони гордяться. Побувати під арештом, — це свого роду шик.
Олег ще інтенсивніше знизує плечима.
— Те все, що ви розказуєте, фальшива комедія. Та воно видно пана по халявах, а партію по її маніфестах. Це, мабуть, українські фашисти.
Вони вже відходять і німецький вояк, перелицьований Роман Чагир, що оце й наліпив разом з "бекантмахунґом" підпільну листівку, не чує вже, що відповів на це червонощокий Нарцис. Він тільки провів їх довгим поглядом. Потім знову заглибився в студіювання совєтського монтажу. Може ще хто надійде.
VIII.
Галина прийшла пожуритися з Льолею, що Женя десь поневіряється, Мирон може в полоні, може загинув під Баршиполем, — а їй відчиняє сам Мирон. Вернувся?
В хаті, замість журби, злива веселих настроїв. Зміна влади вже позаду, а вони всі не тільки живі-здорові, вкупі, але ще й з прибутком. А скільки всього цікавого щохвилини!
— Коли ви вернулися, Мироне?
— Та я нікуди й не відступав!
— Ми всі ховалися. Тепер уже можна сказати, — вигукує Женя, читаючи свої слова на лицях старших. — Ми ховалися весь час у льоху.
Наперебій хваляться Галині, показують свою спасенну криївку, а від цих вигуків і здивовань в очах ще миготливіші вогники вдоволення сьогоднішнім днем, ще більше комізму пригадується в усіх учорашніх жахах-ситуаціях. А напрацювалися! Цілу ніч раз носили гас із сусіднього складу, відрами.