– То вони саме це хотіли зробити?
– Саме це вони й зробили.
– Дірку, це повна нісенітниця.
Дірк з викликом вигнув брови.
– Гаразд, гаразд, – підняв руки Річард, – припустімо такий варіант. Навіть якщо б я погодився – а я з цим анітрішечки не згодний – що ясновидство має під собою хоч якісь підстави, це не змінило б фундаментальну неможливість цього експерименту. Як я вже казав, все це стосується того, що відбувається в ящику до того, як його спостерігають. Неважливо, яким чином ти це спостерігаєш, хоч зазираєш у ящик власними очима, хоч… своїм розумом, якщо тобі так завгодно. Якщо ясновидіння працює, то воно є всього лише одним зі способів зазирнути в ящик, а якщо ні, то воно взагалі тут ні до чого.
– Це, звісно, залежить від того, якої точки зору ти дотримуєшся щодо ясновидіння…
– Та невже? То якої точки зору щодо ясновидіння дотримуєшся ти? Мені дуже цікаво буде дізнатися, зважаючи на твоє минуле.
Дірк знову постукав сигаретою по столу та подивився на Річарда, примруживши очі. Наступила довга глибока тиша, яку порушували лише далекі крики французькою.
– Я дотримуюсь тієї самої точки зору, якої дотримувався завжди, – сказав зрештою Дірк.
– А саме?
– Що я не ясновидець.
– Та невже? – сказав Річард. – То що було з тими екзаменаційними білетами?
При згадуванні цієї теми очі Дірка Джентлі спохмурніли.
– Збіг, – сказав він тихим, розлюченим голосом, – дивний жахливий збіг, але тим не менш збіг. Через який, дозволь додати, мені довелося значний час просидіти в тюрмі. Збіги бувають дуже страшними та небезпечними.
Дірк у черговий раз кинув на Річарда довгий оцінюючий погляд.
– Я уважно спостерігав за тобою, – сказав він. – Для людини в твоєму становищі ти здаєшся надзвичайно розслабленим.
Це зауваження здалося Річардові дивним, і якийсь час він намагався зрозуміти його. А потім до нього дійшло, і це було неприємно.
– Боже мій, – сказав він, – то він і тебе до цього залучив?
Цього разу наступила черга дивуватися Діркові.
– Хто мене долучив? – сказав він.
– Ґордон. Ні, авжеж ні. Ґордон Вей. Він має звичку залучати інших людей до того, щоб тиснути на мене, щоб я взявся за те, що він вважає важливою роботою. На мить я подумав… о, забудьмо. То що саме ти мав на увазі?
– Ага. Ґордон Вей має звичку, кажеш?
– Так. Мені вона не подобається. А що?
Дірк довго прискіпливо дивився на Річарда, постукуючи олівцем по столу.
Потім відкинувся на спинку крісла та сказав наступне:
– Тіло Ґордона Вея знайшли сьогодні вранці, вдосвіта. Його застрелили, задушили, а потім підпалили його будинок. Поліція розробляє версію, згідно з якою його застрелили не в будинку, бо частинки шроту були знайдені лише в самому тілі.
– Але шрот було знайдено біля машини "Mercedes 500 SEC", що належала панові Вею, і яку було знайдено покинутою приблизно в трьох милях від його будинку. Це каже про те, що після вбивства тіло було перенесене. Більш того, доктор, який оглядав труп, дотримується думки, що пана Вея душили вже після того, як застрелили, що, напевно, каже про певне сум'яття в мозку вбивці.
– За дивним збігом виявилось, що минулої ночі поліція допитувала дуже збентеженого джентльмена, який сказав, що страждав від комплексу провини через те, що щойно збив свого роботодавця. Цим джентльменом був пан Річард Мак-Дафф, а його роботодавцем був пан Ґордон Вей, що загинув. Далі було висловлено припущення, що пан Річард Мак-Дафф є одним з двох людей, хто з найбільшою ймовірністю отримають від смерті пана Вея зиск, оскільки WayForward Technologies майже напевно перейде, принаймні частково, в його власність. Другою людиною є єдина жива родичка померлого, пані С'юзан Вей, в чию квартиру пан Річард Мак-Дафф вдерся минулої ночі. Про це поліція, звісно, ще не знає. І не дізнається, якщо ми постараємось. Але будь-які стосунки між цими двома особами природно стануть предметом ретельного дослідження. У радіорепортажах кажуть, що вони розшукують пана Мак-Даффа, який, на їхню думку, зможе допомогти їм у розслідуванні, хоча з їхнього тону зрозуміло, що він безсумнівно винний.
– Мої послуги коштують двісті фунтів стерлінгів на день плюс витрати. Витрати не обговорюються та іноді можуть вражати тих, хто не розуміє, яким чином вони стосуються справи. Вони всі необхідні та, як я вже сказав, не обговорюються. Ти наймаєш мене?
– Вибач, – сказав Річард, злегка кивнувши. – Що ти сказав?
РОЗДІЛ 17
Електричний Монах не знав, у що йому тепер вірити.
За попередні кілька годин він змінив запаморочливу кількість вірувань, більшість з яких не змогли надати йому тривалої духовної втіхи, яку мало постійно шукати його програмне забезпечення.
Йому це осточортіло. Чесно. А ще він втомився. І занепав духом. Більш того – і його це здивувало – він сумував за своїм конем. Той хоча й був істотою тупою та низького рангу, і таким чином не вартий уваги одного з тих розумів, чиєю долею є вічна турбота про матерії, вищі за розуміння простого коня, але тим не менш він сумував за ним. Він хотів сісти на нього. Він хотів поплескати його. Він хотів відчути, що той не розуміє.
Він замислився, де той може бути.
Монах скорботно бовтав ногами, висячи на гілці дерева, де він провів цю ніч. Він заліз сюди, переслідуючи якусь шалену фантастичну мрію, а потім застряг і був змушений залишитися тут до ранку. Навіть зараз, при денному світлі, він не був певний, як йому звідси злазити. Якусь мить він був небезпечно близький до того, щоб повірити, що вміє літати, але відбувся негайний виклик процедури перевірки помилок, який сказав йому не бути дурнем.
Але це була проблема.
Чим би не був той палаючий вогонь віри, що підіймав його на крилах сподівання вверх, крізь гілля, під час чарівних годин ночі, він не залишив йому вказівок щодо того, як повернутися вниз, коли ця палка нічна віра, як і надто багато його інших вір, залишила його вранці.
До речі, щодо палаючого вогню віри. Недалеко звідси перед світанком палав великий вогонь. На думку Монаха, вогонь був приблизно там, звідки він сам прийшов, коли глибока духовна тяга привела його до цього незручно високого, але в інших відношеннях цілком пересічного дерева. Йому хотілося піти й боготворити той вогонь, присвятити себе навіки його святому сяйву, але поки він безпомічно намагався вигадати спосіб злізти вниз, прибули пожежники та загасили божественне світіння, відправивши коту під хвіст ще одне віровчення.