— Намалюй Місячну долину! І ще намалюй корабель, яким ми туди допливемо...— попросив хлопчак. І в ту ж мить під пальцями Принцеси став народжуватися і оживати білий корабель. Але хлопчак ніяк не зважувався ступити на нього: корабель дуже нагадував йому з акваріума рибку. Був такий самий сріблястий, блискучий.
— Час, капітане, в плавання! Іди на мостик! — вигукнула Принцеса.— Нумо, сміливіше, корабель піднімає вітрила...
І хлопчак стрибнув на палубу. Довгим і приємним було їхнє плавання. Там, де вони пропливали, на берегах збиралося багато дітей; було багато пісень... Але наближалась уже й ніч, треба було відпочити. Хлопчак розклав на палубі похідне ліжко і ліг на самий краєчок. За плечима він почув подих Принцеси. Ах, яке було тихе й повне місячного сяйва море! Скільки минуло днів? А може, місяців, років?..
У пронизану місячним промінням кімнатку зайшли мати й батько хлопчака.
— Поглянь! — здивовано вигукнула жінка.— Тут учора наче хтось був?
На столі, всипаному крихітками хліба, стояли дві порожні тарілочки, дві чашки з-під молока... а на самому краєчку ліжка спав їхній син.
Даремно вони перекладали його на середину ліжка — він знову посувався на самий краєчок. Мати здивовано всміхнулася. Бо що їй залишилося? Адже вона не бачила, що поруч з її маленьким сином спала Принцеса...