Прибулі з гражданки нові юнги накидалися на казенну їжу так само жадібно, як накидалися на неї колись і "старики".
— Нічого,— втішали їх.— Це у вас пройде, як і в нас пройшло. Навіть у мисках залишатимете. Котів розведете...
Хоч епідемія ще тривала, розпочались екзамени. Випускні. Найвідповідальніші. Звіт перед флотом, перед державою. Юнги складали екзамени, ніби в шторм — хвиля накочувалася на хвилю. Один потік відзвітує в знаннях — і в лазарет! А завтра тягнуть білети ті юнги, які лише вчора з лазарету вийшли. Савка Огурцов не відзначався міцним здоров'ям, але — на диво! — хвороба обминула його. Було в класі Росомахи ще юнг із десятеро, яких загальна пошесть не зачепила. Навряд чи вони частіше за інших мили руки — просто випадковість! Щоправда, лікарів наїхало у Савватьєво безліч: не встигали уколи робити, а на камбузі кожну миску оглянуть — чи чисто" вимита? Попахувало карболкою
й хлоркою в ті дні. Але життя Школи Юнг ішло за графіком. . .
У повітрі вже повисло "тонке павутиння — вісник близької осені. З Кремля доходили чутки, що мотористи склали екзамени. Приймальна комісія працювала спокійно, але —суворо. П'ятірки давалися юнгам дуже важко, але Савка і від екзамену до екзамену йшов на самих "відмінно", як і Коля Поскочін. Джек Баранов і Федя Артюхов випливали, в моря на четвірках. Фінікін скромно плівся на малих обер— тах — трійки! Двійок ні в кого не було...
Ворог прорахувався: перший в СРСР випуск юнг відбувся точно в строк, не пізніше!
Залишилося взяти останній бар'єр — розподіл на діючі флоти. Отут у кожного завмирало серце. Чи поталанить?
— Я так і скажу: хоч ріжте, лише на Балтику.
— Мені підводні човни,— бушував Джек Баранов.— Хай угроблюсь у першому ж поході, але мрія повинна здійснитися.
— Мені б на Чорне... Невже не прислухаються? Чекали на приїзд особливої повповажної комісії. Члени
цієї комісії об'єктивні й безсторонні. Не знаючи юнгу в об-личчя, роблять висновки лише зважаючи на його успішність та документи особистої справи. Щоправда, ця комісія не торкалася призначення на кораблі — її завдання було простіше. Ось карта країни, ось театри флотів. Але існує ще й тилова Каспійська флотилія... Кого куди?
Юнги всіма правдами й неправдами добували собі репс, в якого робили косиці. Бантики їх не влаштовували. Щасливчики, роздобувши репс, прилаштовували до безкозирки косиці. Відірвати бантик зовсім вони не мали права, це одразу було б помічено. Юнги вдавалися до хитрощів. При наявності бантика вони носили косиці на маківці, прикривши їх зверху безкозиркою, так що збоку нічого не видно. Але ось. відвернулося начальство, юнга трохи підняв безкозирку, і косиці затріпотіли на вітрі.
Росомаха й Колесник, відчуваючи близьку розлуку, були засмучені й робили вигляд, що обману з косицями не помічають.
— Шкода,— казали старшини.— Ось поїдете, а нам починати все спочатку. Вас ми знаємо, як облуплених. Як там буде з новачками... Може, наз^їжджались якісь хулігани?
— Нам нишіть на флот. На деньок заскочимо на Соловий й на знак давньої дружби до вас наб'ємо салажню за всіма правилами.
— Ви наб'єте... аякже. Шукай вас потім, як вітра.
— Давай флоті — чулося вечорами від глумливих рот. І флот їм дали.
Комісія почала розподіл з боцманів торпедних катерів. Першим за успішністю в цьому класі був Мишко Здибнєв, і вся Школа" Юнг була приголомшена, коли він сам попросився на Північний флот.
— Ти ж відмінник! — казали йому.— Цілковитий відмінник!
— Але це це означає, що я дурний, мов пень,— відповідав Мишко.— Не хвилюйтеся: виорав найкраще. Ви мені ще позаздрите...
Останнім у класі боцманів був Вітька Синяков, якому також випав Північний флот. Таким чином, одразу виявилася несподівана тенденція: на Північний флот потрапляли або невстигаючї, або, навпаки, відмінники навчання, які йшли в тумани й шторми добровільно — за покликом чистого серця.
Потім комісія взялася за радистів. Багато юнг запрошував Чорноморський флот, і теплі бризи вже промчали над ними. Радистів вимагала сувора Балтика — і її холодні вітри обвівали юні обличчя.
Двадцять радистів від'їздило до Ярославля:
— На перепідготовку. Беруть із відмінним знанням техніки, але з поганеньким слухом. Обіцяють перевчити на радіометристів.
— А що це таке?
— Радіолокатор... радар. Розумієш?
— Ні. Не розумію.
— У кіно був, неук? Ну, це, як у кіно. Дивишся на екран і бачиш точку. Вона повзе, як воша... Ця точка — ворог.
Чудовий слухач, рекордсмен Школи зі швидкості передачі, Мазгут Назипов також вибрав для себе Північний флот. —Тут юнги зіткнулися з особливою практичністю.
■— Флот скрізь флот,— говорив Мазгут після розподілу,— але до Мурманська їхати ближче. Знаєте, як зараз у дорозі? І стояти довго доводиться, й окропу на станціях нема... А тут — шелесь! — і через день я вже прокинувся на флоті...
Нарешті комісія почала шерстити стернових.
Фінікін носив у кишені горіх-двійчатку на щастя.
— Я вірю в свою долю,— казав він.
— Давай, вір,— відповів йому Поскочін...
Джек Баранов ляснув Колю по спині, прямо по гюйсуі
— Чого засмутився, філософе?
— Я сумовито-радісний, пишеться череэ дефіс,— сказав Коля — Радісний, бо йду па флот. А сумний, бо розлучаємося... фпоти різні, але країна одна — зустрінемось!
— Це питання залишається для нас відкритим,— відповів Поскочін.—Не будемо, хлопці, забувати, що ми роз*-їжджаємося не по домівках з піонертабору. Ми ідемо воювати, і правді треба дивитися в очі... Всі після війни ми зібратися вже не зможемо.
Двері навігаційного класу, де засідала комісія, раптом відчинились, і в коридор визирнув незнайомий капітан другого рангу.
— Товариш Фінікін ... є такий? Прошу до кабінету. Стискуючи в кулаці горіх-двійчатку, Фінікін зник.
— Перший млинець печеться,— зауважив Артюхов.
Наглядацьке "вічко" було передбачливо забито дерев'яним клином, щоб юнги з коридорів не могли підглядати за своїми товаришами. Ігор Московський припав вухом до замкової щілини.
— Що там? — смикали його.— Про що говорять?
— Рудий щось про клімат їм торочить. Тепло шукає.
— Що він хоч просить у комісії?
— Найпідлішим чином на здоров'я своє нарікає...
— Мерзотник! — розлютився Артюхов.— Йому, скнарі, в Сочі та в Піцунду хочеться, а сам з трійок не вигрібався.