Пиня каже, що варто було б Елі свою борідку трохи підчикрижити. Так, як це зробив він, Пиня. Він якось заскочив до цирюльника, сів у крісло та закинув голову, не сказавши ні слова, бо тоді ще не вмів розмовляти по-англійському.
Цирюльник підійшов, взяв його за носа і нічого не зробив, тільки намилив йому добре все обличчя, схопив бритву, двічі пройшовся нею по обличчю Пині і наказав підвестися. Коли Пиня підвівся, розповідає він, і глянув у дзеркало, то сам себе не впізнав. На його обличчі не лишилося і сліду від бороди та вусів. Чисте, як долоня. Йому здалося, каже він, що він посміхається...
Лишенько, що він мав від своєї дружини Тайбл. Вона, бідолашна, двічі непритомніла і аж захворіла з горя й сорому. Тепер вона вже звикла. її Пиня голиться щотижня, як справжній американець. Він говорить тільки по-англійському і постійно жує свій чуїнгам. Але він уже цього більше не ковтає... Якби він ще дбав, щоб маніжка не розстібалась, щоб галстук був на місці і обидві холоші штанів були однакові, а не одна внизу, а друга вгорі,— він був би справжнім джентльменом.
6
Якби Пиня не був із занадто розумних (він походить із сім'ї головатих), якби не заносився у мріях аж за хмари з великими ґешефтами, тут це зветься "бізнес",— він міг би добре заробляти. Але погано те, що він раз у раз кидається на інше заняття. Зате він не цурається ніякої роботи на світі. Пиня вам робитиме все, що накажете, аби заробити долар. Підмітати вулиці — будь ласка. Вигрібати вугілля — теж згода. Торгувати газетами — ще краще. Америка, каже Пиня, вільна країна, і соромно тільки красти. Через те тут усі працюють і ніхто не краде. Уроджений американець не крастиме, нехай лежить перед ним купа золота.
Так доводить Пиня. Він навіть скомпонував пісню про Америку. Всієї пісні я не пам'ятаю, можу лише кілька рядків вам переказати напам'ять. Ось як вона починається.
Цей Колумбів край Для "зелених" рай. Як євреєві тут жити? Треба долари робити... Ця країна величезна — Без кінця і краю. Людям тут голів не дурять, Блефу тут немає.
Не пригадую, як там співається далі й далі, а закінчується пісня так:
В Америці панує совість. Тут — президент, а не цар.
Мій брат Еля сміється з нього і каже, що слово "совість" не римується із словом "цар". На це Пиня відповідає приповідкою: "Коли чоловік зветься Мендель, то в нього добрий гендель. А коли він зветься Лейзер, то хай йому грець..." Постає питання: де ж тут рима? Відповідь: "Хай йому грець без рими..."
Гадаєте, що наші жінки не заробляють тут? Я маю на увазі мою братову Бруху і жінку нашого товариша Пині Тайбл. Вони шиють чоловічі галстуки. І кому мають завдячувати? Знову моїй мамі і знову тому, що вона ходить щосуботи до синагоги. Там вона познайомилася з багатійкою. Ця багатійка колись була, між нами кажучи, покоївкою в Касрилівці, у багатія реб Йосі. її ім'я Крейна. З цією Крейною сталася ціла історія, яку я вам коротенько розповім.
8
У нашій Касрилівці був колись різник, на ймення Мей-лах. То цей Мейлах мав сина, на ймення Нехем'є, який закохався у покоївку Крейну і хотів з нею одружитися. Але в нього не було грошей. Тоді Нехем'є надумав таке: одного разу батько — різник Мейлах — дав йому гроші, щоб він поїхав на ярмарок і купив корову. Нехем'є взяв ці гроші і подався з покоївкою Крейною до Америки. Тут йому добре повелося і він став багатієм, а Крейна багатійкою. Тепер вони мають фабрику галстуків."
Сталося так, що багатійка Крейна справляла поминки по своїй матері. Прийшла вона до синагоги, розбалакалася з моєю мамою, і вони познайомилися. Почувши від мами, що мій батько був кантором Пейсею, вона стала ще прихильніша до моєї мами і пообіцяла допомагати їй чим тільки можна. Мама їй сказала, що допомоги вона не потребує. Вона тільки просить роботу для своїх дітей. Слово за словом, багатійка добилася у свого чоловіка місця на фабриці моїй братовій Брусі та дружині нашого Пині Тайбл. Вони кілька тижнів ходили на Бродвей працювати на фабриці, а потім мама добилася, щоб їм давали роботу додому, щоб їм не доводилось сидіти цілий день на фабриці.
9
Але це тривало недовго. Поки був сезон, все було гаразд. Робота була. Потім, коли сезон кінчився, роботи не стало, і наші молодиці лишилися ні в сих ні в тих. Проте ми не дуже турбувалися, бо: "Господь милостивий — однією рукою він карає, а другою лікує". Так каже мама. Я не розумію, чому це так. Навіщо треба богові карати, а потім лікувати? Краще б не карав, і тоді не доводилося б лікувати... А ще каже моя мама, що "господь дає вигоєння перед раною".
10
З приводу чого вона це каже? Ось зараз послухаєте. Але давайте трохи відпочинемо, щоб я мав сили розповідати далі.
XIII. ВИГОЄННЯ ПЕРЕД РАНОЮ 1
Я обіцяв вам розповісти, що мала на увазі мама, коли сказала: "Бог дає вигоєння перед раною". Сталось ось що.
Моєму братові Елі остогидло служити в єврейській ковбасній компанії. Це не діло для нього. Не забувайте, що мій брат Еля — син кантора Пейсі. Він людина тендітна, має голос до співу і може досить пристойно молитися перед амвоном. Хіба личить такій молодій людині подавати сосиски до столу? Саме подавання, можливо, ще й не було б таким прикрим, але є різні люди. Є люди делікатні, діти порядних батьків. Такі приходять, замовляють порцію сосисок, сідають до столу, з'їдають свою порцію, розплачуються і бувайте здорові.
2
Проте є такі, що їх делікатними аж ніяк не можна назвати. Трапляються часом грубіяни. Вони висотують жили. То йому сосиски не досить гарячі, то бракує гірчиці. А коли звертається до вас, то не скаже: "Будь ласка, дайте мені ще порцію". Такий свисне чи лясне пальцями і гукне:
— Гей, парубче! Дай мені ще!
А мій брат Еля не звик, щоб з ним так розмовляли. Він почервоніє і не відповідає цьому мурмилові. Той сповнюється люті і кричить ще голосніше:
— Послухай, професоре! Іди сюди! Еля йому тоді відповідає:
— Який я вам професор...
Грубіян зовсім не тямиться і починає горлати. Підходить хазяїн до мого брата і запитує у нього по-англійськи:
— Що це в тебе тут робиться? А Еля йому не відповідає.
— Чому ти не відповідаєш, коли тебе питають? — гнівається хазяїн.