Добре тільки одній людині. Знаєте кому? Гайсинсько-му кравцеві. Він радіє, поглядаючи на нашого товариша Пиню. Він нічого вголос не каже, тільки прогулюється повз нас і гладить борідку, дивлячись на Пиню крізь окуляри. Проте Пиня хитріший за нього. Він уткнув кінчик носа в якусь книжку й нібито не помічає кравця. Йому начхати на гайсинського кравця.
8
Трохи свого горя, трохи чужих мук затьмарюють нам радість від думки про те, що ми вже в Америці. Ми стільки надивилися і наслухалися на Еліс-Айленд, що вже стомилися. Вся наша сім'я щільно збилася, притулившись одне до одного і дивилась на велике гомінке місто, що розляглося далеко перед нами.
Знаєте, який був у нас вигляд? Ми скидалися на отару овечок, що стоять, скупчившись, у полі пекучого літнього дня, недалеко залізниці і поглядають здивовано, як повз них з гуркотом мчать вагони. Шкода, що не маю олівця і клаптика паперу, щоб змалювати нашу скупчену сім'ю і всіх інших замкнених на Еліс-Айленд емігрантів, як вони сидять на своїх клунках і розповідають одне одному про наболіле на серці. Інші сидять мовчки, дехто плаче, вмивається сльозами. Море сліз!
V. ОБОМА НОГАМИ НА ЗЕМЛІ 1
Якщо ви ніколи не їхали морем, ніколи не були десять днів і десять ночей на воді, якщо ви ніколи не були в полоні на Еліс-Айленд і не бачили нестерпних мук і страждань, не купалися в морі сліз і не видивлялися, щоб хтось прийшов вас рятувати,— якщо ви всього цього не зазнали на власній шкурі, то ніколи не знатимете, яка це насолода стояти обома ногами на землі. Коли б я не боявся мого брата Елі і не соромився людей, я б упав на землю і тричі перевернувся з ніг на голову і з голови на ноги, так легко, хороше і весело мені стало на серці, коли я відчув, що стою обома ногами на суходолі. Можете собі уявити, що навіть такий похмурий чоловік, як мій брат Еля, теж набрав іншого виразу обличчя. Потираючи руки, він звернувся до всіх нас:
— Виходить, ми вже в Америці?
— З божою поміччю, хай славиться його ім'я! — каже мама і дивиться на небо. Потім додає, глибоко зітхнувши:— Хто живий, той приїздить. Не приїздить тільки той, хто лежить у могилі...
Це вона має на увазі батька. Ніколи і ніде вона навіть на хвилинку не забуває батька.
2
Але найбільше і найдужче за всіх виявляє свою радість наш товариш Пиня. Він — боюсь сказати — зовсім збожеволів, просто з глузду зсунувся. Він став обличчям до моря, підняв праву руку й виголосив цілу промову:
— Слухайте ви, віслюки, негідники, п'янички, хулігани, погромники! Це ми вам повинні дякувати, що перебуваємо тепер у такій країні! Якби не ваші утиски, політика, погроми, ми б і не чули про Колумбуса, а Колумбус не відав би про нас!..
Хто зна, як довго і красномовно розводився б наш Пиня, якби пекар Йона не поклав йому руку на плече і не проказав:
— Пиню! Господь з тобою! До кого ти говориш? До каміння? Ходімо! Ми спізнимось на "фері". Чи ти хочеш заночувати на Еліс-Айленд?
Ми беремо наші клунки і подаємося до "фері".
З
Це тільки так говориться. Не скоро ми посідали у той "фері". Ви забули, що у нас є халепа — мій товариш Мендл. Його не випускають. А без нього ми не можемо рушити з місця. Мама каже, що не матиме спокою в Америці, якщо, крий боже, сиротину повернуть назад бозна-куди. Щастя, що ми знайшли на Еліс-Айленд "Товариство гостинності". Це товариство має на Еліс-Айленд свого представника. Дуже порядна людина, дуже лагідна. Цього представника нам показали. Ми йому розповіли всю правду, все, що сталося з нашим Мендлом. Певна річ, що говорили всі разом.
Представник нас зупинив і запропонував вибрати з-поміж нас одного промовця. Після тривалих суперечок вирішено, що розповідатиме Бруха, дружина мого брата Елі. Чому саме Бруха? Бо чоловіки, Еля і Пиня, не можуть спокійно слухати, коли один з них говорить, і не встряти в розмову. Щоправда, добре говорить мама, але трохи забагато. Тобто вона неодмінно мусить розпочати аж від прадіда. Як ми мали тата, що звався Пейся, і як він був кантором. Потім як він, боронь боже вас, захворів... і так далі, і так далі. Той не хоче вислухати до кінця. А моя братова Бруха кінчає все швидко. "Раз-два — і ставте могорич!" — як каже палітурник Мойше.
Тільки тоді, коли Бруха стисло переказала Мендлову пригоду, представник "Товариства гостинності" взявся до роботи. Він кудись побіг, повернувся і знову побіг. Нарешті, привели хлопця.
4
А коли хлопця, тобто Мендла, привели, представник "Товариства гостинності" взяв його за вухо і виголосив цілу проповідь:
— Отож пам'ятай, парубче, ми ручимось за тебе, що будеш гарно поводитись. Два роки поспіль ти в нашому розпорядженні... Ми наглядатимемо за тобою. Коли погано поводитимешся, тебе вишлють туди, звідки ти прибув!..
Потім представник записав його ім'я та імена всіх нас, наших друзів і знайомих, а також їхні адреси. І ось ми — вільні. Ми можемо йти, куди нам заманеться, і робити, що нам заманеться.
Може, гадаєте, що це зворушило Мендла? Нічого подібного. Мій товариш Мендл такий, що на нього ніщо не впливає. За те я і люблю його. Як пригадаю мого товариша Мендла, ким він був і ким став згодом, через кілька років,— то це таки просто диво. Але до того ще далеко. Поки що ми на "фері".
"Фері" — це такий пароплав, щось подібне до порона, на якому можна переїжджати з кіньми, підводами і з усяким манаттям. "Фері" досить широкий і довгий, і я з моїм товаришем Мендлом, взявшись за руки, прогулюємося на ньому вздовж і впоперек.
Перші хвилини мама була затуркана нашими сватами і нашими знайомими. Всі гомоніли, розпитували одне в одного про життя-буття. Трохи згодом вона схаменулася, що нас немає, і зчинила галас. Мама була цілком упевнена, що ми впали у воду і потонули. А ми, як виявилося, помітивши сходи, вилізли на другий поверх "фері" і звідти побачили страхітливо високу, велику залізну постать якоїсь жінки, схожої на мамку.
Ми не встигли навіть розглянути гаразд цю постать, як почули мамин лемент і побачили перед собою мого брата Елю. Він осатанів від переляку, який ми нагнали на всіх своїм зникненням. Еля добре всипав би нам за такі витівки, але нам пощастило — моя братова Бруха раптом відчула себе не гаразд і несамовито заверещала: