Хлопчик Мотл

Сторінка 49 з 68

Шолом-Алейхем

Проте, коли дійшло до допиту, виявилося, що це все шахрайство. Прибулий єврей жонатий і доводиться цій жінці таким же родичем, як ви — мені батьком.

Лишенько, що тут робилося! Увесь Еліс-Айленд ходив ходором. Наш товариш Пиня радів, що гайсинський кравець пошився в дурні. І хоч у душі Пиня лютує на Еліс-Айленд за те, що тут нас затримують, але виказувати це аеред гайсинським кравцем — дзуськи! Навпаки, він ще дражнив його:

— Ну, пане тандитнику? Хіба я вам не казав наперед, що в Америці не проходять шахер-махер, хитрощі, мудрощі! Колумбусе, дай тобі боже здоров'я!

Але йому добре намилила чуба моя мама. А ще більше — моя братова Бруха. Та й його власна дружина Тайбл теж штрикнула його. Жінки йому мало не видряпали очі за те, що сміється з людей, які стікають кров'ю. І як на те, мама дуже заприятелювала з тією жінкою. Вони були як сестри. Тепер ту жінку повертають назад, а єврей, що удав з себе її чоловіка, теж довго чухатиме потилицю. Поки що їх обох затримали, а моя мама не може через те ніяк заспокоїтись.

4

Молода жінка, кров з молоком, їде до свого чоловіка в Бостон. У неї є дитина, дівчинка з кучерявим волоссям, просто лялечка. Прозивають її Киця. Справжнє її ім'я — Кейла. Але її пестливо прозвали Киця. їй ще нема трьох років, але дитина бігає скрізь, лепече, співає і танцює. Увесь "Принц Альберт" душі не чує в дитині. Кицю люблять усі. її голублять, цілують і беруть з рук на руки: "Кицю! Кицю!"

З нами ця жінка міцно здружилася, ми як одна сім'я. Вона не відходила від мами ні на крок, розповіла їй геть усе, що в неї на серці, прочитала їй усі листи, одержані від її чоловіка. Ось уже понад три роки вони не бачились. Він навіть не знає дитини. Він ще ніколи її не бачив. Батько снить дочкою і вдень і вночі. Він зовсім не може уявити собі, як це раптом побачить свою дитину, свою Кицю. При цьому вона проливає сльози, та й моя мама витирає очі. Я сміюся з них обох — чого тут плакати? — і беру Кицю на руки, годую її яблуком і дольками апельсина, кладу їй просто в рот. Киця дивиться мені в очі, усміхається до мене і гладить мене маленькою оксамитовою рученькою. А я цілую її маленькі теплі пучечки.

Шкода, що не маю скриньки з фарбою. Я б намалював на папері Кицю з її кучерявим шовковим волоссячком, з її синіми гарними очицями і ангельським личком. Мій товариш Мендл сміється з мене, що я морочуся з лялькою. Для нього вона лялька.

Раптом Киця вже зовсім недалеко Америки захворіла і... Мороз проходить мені по тілу, коли я пригадую той день. Багато сил і здоров'я забрала в мене ця дитина. Я не можу говорити про неї, ба навіть думати. Не тягніть мене за язика, щоб я вам розповів, що зробили з Кицею...

Я вам тільки розповім про те, що було з молодою матір'ю, коли ми прибули до Еліс-Айленд. Вона не плакала. На всіх дивилася скляними, застиглими очима. Що б її не спитали, вона не відповідала. Побоюються, що жіпка збожеволіла... її повернуть назад. Моя мама в розпачі. Мій брат Еля рве на собі волосся. Він не може більше зносити мамині сльози. А Пиня чомусь ховається. Його не видно ніде...

5

Ви гадаєте, що тільки євреї мають гризоту на Еліс-Айленд? Поневіряються і всі інші. Ось їде велика юрма італійців. Всі в оксамитових штанях і з дерев'яними черег виками на ногах. Йдучи, вони стукають ними, як коні копитами. Симпатичні люди. Напрочуд гарні. Мене вони дуже полюбили і прозивають чудним ім'ям: "Пікколо бам-біно". Частують мене горішками та ізюмом з кишень своїх оксамитових штанів. А я якраз не проти таких ласощів. Розмовляти з ними я не можу, бо вони не розуміють моєї мови, а я не розумію їхньої, але мені подобається, як вони розмовляють між собою. Дуже твердо вони вимовляють літеру "р": "Бона серрра! Mio карро!", "Прррего синьйо-ррре!.."

З ними сталося нещастя. Саме в напружений момент, коли відбувався допит, один з них прохопився словом. Він розповів правду, що їх викликав на роботу з Лондона один підрядчик, який мав контракт на будівництво моста. А це, кажуть, в Америці не дозволяється. їх хочуть повернути назад. Вони всі разом розмовляють, розмахують руками і натискають на "р": "сакррраменто!" Але ніщо їм не допомагає. Живий жаль бере, на них дивлячись. У кількох з них я бачив сльози на очах.

в

Поздоровте нас! Ми маємо весілля на Еліс-Айленд. Звідки взялося весілля? Ось послухайте.

Є тут дівчина з Чуднова — сирота, Лея її ім'я. Чорнява, симпатична і лагідна дівчина. Весь час, коли ми були на пароплаві, вона дуже подружила з нашими жінками. З Брухою і з Тайбл була душа в душу. Від них ми довідалися, що Лея самотня, не має нікого в Америці. Змалку вона працює. Збила трохи грошей і їде до Америки. Лея не може більше жити в Чуднові. Там убили її тата під час погрому. А мати з горя померла. Лишилась вона сама-самісінька. Добрі люди зглянулись на неї, навчили працювати. Вона шиє, строчить, гаптує, гладить. "Золоті руки" — каже про неї мама. Всі впевнені, що в Америці її озолотять за таку роботу. І нареченого вона собі знайде найкращого. Лея опускає очі долу і червоніє, як мак... Біда тільки, що в неї нікого немає в Америці, хто б зустрів її і взяв до себе.

І ось знайшовся на "Принці Альберті" парубок, Лейзер Бах. Він столяр, їде до свого дядька в Чікаго. Лейзер потворний з вигляду: рудий, з товстими подвійними губами, але я люблю його за його пісні. Він дуже гарно співає єврейських пісень.

Вирішили: оскільки Лейзер має дядька, який зустріне його, а Лея не має нікого, то нехай він, Лейзер Бах, скаже, що Лея його наречена... Цілком зрозуміло, що ця вигадка йде від того єврея, якого ми прозиваємо "битим птахом". І так усе й відбулося. Під час допиту він — наречений, вона — наречена. Здається, все гаразд? Виявляється, що на Еліс-Айленд такі хитрощі не проходять. Якщо це наречені, треба справити весілля. Лея гірко плаче. її заспокоюють:

— Що тебе обходить, дурненька? Приїдеш на місце, він тобі дасть розлуку, і ти знову та сама Лея, що раніше...

Та вона боїться: а що, коли Лейзер не схоче? Але ж коли повернуть назад, хіба краще? Одним словом, маємо весілля. Сумне весілля, без музик, хоч з рабином, із синагогальним служкою і з слізьми. Сльози без кінця й краю. Море сліз!