— Ні. В суботу вранці в мене зустріч у місті.
— Боюся, ви надто багато працюєте, містере Хейзен, зауважила Леслі.
— Кажіть просто Рассел, — попросив Хейзен. — Гадаю, нам уже пора звертатися одне до одного на ім'я. Я зватиму вас Леслі, гаразд?
— Звичайно!
— Дякую. Робота...— Він на хвилю задумався.— Це моя радість. Не знаю, де б я себе подів, якби не працював. Я хотів би померти до того, як покину роботу.— Він усміхнувся, щоб його слова не справили надто гнітючого враження.— Зрештою, я найстарший член у правлінні фірми, і їм не пощастить спровадити мене в парк на лавку, хоч яким кретином я стану! Ну,— сказав Хейзен, підводячись,— мені пора. Перед сном треба ще почитати папери. Дякую вам за надзвичайно приємний вечір! Добраніч, Керолайн! Добраніч, Леслі!.— На мить він завагався, тоді додав: — Добраніч, Аллене!
— Я проведу вас до дверей...— сказав Стренд. Потім відкашлявся й докинув: — Расселе.— Вже біля порога, куди долинав брязкіт посуду, що його мили в кухні Леслі та Керолайн, Аллен сказав: — До речі, той хлопчина, Ромеро, днями приходив до мене в кабінет. Пропозиція його зацікавила. Я сказав, щоб він написав вам листа. Щоб якомога відтягти вашу з ним зустріч.
Хейзен засміявся:
— Невже він такий неприємний?
— Гірше!
— Я пошукаю його листа.— Хейзен пильно подивився на господаря дому. — Ви не шкодуєте, що так вирішили з Керолайн?
Поки що ні,— відповів Стренд,
— І не пошкодуєте!,—сказав-Дейзен.—Запевняв вас. О, до речі, цієї суботи "Янкі" грають проти "Босторна".-Як буде..гарна погода, зможете піти?
— Звичайно!
— От і гаразд. Я подзвоню, вам у суботу вранці, після того як відрекомендую Керолайн у клубі.
Вони потисли один одному руку, і Хейзен пішов.
Згодом, у ліжку, Леслі,сказала:
— Сьогодні ввечері в нашому домі з'явилася щаслива маленька дівчинка!
— Так.— мовив Аллен.
Але ти, здається, не дуже радий?
— Я звикнуся з цим, — відповів Аллен. Потім сердито додав; — І. чого в біса їй так закортіло втекти від нас якомога далі?
Розділ сьомий
Він не лежав. Він плив у каламутній білій імлі. До нього були приладнані якісь трубки. Десь далеко лунали невиразні голоси. Душа, як ніколи, прагнула сну, забуття.
В суботу день склався дуже щасливо. Погода стояла тепла, сонячна. "Янкі" виграли, і менеджер з першим тренером підійшли до приватних лож, щоб потиснути Хейзенові руку. Стренд, усміхнувся й сказав:
— Слухайте, Расселе, та вони тут усі вас знають! А ви ж мене за-певняли, ніби ходите на стадіон раз на рік!
— Знаєте. Аллене, — зітхнув Хейзен, — скажу вам правду: я таки тікаю з контори, коли мені вдається і коли гарний день. Змалку я ніколи нічого не прогулював і тепер намагаюся надолужити прогаяне. — Він був одягнений як для стадіону — в яскравий картатий піджак і твідовий капелюх, насунутий на чоло, щоб не било в очі сонце. Хейзен ретельно записував на картку всі кидки, пробіжки, промахи й заміни. За гру він з'їв три сосиски й випив дві пляшки пива.
— Тепер я цілий тиждень не ставатиму на ваги! — заявив він.
Коли Джексон вибив м'яча й оббіг усі три бази, Хейзен підхопився й загорлав разом з усіма. Та коли "Янкі" хибили, він аж стогнав. А одного разу навіть різко викинув руку й спіймав м'яча, що випадково залетів до ложі. Після цього підвівся і напівжартома-напівсерйозно скинув капелюха, коли глядачі заплескали йому в долоні.
В сусідній ложі, поруч із батьком сидів у шапочці "Янкі" маліти хлопчик. На руці він мав рукавичку польового гравця — на той. випадок, якщо мяч залетить до глядачів. Хлопчик теж кинувся до м'яча, який, одначе, дістався Хейзенові, і малий засоромлено відкинувся на сидіння. Хейзен перехилився через поручень і віддав йому м'яч.
— Тримай, хлопче! — сказав він. — Це тобі. — І всміхнувся, побачивши, як хлопчик заворожено, не вірячи своїм очам, втупився в дорогоцінну річ у себе в руках.
— Це йому радість на цілий тиждень, сер! — сказав батько хлопчика,
— Нехай він має її якомога частіше,— відповів Хейзен і легенько смикнув малого за козирок шапочки.
Спостерігаючи Хейзена, Стренд пригадав, як той невимушено й дружньо грав у м'яча з онуком Кетлі. Цей чоловік був такий лагідний, такий ніжний з чужими дітьми, аж Алленові стало цікаво, чому ж у нього так невдало склалося із власними сином та дочками.
Цілий день Хейзен поводився весело, по-молодечому безтурботно, і Аллен, звиклий бачити його стриманим і розважливим, тільки дивувався. Він уперше перейнявся до цього чоловіка теплим почуттям — воно прохопилося крізь настороженість і недовіру, з якими він досі ставився до юриста. "Від сьогодні, — подумав Аллен, — дружити з ним буде легше".
Коли вони вийшли зі стадіону, Конрой з машиною ждав біля воріт. Хейзен і Стренд рушили до машини, і полісмен доброзичливо козирнув їм, хоч Конрой і зупинився в забороненому місці. Сідаючи в машину й думаючи про те, що в цю саму хвилину тисячі інших уболівальників проштовхуються до входу в метро. Аллен відчув, як груди йому сповнило усвідомленням аристократичної вищості, хоч він і розумів, що не гідний такої честі.
— Чудовий день! — задоволено сказав Хейзен, сідаючи поруч із Алленом на заднє сидіння "мерседеса".— Треба буде нам прийти сюди якось ще. Знаєте, якби "Янкі" програли, настрій ми мали б роздратований і пригнічений. Я б відчував у собі всі оті три сосиски й хапався б рукою за серце. Але вони виграли, і я з нетерпінням чекаю, коли мені подадуть на вечерю великий біфштекс! — Він засміявся.— Ви тільки уявіть собі чоловіка моїх років, у якого травлення залежить від "Янкі"! Знаєте, людині просто необхідно вболівати за щось, а спортивні видовища у наш час лишилися чи не єдиним джерелом втіхи...— Він дістав з кишені пальта, що висіло в машині, поки вони були на стадіоні, обтягнену шкірою фляжку зі срібною накривкою. В накривці виявилася ще одна чашечка. Хейзен дав її Алленові й налив обом.
— Бурбон,—сказав він.— Справжнє американське віскі. Ну, за Джексона!
Обидва випили. "День закінчується щасливо",— подумав Аллен.
Коли вони під'їхали до будинку Стрендів, Хейзен сказав:
— Я не певен щодо наступних вихідних, але, якщо в мене вийде, ви всі поїдете разом зі мною на Айленд?