— Ох і розгуляюсь я сьогодні!—сказав Аллен.— Беремо таксії Мені починають подобатися звички багатих.
У таксі обоє довго мовчали.
— Ви мені не подобаєтеся такий заклопотаний,— озвалась Юдіт.— Чого це в усьому маєте розбиратися ви? Чому ви не дозволите містерові Хейзену побалакати з Керолайн? Нехай дівчина сама все й вирішує.
Аллен кивнув головою.
— Мабуть, ви маєте рацію. Хоч моя дружина сказала, б інакше. Зовсім інакше. Що ж до мене...— Він зітхнув.— 3 одного боку я воюю, з егоїзмом, а з другого — із здоровим глуздом. Не знаю тільки, ^що є що.
Коли таксі під'їхало до будинку Юдіт, який був усього за три квартали від Алленового, вона сказала:
— Якщо не поспішаєте, то чом би вам не зайти до мене й не випити? Трохи віскі, і все стане на свої місця.
— Думка непогана,— відповів Аллен, вдячний Юдіт за співчуття й бажання відтягти неприємні для нього хвилини.
Він ще ніколи не заходив до неї додому. Квартира містилася на одному з верхніх поверхів старого будинку й спочатку планувалася під художню майстерню з великими вікнами, які виходили на північ, та спальнею. По всіх стінах полиці з книжками, меблі яскраві (він сгю-дівався, що вони будуть темні), все— було доладне й дуже охайне. Жодних ознак того, що колись тут уже був якийсь чоловік,
Аллен сів у куточку великої канапи. Він спостерігав, як Юдіт бере лід з холодильника, який стояв у кухоньці, відгородженій від великої кімнати білими розсувними дверима. Юдіт була така маленька, шо мусила стати навшпиньки, коли діставала віскі й дві склянки з шафки на холодильнику. Він помітив, що пляшка наполовину випита. "Цікаво, — подумав він, — чи не п'є Юдіт Кінлін сама на ніч, щоб заснути?"
Вона налила на кубики льоду віскі, потім додала в склянки трохи води з крана й поставила їх-на невелику тацю разом з блюдцем, повним солоного мигдалю. Тоді перенесла тацю на низенький столик для кави, який стояв біля канапи, мовила: "Ось так",— і сіла біля Аллена.
Вони взяли склянки. Юдіт піднесла свою і сказала:
— Радо вітаю вас у моєму домі!
Віскі було добре.
— Подумати тільки,— сказав Аллен,— пити в понеділок серед білого дня! Це просто самогубство!
Обоє весело засміялися.
— Затишний тут куточок,— зауважив Аллен.— Такий гихий. І, здається, досить далеко від...— Він замовк, не знаючи від чого ж саме далеко ця квартира.— Ну,— сказав нарешті,— просто далеко.
Юдіт рішуче поставила склянку.
— А зараз,— сказала вона,— я зроблю те, що вже давно хотіла зробити.— Вона хутко стала навколішки поруч нього на канапі, обняла його й поцілувала.
Ошелешений, Аллен сидів нерухомо, усвідомлюючи, що в руці у нього склянка, й боячись розлити віскі. Та коли її губи, м'які, але гарячі, злилися з його губами, він розслабився й відхиливсь назад, тягнучи її за собою і вже не думаючи про віскі. Вільною рукою Аллен обняв Юдіт і міцно поцілував. Потім відчув, як її пальці шукають гудзиків на його сорочці. Юдіт розстебнула сорочку, і її долоня, ніжна й легка, почала гладити йому шию, труди, живіт... Дивовижна міс Кінлін! Вона все цілувала Аллена, раз у раз ніжно торкаючись його щоки своїми вустами, й шепотіла йому на вухо: "Я хочу тебе! Я хочу тебе!.." Аллен відхилився ще далі. її руки, мов пелюстки в нього на тілі, довели йому, що та його слабкість у суботу ввечері була випадкова.
Раптом Юдіт завмерла, вивільнилася з-під його руки, підхопилась і стала перед ним. Коси в неї були сплутані, але вона усміхалась, і в очах її світився вираз, якого досі Аллен у неї не бачив,— пустотливий, грайливий. "У цьому холодному світлі, що падає з вікна, яке виходить на північ,— подумав він,— Юдіт прекрасна й жадана!"
— Ну, — мовила вона, — то будемо?
Аллен підвівся, побачив, що віскі не розлилось, і сказав:
— Це було напрочуд приємно! Несподівано й дуже, дуже приємно!
Юдіт засміялася — невимушено, весело.
— Я ж не запитую про твоє враження,— мовила вона.— Я запитую, чи будемо ми кохатись.
Він сумно похитав головою.
— Я б і радий,— зітхнув він.— Але не можу. Принаймні не сьогодні.
Обличчя її спохмурніло.
— Ти не образився, ні?
— Господи, та ні! — відповів Аллен.— Мені було дуже приємно. Я щасливий. Але зараз не можу.
— Ти про це думатимеш? — її очі були тепер опущені, і йому стало прикро, що він завдав їй болю.
— Звичайно, думатиму,— відповів Аллен.
— Ти прийшов сюди, щоб забути про свій клопіт, — сказала Юдіт, співчутливо всміхнувшись,— а я додала тобі нового клопоту. Я повелася незграбно, У мене немає до цього хисту.—Вона підвела голову її— подивилася , йому гв.:Очі. Принаймні тепер ти все знаємо, Ми обоє знаємо.
— Так,— мовив він.
Юдіт підійшла до нього й застебнула йому сорочку. Аллен поцілував її в голову.
— А тепер,— сказала вона,-—давай доп'ємо!
Аллен поволі йшов у вогких сутінках додому. В голові у нього все переплуталося. Він був і окрилений, і невдоволений собою водночас. Але відчуття поразки сьогодні в нього не було. Раніше з ним нічого такого не траплялося, а після одруження, то й поготів. Аллен вважав, що, крім власної дружини, він ніколи не подобався жодній із жінок. А Леслі була прив'язана до нього не через його фізичні переваги, а тому, що цінувала його розум та моральні якості.
Хейзен запитував, чи вірить Аллен у десять заповідей, і він відповів, що вірить. Але вірити в них і виконувати їх — не одне й те саме. Хоч Аллен і не порушував подружньої вірності, та не раз, бувало, жадав дружини свого сусіда, що було природно й неминуче, але суперечило велінню, оголошеному з гори Сінай. Коли посланець бога Ізраїлю повідомив у пустелі мандрівним племенам закон, він не міг собі уявити, як важко стане дотримуватися того закону через кілька тисячо" літь у кам'яних лабіринтах Нью-Йорка.
Потім Аллен пригадав, яким тоном Юдіт сказала: "А зараз я зроблю те, що вже давно хотіла зробити". "Давно...— похитав, головою він.— Мені п'ятдесят, а я досі навіть не замислювався про таке". На розі біля свого будинку Аллен уже хотів був повернути й піти назад, але в ту мить помітив Александера, який стояв, прихилившись до стіни біля входу, і зрозумів, що портьє його теж побачив. Аллен хутко рушив до дверей і сказав:
— Добрий вечір, Александере! Паскудна погода, чи не так?