— Тридцять п'ять...—промовив Стренд.—Одружена?
— Десь є чоловік. Здається, другий чи третій. Не побивайтеся так, Аллене. Це індустрія розваг...
— Прошу вас, нічого не кажіть Леслі. Боюся, це стривожить її. Вона досі вважає Джіммі маленьким, невинним хлопчиком.
А Леслі зараз чудово виглядає, правда ж? — сказав Соломон.
— Правда.
Соломон, може, й проникливий, коли йдеться про талант, але на його оцінку жіночого настрою навряд чи можна покластися. Аллен пригадав, як Леслі запідозрила, ніби Неллі Соломон і Хейзен коханці, і йому стало цікаво, чи Соломон уміє розгадувати почуття своєї дружини краще, ніж він, Аллен; почуття Леслі.
Хоч Леслі й трималася молодцем, Аллена не полишала гнітюча думка, що її вдавано тарний настрій — скоріше вияв чемності, ніж наслідок справжніх перемін у її душевному стані. І розумів це не тільки Аллен. Джіммі, який відвозив Неллі Соломон до містечка,—їй треба було щось купити в аптеці,— повернувшись, відвів батька вбік і почав розпитувати про матір.
— З мам усе гаразд? — поцікавився він. Вигляд у Джіммі був стурбований.
— Ну звісно! — різко відповів; Аллен.— Чому ти запитуєш?
— Місіс Соломон щось таке казала в машині... Начебто коли наша мам забуває, що на неї дивляться, то стає якоюсь... меланхолійною. Саме так вона висловилась. А коли розмовляє з людьми, то сама десь далеко-далеко, мовби за якоюсь завісою.
— А сам ти що-небудь помітив?
— Я в цьому ділі нуль,— відповів Джіммі.— Мам для мене завжди однакова, крім тих випадків, коли дає за щось прочухана. А цього разу вона мене навіть не лаяла.— Він ошкірив зуби.— Мабуть, це поганий знак.
— Якщо тобі знову трапиться нагода розмовляти з тією дамою,— мовив Стренд, роздратований спостережливістю Неллі Соломон,—то скажи їй, що твоя мати почуває себе чудово.
Джіммі здивовано глипнув на батька, і Аллен зрозумів, що перегнув палицю.
— Гаразд, — мовив; Джіммі; й більше до цього не повертався.
"ІЦе одна завіса в родині, — подумав Аллен — Між сином і мною
Сталося так, що до кінця вихідних, нагоди розповісти Леслі про роз-мову з Бебкоком не трапилось. Та й сама Леслі навіть не обмовилася про свій обід із Хейзєном у Нью-Йорку. Завіса, про яку говорила Неллі Соломон, опустилася задовго до Дня подяки.
До Данберрі дісталися пізно. Дорога була забита, люди поверталися після вихідних додому, щоб у понеділок стати до роботи. Лінду висй-дили біля її дому, неподалік від Хейзенового будинку в Іст-Сайді, бо вона вже спізнилася на вечерю, куди обіцяла прийти. Джіммі побажав усім на добраніч і пішов на побачення. Соломони поїхали до міста власного машиною. Хейзен наполіг, щоб Леслі з Алленом ще зайшли до нього перекусити. Він подзвонив, з узбережжя і звелів економці залишити в їдальні чогось поїсти. їжа була легка й приємна — холодне курча, салат і пляшка білого вина. Хейзен відпустив Конроя додому, а сам викликав лімузин, щоб відвезти Стрендів до Данберрі. Аллен спробував заперечити проти такого марнотратства, але Хейзен. як завжди, його протести відхилив.
— Чудовий був відпочинок, Расселе! — сказала Леслі, цілуючи Хейзена на прощання.— Я наче знову на світ народилася.
— Треба буде вибратися туди ще раз,— мовив Хейзен.— Може, на тиждень або днів на десять. На Різдво. Якщо я вигадаю час. Було б добре, якби приїхали ваші діти. З ними той старезний будинок помолодшав би.
На задньому сидінні лімузина Леслі поклала голову Алленові на плече й заснула. Якби вони їхали не до Данберрі, а кудись-інде, Аллен був би цілком спокійний. Після чотирьох безтурботних, щасливих днів, відчуваючи ніжний віддих Леслі, він усвідомлював: тепер можна зі щирим серцем піти до Бебкока й сказати, що, на його думку, криза в дружини — хай там чим вона була викликана —минула. Леслі почуває себе цілком нормально, вона знову візьметься до роботи в школі, і їй не треба відпустки через хворобу. Аллен запевняв себе, що хоч прониклива Неллі Соломон і здогадалася про стан Леслі, але перебільшила її неуважність і незначну тимчасову відчуженість. І все ж він розумів, що хід його думок до певної міри спричинений егоїзмом, його лякала перспектива залишитися на кілька тижнів, а то й місяців, без Леслі.
Він відчув, як Леслі поворухнулась і підвелаз його плеча голову.
— Вже приїхали? — запитала вона голосом сонної дитини.
— Майже.
— Який чудовий був відпочинок! Країна, де здійснюються мрії! Лонг-Айленд, індекс сто дев'ятнадцять і стільки-то...— Леслі лагідно всміхнулася.— Я б там жила до кінця своїх днів. Просто малювати, милуватися океаном, ні про що не думати й бути серед отих милих, багатих, щедрих людей.— Вона знов усміхнулася.— Тобі це не набридло б?
— Не знаю,—відповів Аллен.— Я б захопився гольфом. Або взявся плести кошики.
— Як це мило з боку Рассела,.що він уже тепер подумав про наш приїзд на різдво. Всією родиною.— Раптом вона випросталась.— Як ти гадаєш, чому Керолайн сказала, що більш ніколи не приїде до Хемп-тона?
— Вона натякнула про якихось хлопців...— Аллен умисне сказав так непевно. Він сподівався, що Леслі ніколи не дізнається правди. Хай краще губиться в здогадах, ніж розповісти їй про отой випадок з Керолайн у машині, про хлопця, який мало не згвалтував її доньку, про страшний удар кулаком...— Може, вона зустріла в Арізоні якогось хлопця І тепер у неї інші інтереси? — Слова його звучали так, ніби він говорив крізь вату,
— Я напишу їй серйозного листа,—сказала Леслі.— Вона знає, що на канікули ми без неї не поїдемо, і це з її боку егоїзм —через якусь безглузду примху зіпсувати всім нам відпочинок!
— Я певен, вона передумає і поїде,— збрехав Аллен.
Коли машина під'їхала до Мелсонового корпусу, в одній із спалень на третьому поверсі Стренд побачив світло. Було вже за пів на одинадцяту, і учням належало спати. Мабуть, хлопці зібралися там, щоб розповісти один одному, хто як провів вихідні. Стренд вийшов із машини й рушив до будинку; шофер поніс услід за ним валізи. Коли обидва підійшли до дверей, вони зненацька відчинились, із корпусу вибіг хлопець — босоніж, у піжамі — й мало не збив Стренда з ніг. Не встиг Аллен опам'ятатись, як із дверей вискочив ще один хлопець — він гнався за першим. Цього Стренд упізнав одразу. То був Ромеро — в джинсах і в светрі. Жоден з тих двох не сказав ні слова. У світлі лампочки, що висіла над входом, Стренд побачив у руці Ромеро ножа.