Машину вів Хейзен — одягнений у свій бездоганний діловий костюм, зовні спокійний. Ледве вони поминули околиці Тура, як Стренд пошкодував, що мадам Аркур серед ночі зникла. Хейзен вів, наче божевільний. Часом він їхав поволі, але кидав машину з боку в бік, потім несамовито натискав на акселератор, щоб перегнати на повороті вантажну машину, пошепки проклинаючи решту водіїв, так ніби вони були його смертельні вороги, "йому не потрібні таблетки, щоб покінчити життя самогубством, подумав Стренд, тримаючи спітнілу руку Леслі — Він має намір зробити це за допомогою двигуна внутрішнього згоряння. І хоче забрати з собою всіх нас". Цілу дорогу їхні голови сіпалися назад від раптових, нічим не виправданих ривків машини, а їхні тіла кидало з боку в бік, коли Хейзен робив круті повороти. Леслі, вся напружена, сиділа впершись ногами в підлогу. Вдягнена у вишуканий костюм, Лінда сіла поруч із Хейзеном і всю дорогу спала, ніби знала, що цього ранку її чекає смерть, і вирішила померти у солодкому забутті. Вона сказала Стрендові, що цілу ніч не склепила очей, і тепер, здавалося, хотіла постати перед творцем, добре відпочивши і в найкращому вигляді.
Якимсь чудом вони вціліли, і, коли машина рвучко загальмувала перед готелем "Крійон", війнувши запахом паленої гуми, — це означало, що вони приїхали,— Лінда розплющила очі й сказала:
— О, ми вже тут! Яка чудова поїздка, Расселе! Я так добре подрімала!:
— Ці французькі водії!..—сердито кинув Хейзен. — Дивно, що вони досі живі.
— Расселе,— мовив Стренд, коли вони вийшли з машини,— я з вами їхав востаннє.
Хейзен тупо подивився на нього.
— Не розумію, про що це ви!
Час було обідати, але Хейзен вибачився й пояснив, що йому негайно треба в контору. Він підкликав таксі й, навіть не попрощавшись, сів у машину. Леслі сказала Алленові, що нездужає і до вечора хоче полежати. Аллен, не бажаючи обідати вдвох із Ліндою, заявив, що теж почуває себе негаразд і поїсть із дружиною в номері. Ранок за три дні перед тим, коли вони так весело вирушили від площі Згоди в дорогу, тепер здавався туманною згадкою про далекі часи.
Коли Стренди підійшли до конторки, щоб узяти ключі, портьє подав Алленові телеграму. Відчуваючи, що в ній не може бути ніяких новин, крім поганих, Аллен, перш ніж. розпечатати конверт, завагався. Руки в нього тремтіли, і це його дратувало. Зараз його не здивувало б і повідомлення про смерть. Він прочитав телеграму. Потім прочитав удруге. Вона була від Елінор.
СЬОГОДНІ ВИЙШЛА ЗАМІЖ КРПК РОБОТУ ПОКИНУЛА КРПК МЕДОВИЙ МІСЯЦЬ ІЗ ДЖУЗЕППЕ КРПК НА СЬОМОМУ НЕБІ КРПК БУВАЙТЕ КРПК БЛАГОСЛОВІТЬ НАС ПО-ФРАНЦУЗЬКОМУ КРПК ВАШІ МІСТЕР МІСІС ДЖАНЕЛЛІ
Нічого не відчуваючи, Аллен машинально глянув на дату в телеграмі. Вона була надіслана з Лас-Вегаса й прийшла учора ввечері — мабуть, саме тоді, коли місіс Хейзен увійшла в Турі до ресторанної зали. "Шлюби кінчаються, крапка. Шлюби починаються, крапка".
— Що там?— спитала Леслі стурбовано.
Аллен подав їй телеграму. Літери на папері були надруковані блідо, і Леслі, щоб прочитати, довелося піднести телеграму до самих очей.
— О боже!—тихо мовила вона, сідаючи в одне з крісел у вестибюлі.— Лас-Вегас! Що вони собі надумали? На Елінор це зовсім не схоже. Дуже підозріло. І чого вони забралися в таку далеч? Думаєш, цей хлопець щось приховує?
— Навряд.
— Чому ж вони навіть не почекали, поки приїдемо ми? Святий боже, всього кілька днів!
— Може, вони хотіли влаштувати це без нас,—сказав Аллен,— щоб не бути під тиском і не зчиняти галасу. Тепер одружуються не так, як за наших часів.
Батьки Леслі наполягли, щоб молоді повінчалися в церкві, сіли за весільний стіл, і Аллен ще й досі пригадував той день, як страшний суд. Ще кілька днів після того його обличчя було мов дерев'яне від фальшивих усмішок до сотень людей, яких він сподівався більш ніколи не побачити. Одначе тепер Аллен був трохи розчарований своєю дочкою і бачив, що Леслі прикро вражена. Елінор — відверта й щира дівчина, а в цьому її вчинку було щось таємниче й підозріле. І він поділяв тривогу дружини з приводу цих скороспілих шлюбів у Лас-Вегасі.
— І ми навіть не знаємо, де вона, — озвалася Леслі, — щоб хоч подзвонити їм, привітати. І жодного слова про Керолайн та Джіммі! Так наче взагалі забула, що в неї є брат і сестра. — Очі її почервоніли від нежиті й налилися слізьми.
— Що ж, тепер нічого не вдієш, — зітхнув Аллен. — Та коли ми приїдемо додому, вони, звичайно, нам усе пояснять. Ходімо нагору. У тебе такий вигляд, ніби це не просто нежить. Я викличу лікаря.
— Ох, недобрий це знак! — Леслі підвелась, і вони рушили до ліфта. — Щоразу, як має статися лихо, я занедужую.
Коли вона заводила мову про всілякі передчуття, Аллен звичайно тільки всміхався. Але цього разу він не усміхнувся.
— Не слід було нам сюди їхати,— сказала Леслі. — Якби ми сиділи вдома, все було б інакше.
У номері Аллен допоміг їй роздягтися й закутатись у халат. Тремтячи всім тілом, Леслї лягла в ліжко.
Відразу після того, як пішов лікар, — він виявив у Леслі гострий бронхіт, прописав ліки й порадив кілька днів полежати, — подзвонила Лінда.
— Аллене, — сказала вона, — сьогодні я лечу до Мужена. Як гадаєте, ви і Леслі зможете полетіти разом зі мною? Сонце буде їй на користь.
— Шкода, — мовив Стренд, — але лікар прописав їй лежати.
— А-а, це погано.
Проте з її тону Аллен зрозумів, що Лінді відлягло від серця. Він почував себе так само. Здавалося, пережите залишило на кожному з них потворний рубець, що настирливо нагадуватиме їм про сцену, яку всі прагнули забути.
— Тоді я зостануся, — вказала Лінда.— Якщо ви вважаєте, що це допоможе.
Але з її голосу Стренд зрозумів, що вона хоче полетіти сама.
— Дякую, Ліндо. Немає потреби. Щасливої вам дороги!
— Я дзвонитиму, — сказала вона. — Якщо побачите Рассела до його відльоту в Саудівську Аравію, повідомте його, де я, і хай не хвилюється, я буду в Парижі коли слід, щоб разом з усіма повернутись до Штатів.
Поклавши трубку, Стренд раптом пошкодував, Що літаки винайдено взагалі. Він не здивується, коли на додачу до всього вони зазнають десь над океаном катастрофи. Це буде гідне завершення їхньої подорожі.