Зненацька Хейзен зупинивсь, упав — ні, мішком гепнувся в крісло — і заридав, весь червоний, судомно хапаючи ротом повітря.
Аллен стояв, прихилившись до стіни, щоб не опинитися на дорозі в дебелого чоловіка, який несамовито, мов розлютований бугай, метався по чепурній кімнаті з провансальськими меблями й квітчастими шпалерами. Коли цей здоровань у невтримному потоці слів почав виливати свою провину, ненависть, утрачені надії, Аллен мов прикипів до місця й витріщив очі — переляканий, безпорадний, сповнений скорботи і співчуття. Йому просто відібрало мову, в цю хвилину він не міг простягти руку дружби чи порятунку .людині, яку — Стренд це відчував — уже ніщо не врятує. Цей чоловік у нього на очах западав у істерію, таку саму лиховісну й згубну, як і жінка, що його до неї довела. "Я розплачуюся за літо,— промайнуло в Стренда.— Чому я?" Потім йому стало сором-, но за цю думку.
— Прошу вас, заспокойтеся,— сказав він.— Усе минуло.
— Нічого не минуло,— зітхнув Хейзен. Він уже тільки стогнав — здавленим, моторошним дискантом.— Це не мине ніколи! Йдіть собі. Прошу вас. Пробачте мені і йдіть собі.
— Іду,— мовив Стренд, радий, що нарешті покине цю кімнату й більше не чутиме тужливого Хейзенового стогону.— Прийміть що-не-будь заспокійливе чи снодійне^
— Я такої гидоти із собою не вожу. Надто велика спокуса,— сказав Хейзен, не підводячи очей, проте досить спокійно.
— Я можу вам дати. Одну таблетку.
— Одну таблетку!— Хейзен хрипко засміявся.— Є один засіб. Ціанід. Дякую. І йдіть.
— Гаразд.— Аллен рушив до дверец.— Якщо вночі я буду вам потрібен, подзвоніть.
Хейзен звів на Стренда погляд. Очі в нього були червоні. Ледве повертаючи язиком, він сказав:
— Пробачте мені, друже.,. Зі мною все буде гаразд. Я не дзвонитиму.
Стренд переступив поріг і пішов до свого номера, почуваючи себе втомленим, виснаженим. Отже, не тільки в'язнів Катерини Медічі прилюдно піддавали тортурам у долині Луари...
Леслі залишила двері незамкнуті, і Аллен увійшов не стукаючи.. В номері світила тільки одна невелика лампочка. Леслі лежала під ковдрою і спала, ледь чутно похропуючи. Це траплялося з нею лише тоді, коли вона була хвора. Аллен тихенько роздягся, та навіть уві сні дружина відчула його присутність і розплющила очі. Він саме збирався лягти у своє ліжко, коли вона простягла до нього руку.
— Іди сюди!—прошепотіла вона.,
Він завагався, але тільки на мить. Якщо й бувають хвилини, коли до болю потрібно відчути тепло коханого, рідного тіла й зігріти його власним теплом, то тепер настала саме така хвилина. Аллен хутко скинув піжаму й ліг біля Леслі. Він лежав, обнявши її у вузькому ліжку.
— Мовчи!— Прошепотіла Леслі.— Нічого не кажи.
Потім вони кохалися, ніжно й безмовно віддаючись пристрасті, немов стираючи з пам'яті хаос минулого вечора.
Леслі відразу поринула в сон. Аллен не спав, не міг заснути. Його серце раптом стало незалежною, некерованою часткою тіла й шалено забилося. "Ні,— подумав він,— це неможливо, це було б уже занадто!" Зусиллям волі він спробував погамувати у себе в грудях бурю, але серце калатало дедалі дужче, дедалі нерівномірніше, слухаючись тільки лиховісних сигналів, які йшли з нього самого. Незважаючи на всі свої зусилля, Аллен дихав усе надсадніше й аж харчав. Він починав задихатися. Через силу підвівся з ліжка й, спотикаючись у темряві, спробував дістатися до ванної, де був його несесер із пляшечкою таблеток нітрогліцерину. Але, перечепившись об крісло, він упав на підлогу, застогнав і вже не зміг звестися на ноги.
Від гуркоту Леслі прокинулась, і за мить у кімнаті спалахнуло світло. Зойкнувши, Леслі скочила з ліжка, підбігла й стала біля нього навколішки.
— Таблетки...— видихнув Аллен між спазмами.
Вона підхопилась і кинулася до ванної. Аллен бачив, як там спалахнуло світло, почув, як забряжчали пляшечки й потекла вода.
Він зібрав усю свою силу й сів на підлозі, прихилившись спиною до крісла. Леслі знов уклякла біля нього, підтримала йому голову, коли він клав до рота таблетку, й піднесла йому до губів склянку. Аллен жадібно ковтнув воду й відчув, як таблетка покотилася горлом униз.
— Все буде гаразд,— вимовив він, спробувавши заспокійливо всміхнутися.
— Не розмовляй!
Зненацька він перестав хрипіти. Напад — якщо це був справді напад — минув.
— Ну ось,— сказав Аллен і, похитуючись, зіп'явся на ноги.— Мені холодно, я, мабуть, ляжу. — Він почував себе ніяково, стоячи посеред кімнати голий.
Леслі допомогла йому дійти до ліжка, і він упав на нього.
— Викликати лікаря?—спитала вона.
— Не треба. Я хочу спати. Прошу, лягай поруч, вимкни світло і обніми мене.
Леслі на мить завагалася, тещі поставила склянку та пляшечку з нітрогліцерином на столик біля ліжка, вимкнула лампу й лягла до нього.
Коли Стренд прокинувся вранці, він почував себе непогано. Приклав до грудей руку і задоволено відчув під ребрами слабкий ритмічний пульс.
Вони снідали, коли задзвонив телефон. Леслі підвелась і взяла трубку. Стоячи біля столика, на якому був телефон, вона виглядала свіжою й молодою. Довгі коси, освітлені вранішнім сонцем, спадали на плечі. Дивлячись на неї, Аллен у захваті подумав про дивовижну здатність жінок швидко відновлювати життєві сили.
— Ну звісно, Расселе,— промовила вона,— я все добре розумію. Не турбуйтеся, за годину ми будемо готові.— Леслі поклала трубку й, знову сівши до столу, намазала маслом скибочку рогалика.— Ми вертаємося до Парижа. Здається, долина Луари трохи втратила привабливість для нашого господаря!
— Який у нього голос?
— Нормальний. А який голос він мав учора, коли ти до нього ходив?— Леслі глянула на нього поверх чашки з кавою.
— Краще не питай!—відказав Аллен.
— Поганий?
— Гіршого не буває. Похмурий, загрозливий. Якщо хочеш знати правду, то я пошкодував, що ми взагалі зустрілися з ним у житті.
— Невже такий поганий?—задумливо проказала Леслі.
— Страшний!
— Він на тебе нападав?
— Особисто на мене. ні. На весь світ .— Аллен підвівся з-за столу. — Якщо за годину нам треба бути готовими, то краще я зараз же почну пакуватись і вдягатися.
Повернення до Парижа було жахливе. Леслі виявилася не така стійка, як він думав. Тривожна ніч урешті взяла своє. Після сніданку Леслі почала кашляти, її трусило, з очей і носа потекло. Вона жалілася, що її морозить, хоч була закутана та й день видався теплий.