— Я вас покличу, Леслі, якщо виникне потреба,— урвав її Прінз. Він обережно взяв Хейзена за руку й повів його з кімнати.
— Сподіваюся, Джеррі не забув прихопити з собою щось знеболююче,— промовила Леслі.
— Я певен, він усе взяв,— відповів Стренд.— По телефону я сказав йому, що, може, доведеться накласти кілька швів.
— А він досить терплячий, цей містер Хейзен,— озвалася Керо-лайи.— На його місці я вже верещала б на весь дім!
— А свій голос він слухати любить, чи не так? — сказав Джіммі.
— Тс-с-с! — цитьнула на нього Леслі.— Він же у ванній.
— Сто тисяч доларів на рік, щонайменше,— промовила Елінор.— Я щодня таких бачу в нашій фірмі. Коли ти підносишся на таку вершину, то власний голос починає здаватися тобі музикою небесних сфер.
— Хай він там що робить,— сказав Аллен,— а я в захваті від того, як він до цього ставиться.
— Ох, яке то щастя, що я не лиса,— прошепотіла Керолайн, захихотівши.— До сьогоднішнього дня я й гадки не мала, що означає для людини волосся!
— Йому таки .поталанило,. що ти нагодилася,—сказав Джіммі.— Найменше, чим він може віддячити, це купити тобі нову ракетку.
— Ой, які ви базіки!—зітхнула Леслі.— Нічиєї милості нам не треба. Всім можна подавати десерт?
Вони допивали у вітальні каву, коли ввійшли Хейзен і лікар, Хейзен мав на голові нову пов'язку — ніби тюрбан — і пухкеньку білу подушечку, приклеєну пластирем до щоки. Він був блідий, і Аллен зрозумів, що операція у ванній виявилася не з приємних. Однак Хейзен усміхався, ніби хотів переконати господарів, що все гаразд.
— Залатали ваші рани,— сказав Прінз.— На перший час. Але у вас болітиме голова. Було б добре, якби ваш лікар зробив завтра рентгеноскопію черепа. Запасіться вдома аспірином, а також снодійним. Воно вам знадобиться. І...— Прінз похмуро всміхнувся,— не заглядайте вранці у дзеркало.
— Чашечку кави, Джеррі? — запропонувала Леслі.
Прінз похитав головою.
— Немає часу. Мій пацієнт із серцевим нападом тепер у лікарні, і я повинен забігти до нього.
— Хтось із наших спільних знайомих? — поцікавився Аллен.
— Ні.— Лікар холодно подивився крізь свої сильні окуляри на Аллена.— Проте чоловік точнісінько твого віку. Коли з'явишся на обстеження?
— Десь потім, коли почуватиму себе цілком здоровим,— засміявся Аллен.— Мені краще не знати, що в мене за хвороба, поки я сам її не відчую.
— Як хочеш,— буркнув Прінз.— У мене по горло справ. На добраніч усім!
Аллен провів його до дверей.
— З ним усе гаразд, чи не так? З Хейзеном.
— Йому з біса пощастило,— відповів Прінз, надіваючи чорного фетрового капелюха з великими крисами, що робив його схожим на рабина.— Він розповів мені про Керолайн. Дурне дівчисько! Мабуть, їй слід було покликати поліцію! Подивишся, може, їй теж треба буде дати снодійне. З дому сьогодні не випускай. У неї дивний вираз очей.
— Вона сказала, що її не зачепили.
— Може, й так, але я не певен. Лікар не всюди може заглянути,— промовив Прінз загадково. — Даси їй снодійне.
Стренд розчинив двері і лікар вирушив до хворого із серцевим нападом — чоловіка Алленового віку.
Аллен вернувся до вітальні. Джіммі саме наливав Хейзенові чистого віскі. Гість міцно тримав склянку.
— Щоб спокійніше зустріти ніч,— пояснив він Стрендові.— Дякую за доктора Прінза. В нього золоті руки.
— Скільки швів? — спитав Джіммі.
— П'ять чи шість,— недбало кинув Хейзен.— Сказав, що надішле рахунок вам. Добра душа. Якщо маєте напохваті ручку, я запишу свою адресу, і ви перешлете рахунок мені.
Джіммі дістав з куртки ручку й клаптик паперу. Хейзен швидко записав адресу й передав Алленові. Запис був чіткий, рівний—Аллен це помітив, коли клав папірець до кишені.
— Це якраз на розі Вісімдесят другої вулиці і П'ятої авеню,— сказав Хейзен,— Напроти музею. Зовсім близько.— Він допив віскі і встав, обережно поставивши порожню склянку на попільницю — щоб не залишити на столі сліду.— Коли якось ітимете до музею, то, може, зайдете до мене? Я хотів би віддячити вам за гостинність. А тепер мені пора. Я вже досить-таки набрид вам, добрим-людям, як на один вечір.
— Думаю, вам не слід іти самому,— заперечив Стренд.— Я піду з вами. Візьмемо на розі таксі.
— О, немає потреби, запевняю вас! — запротестував Хейзен.
— А вдома є кому за вами доглянути? —стурбовано запитала Леслі.— Якщо ні, залишайтеся тут. Джіммі погодиться переспати одну ніч на канапі.
— Не турбуйтеся, все буде гаразд,— запевнив Хейзен. Аллен завважив, що він не відповів, чи є в нього хто-небудь удома .— Доктор Прінз дав мені про всяк випадок номер свого телефону. Та я певен, що він мені не знадобиться.
— Я поїду в таксі з містером Хейзеиом,— заявила Елінор.— У мене однаково побачення в Іст-Сайді.
.— Це дуже мило з вашого боку,— сказав Хейзен.
— І все ж,— втрутився Аллен,— я зійду з вами вниз і посаджу вас у таксі. Мені б не хотілося, щоб вас ще раз торохнули по голові дорогою до Центрального парку.
— Як хочете, — мовив Хейзен.— Але я справді не почуваю себе калікою.
Коли Елінор пішла взяти пальто й сумку, Хейзен сказав Керолайн:
— На добраніч, міс рятівнице! — Потім, усміхнувшись і ледь уклонившись, потис руку Леслі й мовив:— Я навіть не намагатимуся висловити, як я вдячний усім вам... Сподіваюся, ми ще зустрінемось... за кращих обставин. — Він поплескав по тюрбану в себе на голові й скрушно подивився на пошматовану шкіряну куртку.— Мій лікар дістане шок, коли побачить мене!
Спустившись униз, Аллен, Хейзен та Елінор вирушили в напрямку Центрального парку. Дорогою Аллен відчув, що Хейзен пильно придивляється до нього.
— Мені здається, містере Стренд,— промовив він,— що я вас уже десь бачив.
— Навряд,— заперечив Стренд.— Не думаю, що ми колись зустрічалися.
— Я не сказав, що ми зустрічалися,—трохи нетерпляче мовив Хейзен.— Я пам'ятаю всіх людей, з якими зустрічався. Просто ваше обличчя здається мені знайомим.
Стренд похитав головою.
— Даруйте, але я вас побачив сьогодні вперше.
— Та я й не ображаюсь, що ви мене не впізнаєте,— засміявся Хейзен. — Сьогодні мене рідна мати не впізнала б! А втім...-— Він стенув плечима.— Колись пригадаю.
Хвилину вони йшли мовчки. Потім Хейзен узяв Аллена за руку і дуже серйозно мовив: