— Тату,— сказала вона,— я така рада тебе бачити!
— Ти давно приїхала?
— Хвилин п'ятнадцять тому. Містер Роллінз був дуже люб'язний і склав мені компанію.
— Ваша дочка, тобто місіс Джанеллі, розповідала мені про цьогорічну гру між командами Джорджії й Алабами,— пояснив Роллінз.-— Джорджія взяла гору.
Стренд кивнув головою, йому так хотілося по-батьківському міцно обняти Елінор і забути про все на світі... Але в цю хвилину на сходах з'явилися Хітц та ще два хлопці і стали, з цікавістю втупившись у них.
— Ходімо до нас,— сказав Стренд.— Це твоя валіза?
— Моя. Сподіваюся, ти не проти, якщо я поживу в тебе кілька днів? — Елінор усміхнулась. її усмішка, ясна й щира, завжди глибоко вражала його, особливо коли Елінор підросла і стала часто напускати на себе суворий і діловий вигляд.— Я одержала від матері листа і знаю, що до Різдва вона не приїде. То я й подумала, що тобі, мабуть, потрібне буде товариство.
— Так, звичайно.
Роллінз узяв її валізу, і вони рушили через хол до квартири. Троє хлопців, що й досі стояли біля сходів, дивилися їм услід. У вітальні Роллінз поставив валізу, і Елінор подякувала йому.
— Містере Стренд,— сказав Роллінз,— у мене для вас лист. Від Хесуса. Я їздив на вихідні додому і він попросив, щоб я передав вам листа.
— Як він там? — поцікавився Стренд, поклавши листа на стіл,— Шанується?
— У мене вдома інакше не можсна. В нього все гаразд,— відповів Роллінз.— Ще один пестунчик у нашій родині! Він працює у братовому гаражі, заправляє машини. На тому тижні одержав повідомлення, що суд призначено на сьоме січня. Але його це, здається, не дуже турбує. Міс, тобто я хотів сказати, місіс Джанеллі, якщо вам буде потрібна тут, у школі, допомога, то пам'ятайте — я завжди напохваті.
— Я пам'ятатиму.— Елінор скинула пальто й критичним оком оглянула кімнату.— Щоб дуже розкішно, то ні, еге ж? — сказала вона, коли Роллінз пішов.
— Тут багато затишніше, коли мати вдома.
Елінор засміялася, підійшла до батька і міцно його обняла — цього разу по-справжньому.
— Ти не міняєшся, правда ж, тату?.. А тепер,— сказала вона,— чого мені хочеться, то це чашку міцного чаю! Покажи, де в тебе що в кухні, сідай і не турбуйся. А знаєш, тату...— раптом посерйозніла Елінор,— вигляд у тебе гірший, ніж міг би бути. Ти тут часом не пере-працьовуєшся?
— Я почуваю себе добре,— коротко сказав Аллен. Він провів Елінор на кухню й, коли вона заходилася готувати чай, сів на стілець.— А тепер,— мовив він,— розповідай про себе. Вчора я розмовляв із Джузеппе.
Елінор зітхнула й повернулася від плити.
— Що він тобі сказав?
— Тільки те, що ти пішла з дому не знати куди. І нібито заявила, щоб він тебе не ждав.
— Більше він не сказав нічого?
— Він поклав трубку, і я не встиг більше нічого спитати.
— Що ж,— сказала Елінор,— принаймні він живий.
— Що це означає?
— А те, що вони погрожували його вбити. Нас обох.
— Святий боже! Ти серйозно?
— Вони серйозно! На тому тижні під наш ганок підклали бомбу. Вирвало всі вікна на фасаді будинку й двері. Нас якраз не було вдома. Вони пообіцяли, що коли навідаються вдруге, ми будемо вдома.
— Хто це—вони?
Елінор здвигнула плечима.
— Стовпи церкви, мер, начальник поліції, мерів свояк,— він керує компанією, яка забудовує місто,—кілька юристів, що верховодять у суді... Одне слово, вони. Приїхавши туди, Джузеппе за кілька місяців розкопав про ту зграю стільки, що тепер їх можна засадити до в'язниці на сто років кожного, його охопила лихоманка Уотергейту. Він виступав так, ніби його так звані "розслідувальні репортажі" мають урятувати цілу націю від навали чужоземної армії. Все це були звичайнісінькі справи малого містечка, тяглися вони ще від часів громадянської війни, і люди жили з ними у злагоді, а ми тих людей просто роздратували — ми, вискочні з північного штату, а один, власне, і не з північного штату — з Італії! Припхалися й зчинили бучу! Потім Джузеппе натрапив на якусь іще серйознішу справу, і почалися погрозливі дзвінки серед ночі. Я намагалася переконати його, що не варто підставляти голову під кулю тільки через те, що комусь там заплатили вдвічі більше за прокладання каналізаційних труб. Але ж він — упертий віслюк і тепер, після тієї бомби, надумав помститися. Купив дробовика й сидить потемки у вітальні, тримаючи його на колінах. Але найсумніше в цій історії те, що Джузеппе — не такий уже й блискучий видавець, і газета, може, була б краща, якби її видавали кілька випускників середньої школи. Щодо мене, то я мусила робити для газети якісь дрібниці, і це
було просто принизливо. Ми припустилися помилки, сказала я Джузеппе, і мені не хочеться складати йому компанію в подвійному самогубстві. Після останнього телефонного дзвінка з погрозою я дала йому один день на роздуми. Сказала, що їду геїь, незалежно від того, поїде він зі мною чи ні.—— Досі Елінор розповідала спокійно, не розпалюючись, але тепер обличчя її почало сіпатись, а голос звучав здавлено.— Джузеппе відповів, що йому не потрібен той день. І я поїхала.
— Кепські справи,— мовив Стренд. Він підвівся, підійшов до Елінор, яка наливала біля плити воду в чайничок, і обняв її.— Мені дуже прикро!
— Шлюби розпадаються щодня,— сказала вона.— І ще з гірших причин. Де цукор?
Він дістав цукор, і вони сіли в кухні за стіл пити чай.
— Чого ж ти раніше мене про це не повідомила? Де ти досі була? — запитав Аллен.
— Спершу вирішила сама переконатися, що таки не хочу повертатися до нього, а вже тоді повідомити про щасливу новину всіх,— сказала Елінор.— На це потрібен був час. Потім шукала, де оселитись і влаштуватися на роботу, щоб ніхто з моїх родичів на холодній півночі не хвилювався, що я стану для них тягарем.
— І знайшла?
Елінор кивнула головою.
— У моїй колишній фірмі. Я виходжу на службу з другого січня. Мені навіть підвищили платню. На дверях висітиме табличка з моїм прізвищем. Дівочим прізвищем! "Елінор Стренд, помічник віце-президента".— Вона по-хлопчачому ошкірила зуби.— Моя відсутність змусила хазяїв корпорації розчулитись.
Вони мовчки допили чай.
— А що як мені подзвонити Джузеппе й поговорити з ним?
— Дзвони, якщо хочеш,— відповіла Елінор.— Але це нічого не дасть.. Він сюди не повернеться й не признається братам, що зазнав поразки, розтринькав їхні гроші і тепер змушений підібгати хвоста й канючити, щоб вони прийняли його назад до сімейного бізнесу. Він скоріш ляже в могилу!