Аллен серйозно глянув на сина.
— Джіммі,— мовив він,— чути про це мені дуже прикро і навіть гидко. Я ніколи не думав, що скажу тобі такі слова, але мені за тебе соромно.
— Тат, адже не кожному судилося бути рицарем Круглого Столу, як оце тобі,— сказав Джіммі, зовсім не розсердившись.— Рицарські часи минули. Хоч ця новина до Данберрі ще, може,, й не докотилась. Одначе по телефону ти сказав, ніби хочеш зі мною побалакати. Про що саме?
— Ні про що! — коротко відказав Аллен.— Я передумав. Я хотів, щоб ти зробив для мене одну послугу. Для всієї сім'ї. А тепер бачу, що я помилився у виборі.
Він підвівся.
— Ти куди?
— Я піду.
— За хвилину принесуть вечерю. Сідай.
— Я не голодний.
— Ти навіть не хочеш записати мою каліфорнійську адресу? — В голосі Джіммі почулися плаксиві нотки, і це нагадало Алленові, як колись малий Джіммі упав, розбив собі колінце й прибіг додому, щоб його пожаліли.
— Ні, Джіммі, я не хочу записувати твоєї адреси. На добраніч.— І Аллен рушив через залу до гардеробу. Він узяв пальто и поки одягався, побачив через плече, що Джіммі замовляє третій мартіні.
Аллен пройшов холодними вулицями кілька кварталів до готелю "Уестбері", піднявся ліфтом у свій номер і, не вмикаючи світла, ліг. Двічі дзвонив телефон, але він не брав трубки. Цього вечора Аллен багато про що шкодував, зокрема й про те, що дозволив Джіммі заплатити за свій номер у готелі, бо не мав із собою стільки грошей, щоб заплатити самому.
Розділ сьомий
Стрендові зробили кардіограму, рентген, поміряли кров'яний тиск, дали тест на стрес. І коли доктор Прінз сів після цього за стіл, він не здавався серйознішим, ніж звичайно. Стренд побачив у цьому добрий знак.
— То як там справи? — запитав він.
— Досить непогано,— відповів Прінз,— наскільки я можу судити. Кров'яний тиск трохи підвищений, але це не страшно. Проте.. — Він затнувся.
— Проте що?
— Мені не подобається Твій вигляд. Колір обличчя, Щось таке в очах... Якби я був одним із тих великих ескулапів, котрі,, зроду не бачивши пацієнта й маючи в руках лише рентгенівський знімок та результати аналізів, ставлять діагноз, то сказав би, що як для людини твого віку, людини з тяжким серцевим нападом за плечима, стан у тебе на диво пристойний. Але я не великий ескулап. Я нещасний, старий тера-. певт, а ти мій товариш, і я бачив тебе за кращих часів.
Стренд засміявся.
— Я бачив за кращих часів і тебе,— сказав він.
— Ще б пак! Але не я твій пацієнт, а ти мій. Хоча з аналізів цього й не видно, але мені здається, ти погано спав...
— Це ти правильно здогадався,— відповів Стренд.
— І що тепер у тебе якась нервова перенапруга...— Доктор ІҐІрінз пильно подивився на Стренда, так ніби своїми словами хотів його здивувати.
— Невеличка,— погодився Стренд.
— Не хочу скидатися на отих шарлатанів, які щоразу, тільки-но світська дама влаштує істерику,— бо її, бачте, не запросили на вечірку,— прописують їй заспокійливе,— сказав Прінз,— та, гадаю, ..легенька доза лібріуму двічі-тричі на день тобі не завадить. Рік на узбережжі було б, звісно, ще краще, але навряд чи ти можеш собі таке дозволити.
— Навряд,— холодно кинув Стренд.
Прінз швидко написав рецепт і посунув його Алленові через стіл.
— Замовиш оце. Побачимо, чи.допоможе. У мене таке враження, що в тебе перевтома. Може, психічна, а може, і якась інша. Коли прийдеш наступного разу, ми, мабуть, перевіримо твою щитовидну залозу.. Між щитовидною залозою і мозочком, буває, заходить справжня змова,. Отак...— Він зітхнув.— Цієї суботи чудес не буде.
— Ще одне,—сказав Стренд, почуваючи себе ніяково.— Щодо статевого життя...
Лікар скоса глянув на нього з-під окулярів, і в його очах уперше за сьогодні промайнуло неприховане співчуття й водночас якась лукавість.
— Ніяких рецептів! — заявив він.— Це може тебе вбити, але не виключено, що після цього ти почуватимеш себе, як двадцятирічний футболіст. Перекажи Леслі, що я знудьгувався за нашим струнним тріо.
— Дякую за все,— мовив Аллен і підвівся.
Прінз пішов провести його до дверей кабінету.
— До речі,— похопився лікар,— як там твій друг Хейзен?
— Та дружимо.— Доктор Прінз, певне, був дуже заклопотаний минулого місяця й не читав "Нью-Йорк тайме".— Як завжди, їздить по країні.
Прінз кивнув головою.
— Я б не хотів мати його своїм постійним пацієнтом. Спробуй сказати такому, що він захворів! Він прочитає про це всю літературу й наступного разу вже сам розтлумачуватиме тобі, чому в нього те було,, а того не було, і чому моє лікування відстало на цілих півсотні років! Ще й примусить обдзвонити з десяток фахівців із центру Джона Гоп-кінса, з Каліфорнії та Техасу й проконсультуватися з ними. І все ж таки,..— засміявся Прінз,— багаті живуть довше, ніж ми. Бережи себе, Аллене.— Він відчинив перед Стрендом двері й додав: — І — поміркованість у всьому! Ось Прінзів рецепт довгого й помірно щасливого життя!
Стренд ішов до центру міста з невеличкою валізою, що знадобилася йому лише на одну ніч,— з готелю він вибрався. День був погожий. Голі дерева у блідому сонячному світлі відкидали на пожухлу траву мереживо тіней. На душі в Стренда було незвично легко. Йому нічого не треба було робити — тільки просто жити до першого уроку в понеділок, і цієї ясної днини він простував своїм рідним, улюбленим містом, повз вільних від школи дітей, повз уже немолодих велосипедистів у яскравому одязі, які поспішали до парку, повз подружжя із задоволеними обличчями, що вийшли прогулятися перед обідом. Йому дали перепустку в життя, хай і досить умовну. Гра зі смертю закінчилася, можна сказати, нічиєю. Потім буде перегравання, але цей полудень у величезному, залитому сонячним світлом парку був надто приємний, щоб про це думати. Гурт дітей на конях,—вони дуже поважно сиділи верхи, і Стренд мусив зупинитися й зачекати, поки вони перетнуть вулицю і в'їдуть До парку,— ще більше розрадив його душу.
Він саме переходив вулицю, де жила Юдіт Кінлін, і йому стало цікаво, чи вона цієї хвилини вдома. Може, саме міркує про те, що їй зараз зробити,— вимити волосся, послухати музику, вдягтися й піти на денну виставу? Кінець кінцем Аллен таки прочитав листа, якого Юдіт надіслала, коли він виписався з лікарні. "Прошу тебе, одужуй,— писала вона,— і коли тобі що-небудь буде треба—книжки, плітки про школу або й друга, який би тобі почитав,— дай мені знати".