— Аллене,— мовив Соломон, і тепер голос його прозвучав привітно й лагідно,— якщо ви залишитесь у місті, чй не могли б ми з вами завтра десь пообідати?
— Я — з великою охотою,— відповів Стренд.
— У Сарді,— сказав Соломон.— О першій годині. Це біля самої моєї контори. Західна Сорок четверта вулиця.
— Я знаю, де це.
— Я замовлю столик.— І Соломон пішов, навіть не глянувши на Джоун Дайєр та Джіммі й не попрощавшись.
— Розійшлись, як у морі кораблі...— промовила. Джоун Дайєр, коли вони почули, як зачинилися вхідні двері. Вона всміхнулась до Аллена пурпуровою усмішкою.— А зараз дати вам випити? Але мушу попередити: це коктейль із морквяного соку й селери. Не люблю отруювати своїх гостей спиртним і сигаретами! ...
— Дякую, я пити не хочу,— сказав Аллен, трохи, спокійніший за синову подругу, що, як він мимоволі подумав, з огляду на її професію, мала б приохотитися бодай до марихуани. Жінку, яка п'є морквяний рік, навряд чи можна вважати небезпечною для такого молодого хлопця, як Джіммі.
— Прошу, сідайте,— сказала Джоун.—Я хочу краще вас роздивитися. Джіммі про вас стільки розповідав! Ви виростили чудового сина, — провадила вона, коли Аллен сів, угрузнувши майже до підлоги у м'яку білу канапу, аж йому стало цікаво, чи пощастить підвестися з неї самому.—Молодь у нашому ділі—ще переважно хлопці й дівчата, що повтікали з дому,— невизнані, ображені їбатьками, талант Бачити вас удвох — це наче ковток свіжого повітря. Я кажу серйозно, містере Стренд.
— Джоун,— поважно мовив Джіммі,— і коли ти перестанеш стільки базікати?
Жінка злісно зиркнула на Джіммі, тоді подарувала Алленові сумну усмішку й повела далі, так ніби Джіммі її й не перебивав:
— Поглянувши на вас, містере Стренд, я зразу здогадалася, що Джіммі успадкував свій розум і вдачу від батька. З тієї хвилини,, як я його побачила, у мене з'явилося відчуття спокою і довіри, відчуття, що я нарешті знайшла чоловіка,— віком, може, й дитя, одначе все ж таки чоловіка,— на якого я можу покластися, чоловіка, чия думка — особиста й професійна—завжди інтуїтивно правильна. Ці мої слова пояснюють прикру сценку між Гербі й нами, свідком якої ви стали. Я певна, Джіммі розповість вам про це докладніше. А тепер даруйте мені—-я ще не закінчила пакуватися. Завтра на світанку ми відлітаємо, отож прошу вас, не затримуйте сьогодні мого любого Джіммі допізна, містере Стренд. Я дуже сподіваюся, що невдовзі ви приїдете разом із вашою чарівною дружиною до Каліфорнії і провідаєте нас. Джіммі показував мені фотографію вашої дружини. Яка щаслива сім'я! Я росла безпритульною, то в одних байдужих родичів, то в інших, одне слово, добре знаю, що таке родина...
— Отуди к бісу, Джоун! — вигукнув Джіммі.— Твій батько й досі володіє половиною Канзасу, а в матері—ціла стайня скакових коней!
— Я безпритульна душею! — з гідністю промовила жінка.— Ось чому публіка так хвилюється, коли я співаю. Я співаю для самотньої американської душі.— Вона підійшла до Аллена й, граційно нахилившись, поцілувала його в чоло.— На добраніч, любий батьку!—сказала й попливла з кімнати.
Аллен завовтузився, намагаючись підвестися з канапи. Джіммі підійшов, подав йому руку й допоміг підвестися.
— Що все це означає? — запитав Аллен.
— Одна з її химер,— відповів Джіммі.— Ніколи не знаєш, ким вона перед тобою постане. Безпритульною співачкою, поважною дамою, анархісткою, шепелявою дівчинкою в білій сорочечці, фатальною жінкою, матір'ю-землею... Ким завгодно! — сказав він, ошкірившись.— Вона в своєму репертуарі. І не сприймай морквяний сік серйозно. Джоун спитала мене, чи ти п'єш, а я відповів, що ні, тож на один вечір вона стала поборницею здоров'я. Другого разу, коли прийдеш до нас, вона буде п'яна як чіп, правду кажу. Якщо без цих химер вона не може обійтися, щоб так співати, то нічого не лишається, як терпіти їх.
— Гаразд, ходімо вечеряти. Я хочу їсти.
Ресторан був неподалік, і вони вирушили пішки. Дорогою Аллен запитав у Джіммі, що сталося з Соломоном, але син тільки здвигнув плечима: мовляв, це довга історія, він розповість її за вечерею.
Коли сіли за. стіл, до якого їх провів метрдотель, Джіммі замовив мартіні. Аллен знав: десь у іншому місці хлопцеві не подали б спиртного. Але не тут. Джіммі запитав, чи хоче він випити, проте Аллен похитав головою. Після другого віскі, яке він випив того вечора, коли одержав три листи, в нього розболілася голова, і відтоді він не пив.
— Отже,— сказав Аллен, коли вони зробили замовлення і Джіммі взявся до мартіні,—що сталося з Соломоном?
Джіммі нетерпляче постукав пальцями по столу.
— Нічого особливого,— відповів він.— Ми від нього пішли й розладнали всі його плани. Та дарма, переживе!
— Хто це "ми"?
— Джоун і я. її контракт закінчився, і вона дістала кращу пропозицію. У Каліфорнії. В її другого чоловіка там музична фірма, і вони знову друзі. А це обіцяє купу грошей. Нам обом. Я матиму вдвічі більше, ніж добряга Соломон платив мені тут, та ще й частину акцій, а з такою жінкою, як крихітка Джоун, це може обернутись мільйонами. Бо без мене вона й кроку не ступить. Джоун однаково збиралася піти від Гербі, ще до того, як з'явився я...
— А він мені казав, ідо хотів її вигнати. До того, як прийшов ти.
— Невже? — недбало кинув Джіммі.— Вийшло так, що вона обрала мене. У нас із нею гармонія. Без моєї згоди Джоун не проспіває навіть "до, ре, мі". її другий чоловік ще досить молодий і знає, чого треба підліткам. А в наші дні це—дев'яносто дев'ять відсотків успіху. Не те, що бідолаха Гербі. Хвиля прокотилася над старим Соломоном — тільки він не хоче цього визнати.
— Він ставився до тебе дуже добре.
— Для нього це означало гроші в банку. Я йому нічого не заборгував. Бути вдячним у бізнесі — все одно, що дати комусь у руки ножа й підставити під нього горлянку. Мені подобається той старий пшикуя, але бізнес — це бізнес,— Джіммі замовив ще один мартіні.—Ми з Джоун хочемо самі випускати платівки. Ми дістаємо кредит і назву фірми, не вкладаючи грошей. І я — сам собі бос! Не треба вже бути в старого Гербі на побігеньках, коли йому заманеться почути Думку про якого-небудь кантрі-співака — десь із Нешвілла чи з Пеорії. А ви з мам приїздитимете до Беверлі-Хіллз і купатиметесь у моєму басейні.