– Я раджу тобі,– незворушно провадила Кассі, беручись прибирати в кімнаті,– щоб ти дав спокій Томові.
– А тобі що до того?
– Що? Та й сама не знаю. Коли ти платиш за невільника тисячу двісті доларів і в таку гарячу пору не знаходиш йому кращого вжитку, ніж зганяти на ньому свою лють, то мені до цього справді байдуже. Я тільки допомогла йому по змозі.
– Он як? А хто просив тебе стромляти свого носа в мої справи?
– Звісно, що ніхто. Я вберегла тобі не одну тисячу, щоразу доглядаючи твоїх невільників, і оце таку маю дяку! А чи не ти програєш свій заклад, якщо збереш гірший від інших урожай? Чи не тобі утре носа Томкінс і чи не твої грошики заплачуть, га? Я вже наперед уявляю собі, як ти труситимеш гаманом.
У Легрі, як і в багатьох інших плантаторів, честолюбство мало лиш один вихід – зібрати найбільший в окрузі врожай, і він, як звичайно, побився об заклад з кількома фермерами в сусідньому містечку на цьогорічний збір. Отож Кассі із суто жіночою проникливістю, зачепила чи не єдине його вразливе місце.
– Ну гаразд, досить з нього того, що він дістав,–мовив Легрі.– Тільки нехай він мене перепросить і дасть слово виправитись.
– Він не буде перепрошувати,– сказала Кассі.
– Не буде, он як?
– Еге ж, не буде,– повторила Кассі.
– А дозвольте вас спитати чому, шановна пані? –глумливо мовив Легрі.
– Бо він правий, і він добре це знає, І ніколи не скаже, що був неправий.
– Кого це, в біса, обходить, що він знає? Цей клятий негр скаже те, що я йому звелю, або...
– Або він не зможе вийти в поле, а ти збереш менше бавовни й програєш заклад.
– І все ж він поступиться, неодмінно поступиться! Чи я не знаю негрів? Сьогодні ж буде плазувати переді мною, Як собака.
– Не буде, Саймоне. Ти не знаєш таких людей. Можеш роздерти його на шматки, але ні слова каяття ти з нього не вирвеш.
– Побачимо.?. Де він зараз? – спитав Легрі уже від дверей.
– У старій коморі,– відказала Кассі.
Хоч як рішуче розмовляв Легрі з Кассі, проте, коли він вийшов з дому, душу йому точила незвична тривога. Моторошні привиддя минулої ночі укупі з розважливими осторогами Кассі змусили його замислитись. Він визнав за краще поговорити з Томом віч на віч і, коли не вдасться упокорити його погрозами, відкласти розправу до слушнішого часу.
– Ну що, друзяко? – спитав він, зневажлива пхнувши Тома носаком.– Як ти тут? Чи не казав я, що можу тебе дечого навчити? То як тобі моя наука, га? Чи до душі прийшлася? Ти вже не такий гордий, як звечора? Не будеш читати проповіді бідному грішникові?
Том мовчав.
– Ану встань, бидло! – гримнув Легрі й знову штурхонув його ногою.
То було нелегко для побитої, ледве притомної людини, і, спостерігаючи, як Том силкується звестись на ноги, Легрі зловтішно реготав.
– Ну й моторний же ти сьогодні, Томе! Чи, бува, не застудився вчора ввечері?
Нарешті Том підвівся і з незворушним обличчям став перед господарем.
– То ти, бісова душа, ще й стояти можеш! – сказав Легрі, оглядаючи його з голови до ніг.– Здається, мало тобі всипали. Ну, от що, Томе, падай на коліна і проси пробачення за вчорашні гріхи.
Том не ворухнувся.
– На коліна, собако! – крикнув Легрі й оперіщив його гарапником.
– Містере Легрі, пане,–промовив Том,– я не можу просити пробачення. Я вчинив так, як вважав за справедливе, і чинитиму так завжди. Хай буде, що буде, а на лиходійство я не здатен.
– Так то воно так, але ж ти не уявляєш собі, що може бути, містере Томе. Певно, гадаєш, що вчора звідав усе. Та щоб ти знав, це ще далеко не все... і взагалі дріб'язок. А от як тобі сподобається, коли тебе прив'яжуть до дерева й палитимуть на малому вогні? Приємна буде штука, га, Томе?
– Пане,– відказав Том,– я знаю, в" здатні на страшні діла, одначе...– Він випростався і згорнув руки на грудях.– Одначе, пане, я анітрохи не боюся вмерти. Ви можете сікти мене, морити голодом, огнем палити – це тільки наблизить жадану смерть.
– Але перед тим я тебе в баранячий ріг скручу! – гукнув розлючений Легрі.
– Не скрутите, пане,– сказав Том.– Я матиму допомогу.
– Який же це біс тобі допоможе? – глумливо запитав Легрі.
– Всемогутній Господь! – відповів Том.
– .Ах ти ж кляте поріддя! – гримнув Легрі й ударом кулака збив його з ніг.
В ту ж мить Легрі відчув дотик холоднуватої м'якої руки. Він обернувся й побачив Кассі. Але той холодний м'який дотик нагадав йому нічні" кошмари, перед очима враз, наче осяяні ясним спалахом, постали"" моторошні привиддя, і його знов охопив жах.
– Невже ти вчиниш таку дурницю? – мовила Кассі по французькому.– Дай йому спокій. Полиш його на мене, і він швидко вернеться в поле. А що, хіба не по моєму вийшло?
Кажуть, навіть крокодил та носоріг, хоч який міцний у них панцир, і то мають вразливі місця. І в запеклих, бездушних лиходіїв є своє вразливе місце – марновірний страх
_ Легрі відвернувся. Він подумав, що встигне ще поставити на своєму.
– Ну гаразд, хай буде так,– буркнув він до Кассі.– А ти мені гляди! – погрозив Томові.– Поки що я
тебе не займатиму, бо врожай не жде і мені потрібен кожний робітник. Але я не забуду! Все залічу тобі на карб, і ти мені заплатиш своєю чорною шкурою, так і знай!
Легрі повернувся і вийшов.
– Іди, іди,– мовила Кассі, похмуро зиркнувши йому вслід.– Настане й для тебе день розплати!.. Ну, як ти тут, мій бідний друже?
– Господь бог послав мені ангела, і він затулив пащу левові,– одказав Том.
– Цього разу – так,– сказала Кассі.– Але тепер він на тебе лютим чортом дихатиме. Він не дасть тобі спокою ні на мить, мов той собака пильнуватиме, як би вчепитися в горлянку! Всю кров із тебе виточить по краплі! Я ж його добре знаю!
Розділ XXXVII
ВОЛЯ
Залишмо на час бідолашного Тома в руках його напасника і вернімося знову до Джорджа та його дружини, яких ми бачили востаннє в колі друзів у фермерському будинку край дороги.
Там таки лишився й Том Локер, що стогнав і шарпався у незаймано білому ліжку під материнським доглядом тітоньки Доркас і був, на її думку, таким самим неспокійним пацієнтом як, приміром, хворий буйвіл.
Уявіть собі високу на зріст, поважну сірооку жінку в охайному квакерському чепці, що прикриває хвилясті сиві коси; розчесані на проділ над широким ясним чолом. На ній сніжно біла шийна хустка, кінці якої рівненько з'єднані на грудях, та коричнева шовкова сукня, що шелестить, коли вона ходить по кімнаті.