…
Розмови з Президентом
(Сон Миколи Хвильового)
— Якою прекрасною буде наша країна років десь за сто, у двадцять першому сторіччі! Якою сильною, величною, щасливою буде вона!
— Чи навіть не за сто, а вже за сімдесят-вісімдесят. Десь так у дві тисячі сімнадцятому, вісімнадцятому, двадцятому!.. — підтримав Хвильовий. — Одного людського життя тривалість!
— То буде нова епоха! Епоха України! Запануємо не лише у своїй сторонці, браття — у Европі, у світі запануємо! Покажемо всій планеті могуть українського духу!
***
Хвильовий летів з Гетьманом-Президентом вже майже плече до плеча. Він щось знову запитав у Коновальця, прямо у вухо, й Коцюба знову не почув питання, але розчув відповідь:
— Соціалізм? Суспільство для громадян? Ну, може, десь в Англії його і вдасться побудувати, та й то років не раніше як за десять. Але такий шлях не для нас, не для України…
Потім Коновалець помовчав, знову відхилив голову від зустрічного вітру й додав:
— Комунізм — це, звісно, інакша річ. Комуна означає спільність. Та спільною має бути не бідність, а достаток, багатство, добробут! Ось такий комунізм ми будуємо!.. Спільного добробуту, спільного достатку суспільство!
— А що із Польщею? Як далі будуватимемо взаємини? — це знову питався Хвильовий. — Адже вона сусід наш, і сусід важливий…
— Польща виснажена громадянською війною у Вільні. Окрім того, як ми тепер маємо спілкуватися з державою, котра влаштувала штучний голод на Волині й Галичині п’ять років тому? Про це потрібно розмовляти, з’ясовувати деталі, вимагати покарання винуватців. Ліга Націй прийняла всі наші документи, розглядатимуть, — Гетьман-Президент говорив різко, жорстко, й не лише через зустрічний вітер.
Коцюба нарешті майже порівнявся з Хвильовим і Коновальцем. Президент перевів на нього погляд, трохи косуючи оком.
— Це ж за указ про вилучення зерна в селян Галичини й Волині той ваш Степан порішив Перацького? Смілива і чітка операція.
— Так, це його краща акція. А чи ви підпишете указ на присвоєння йому звання Героя України? Указ таємний.
— Підпишу. Дещо пізніше. Трохи згодом, під кінець моєї президентської каденції. Перед виборами наступними.
— Послухайте?! — Хвильовий раптом високо підніс голову й, розширивши ніздрі, ввібрав холодного зустрічного повітря. — Але якщо ми можемо ось так оце літати, навіщо тоді Сікорський добудовує свою другу авіаційну фабрику на Святошині під Києвом?
Холодний вітер зносив його слова кудись назад, за спину, в прохолодне блакитне безмежжя.
Гетьман-Президент повернув в леті до нього своє обличчя й усміхнувся. Збоку й трохи знизу те ж саме зробив полковник Коцюба.
В наступну мить Президент із полковником різко розлетілися у різні боки, взяли вгору й почали швидко танути в небесній блакиті. Микола Григорович провів їх поглядом, спробував усміхнутися їм навздогін — і раптово прокинувся. Крізь щілини у шторах вже виразно пробивався весняний харківський світанок. Починалось дев’яте травня — останній день його життя.
***
При вході в кабінет Коновалець відчинив двері й застиг на мить, пропускаючи гостя. Потім зайшов і попрямував до столу. Два великі портрети — Шевченка і Сковороди — закривали собою всю глуху стіну. Біля вікна, праворуч від крісла Президента стояв Президентський Штандарт у заскленій високій піраміді. Коновалець розвернувся на каблуках біля столу й, усміхаючись, вказав канцлерові на крісло, розмашисто вклоняючись, — сідайте!
Тельман раптом насупився. Його обдемкувата, неповоротка постать, підперезана військовим паском, наче діжка на товстих надійних ногах стовбичила посеред зали. Переступивши з ноги на ногу, канцлер поворушив губами і вимовив попередньо завчену фразу українською. Лише два речення пролунали з його вуст:
— Тобрий тень, труже Евгене! Як бутемо ділити Польщу?
Коновалець широко усміхнувся… Наринуло чимало спогадів, серед яких найсильнішим був смак доброго грушевого обст-шнапсу в маленькому заскленому кафе на Курфюрстендам. На мить Президент навіть заплющив очі. Та вже розплющуючи, зробив крок назустріч другові і союзникові:
— Ich habe einige Gedanken in diesem Bezug!2
1.Фраґменти нового роману Олександра Ірванця подано у редакції видавництва "Laurus".
2.— Я маю з цього приводу кілька думок!
Першоджерело: Критика