Б
АСКЕТБОЛ
ВІВТОРОК
виткого трояндового куща; у червні він цвів і в кожному хлопцеві, що проходив мимо, будив солодке, як амброзія, бажання роздягнути Віру Гаммел. Ще через два доми була кав'ярня Майнора — в тому ж самому цегляному будинку, що й олінджерська пошта. Двоє однакових вікон з дзеркальними шибами, і обидва поруч: за одним з них товстуха місіс Пассіфай, начальниця пошти, оточена оголошеннями про найм на роботу й переліками поштових правил, неохоче відраховувала марки та грошові перекази; за другим, повитий сигаретним димом і сміхом молодих голосів, Крец Майнор, так само товстун, накладав морозиво і готував пепсі з лимоном. Обидва приміщення були обставлені симетрично. Май-норів мармуровий — кольору ірисок — прилавок по цей бік стіни був ніби дзеркальним відображенням заґратованих віконець і покритого лінолеумом вагового столика місіс Пассіфай. В дитинстві я часто зазирав крізь шпарину в підсобку пошти і бачив порозкладані по полицях листи, купи сірих мішків та одного-двох листонош у синіх штанах, без курток і картузів, що балакали якоюсь офіційною говіркою. Щось подібне було і в кав'ярні, де старші за мене хлопці тіснилися в задніх нішах і де, здавалось мені, крізь проріхи в завісі диму можна було підгледіти щось таємничо-сокровенне, але заборонене для мене, і то так суворо, наче за цією забороною стояв федеральний закон. І механічний більярд, і компостер для марок гупали однаково; там, де на пошті висіла поличка з брудним, пошарпаним промокальним папером, кількома погнутими ручками і двома сухими чорнильницями з фігурними кришками, в кав'ярні розмістився столик, де продавались пластмасові портсигари, розмиті фотографії Джун Еллісон й Івонни де Карло в мініатюрних позолочених рамках, гральні карти з кошенятами, шотландськими тер'єрами, віллами і лагунами на сорочках і, по зниженій до 29 центів за штуку ціні, прозорі гральні кості, целулоїдні маски — вибалушені очі й випнуті передні зуби, та кольорові муляжі собачого калу. Тут можна було купити, по 5 центів за пару, корич-
неві фотолистівки: олінджерська мерія, торговий квартал на Олтонській вулиці, прикрашений напередодні різдва підвісними ліхтарями й бутафорськими свічками, вид із гори Шейл-Хілл, нова водоочисна установка на вершині Кедрового горба, пам'ятник героям (таким він був ще під час війни _дерев'яний і щоразу з новими прізвищами; потім на це
місце поставили кам'яну плиту і вивели імена лише тих, хто загинув). Тут ви могли купити всі ці листівки, а по сусідству, докинувши ще кілька центів, відіслати їх; ця симетрія у всьому — включно з плямами на підлозі і трубами опалення на стіні — була настільки досконала, що я, на свій дитячий розум, вимислив, ніби місіс Пассіфай і Майнор Крец були таємно одружені. Увечері та в неділю зранку, коли у вікнах не світилося, дзеркальна мембрана між ними розчинялася, і вони, виповнивши свою, тепер уже спільну мушлю одним дружним, тлустим і втомленим зітханням, ставали єдиним цілим.
Саме тут батько зупинився. В хрусткому від холоду повітрі черевики його рипіли, відриваючись від цементу, а губи рухались, як у ляльки. %
— Ну все, Пітере,— сказав він.— Ти йди до Майнора, а я тебе потім заберу, коли Аплтон скінчить зі мною.
— А що ти сподіваєшся від нього почути? Перспектива малювалася спокуелива. В кав'ярні могла
бути Пенні.
— Що я здоровий, як старий беззубий кінь,— відказав батько,— а він такий мудрий, як старий шолудивий сич.
— Ти не хочеш, щоб я з тобою пішов?
— А чим ти можеш зарадити, бідолашку? Лишайся тут і не суши собі голови. Іди посидь з друзями, чи як там вони себе величають. Я друзів не мав, то й не уявляю, які вони в тебе.
Такого, щоб я опинився між батьком і власним сумлінням, майже не бувало. Я пішов на компроміс:
Я зайду. На хвилинку. І наздожену тебе. Не спіши,— сказав він, зненацька картинно махнувши Рукою, наче згадав про ту невидиму публіку, для якої він був
5 ізз
129
актором.— Часу в тебе доволі, і його треба вбити. Я в твої роки убив таку прірву часу — донині руки в крові.
Батько так розбалакався, що я почав мерзнути.
Коли він далі пішов уже сам, він, здавалось, полегшав і наче навіть схуд. Можливо, всі зі спини видаються худі, шими. Хай би він хоч ради мене купив собі пристойне пальто, подумав я і побачив, що він витягує з кишені свою плетену шапку й насаджує її на голову; раптом зніяковівши, я збіг по сходах, штовхнув двері і пірнув у кав'ярню.
В Майнора було стовпотворіння. Сила народу: хоч з нашої школи сюди мало хто вчащав — більшість наших мали інші улюблені точки. А в Майнора збиралися самі, що не є, кримінальники, і мені імпонувало, що я, хоч би як побічно, належу до них. Я відчував, що в задимленій залі причаївся могутній монстр і дихає на неї цим димом, і гріє її своїм теплом. Голоси, з'юрмлені у цій стаєнній теплоті, здавалось, усі без винятку ґелґотали про одне і те ж — щось, що сталося перед самим моїм приходом: у ті роки мене весь час мучила думка, що десь зовсім поруч, за межею мого зору, творить свої міфи інший, яскравий і надзвичайно важливий світ. Я проштовхався крізь натовп, наче крізь стулки цілої галереї густо посаджених воріт. Одна ніша, друга, третя — є. Так, це вона. Вона.
Чому так буває, люба, що кохане обличчя при кожній зустрічі здається таким, наче ти його вперше бачиш, наче тільки в цю мить твоє серце зліпило його заново? Як мені описати її, щоб було чесно? Невеличкого зросту і нічим особливим не примітна. Губи надто повні і надто вже самовдо-волені; ніс гоструватий, нервовий. Повіки чимось схожі на негритянські — важкі, пухнасті, з просинню і по-старечому мудрі, що зовсім не в'язалося із здивованою, непорочною трав'янистістю її очей. Мабуть, саме ця невідповідність — між губами і носом, між очима й повіками, це тихе і мирне протиборство — наче брижі, що схрещуються на поверхні ріки, свідчачи про глибинні перепади — і вабили мене до неї;
оця її ледь уловима неврівноваженість наштовхувалана дум— ку, що, можливо, вона мені пара. І що саме тому п вигляд завжди трохи несподіваний для мене.
Біля неї було вільне місце. По той бік столу двоє дев'ятикласників, з якими вона майже не зналася, хлопець і дівчина, тягали одне одного за ґудзики, нічого поза собою не бачачи. Вона задивилась на них і помітила мене, аж коли я, відразу розслабившись, підійшов упритул.