– Нічого не поробиш – тортури! – розвівши руками, зітхнув Кощій Безсмертний.
– Чур, я перша!.. Чур! Я перша товчу її у ступі. Цюк-цюк-цюк!.. Усі кісточки на пісочок!
– Ні-ні! Я перший! Ви, Бабо, завжди вперед лізете. Ху! – роздратовано сказав Змій Горинич.
– Бо я – дама!
– Ху! – зневажливо хукнув Змій Горинич. – Жаль, що в нас у Зландії дзеркала заборонені. Подивилася б на себе. Дама? Страховидло! Ху!
– А ти, ти, ти – гад повзучий! Тьху! Тьху на тебе!
– Не лайтеся! Я її спершу у казані зварю. Буль-буль-буль! Хе-хе-хе! – Кощій Безсмертний потер руки.
– Ні-ні! Я сказав! Я її – ху! – спопелю. А тоді вже робіть, що хочете.
– Ну добре, добре. Досить! Набридло! – скривився Бабай. – Кинемо жеребок. Кому випаде, той буде перший. По-чесному. Ходімо! І вони рушили до печери "Тридцять три лиха".
Вася затаївся у кущах.
Що робити? Зараз вони почнуть мучити й катувати Незнайомку, домагаючись, щоб вона сказала, де дзеркальце.
А дзеркальце ж у нього! І він – що? – лежатиме тут у кущах і спокійно слухатиме, як буде кричати від болю Незнайомка?
Ні! Не може він цього допустити! І, не думаючи про те, що буде далі, Глечик вискочив із схованки.
– Не чіпайте! Не чіпайте її! – загукав одчайдушно.
Вони так здивувалися, що аж поприсідали, ї так і застигли, присівши.
– Га?
– Що?
– Ху!
– Тю!
Перший отямився Бабай:
– Ти?! Сам прийшов у Зландію?! Такого ще не було! За всю історію цієї країни.
– Ти що – здурів?! Ху! – вражено хукнув Змій Горинич.
– Це ж треба! – знизав плечима Кощій Безсмертний.
А Баба Яга тільки носом здивовано свиснула. Глечик нарешті зібрався з духом і випалив:
– Одпустіть мого друга Валеру!.. Чуєте?.. Вони перезирнулися.
– Якого Валеру? – розвів руками Бабай. – Звідки ти взяв, що він у нас?
– У вас! Я бачив його портфель у ямі! Вони знову перезирнулися.
– Це ж треба!..— сказав Кощій Безсмертний винувато.
Бабай так люто блиснув очима на нього, що здалося – на галявині спалахнув вогонь.
– А-а, – наче згадав Кощій Безмертний. – Я ж той портфель у лісі знайшов. Правда!
– Неправда! – вигукнув Вася.
– Ти як з нами розмовляєш?! – гримнув на нього Бабай. – Ти куди прийшов? Ти що собі дозволяєш? Тут тобі не середня школа, де можна ходити на голові!
– Я ж тебе зараз тільки – ху! – і від тебе жменька попелу на землі залишиться. – Змій Горинич, опустивши вниз руку, показав, яка жменька попелу залишиться від Васі.
– А я тебе у ступі тільки – цюк! цюк! цюк! – і всі твої кісточки – на пісочок! – Баба Яга радісно потерла руки.
Лише Кощій промовчав, і Вася ще більше впевнився, що, мабуть, Безсмертний у всьому й винен. Валеру схопив, очевидячки, він. І необережно залишив речовий доказ – портфель. Тому Бабай так блимав на Кощія. І тут раптом з-під землі почувся глухий зловісний голос пана Морока:
– Гей! Що там робиться у вас нагорі?.. Що за галас? Чому не доповідаєте?!
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ,
в якому Бабай умовляє Глечика. Несподівана пропозиція. Глечик погоджується.
Бабай поспішливо вихопив з кишені чарифон і, запинаючись, загукав:
– Ваша Темність!.. Пробачте!.. Не встиг!.. Не встиг!.. Тут така річ… розумієте… повернувшися з траси… ми виявили… що… на території Зландії… одним словом… порушник кордону!.. Ні-ні! Відомий!.. Вася Глечик з четвертого "Б" класу… Ні!.. Але… краще я вам особисто… не чарифонна розмова… Біжу!
Бабай підбіг до погребні, тупнув тричі ногою і раптом провалився під землю.
"Мабуть, там у них швидкісний ліфт", – подумав Глечик.
– Слухай! – раптом сказав Васі Кощій Безсмертний. – Тікай! Тікай, поки не пізно!
– Не для того я сюди прийшов, щоб тікати! – сказав Вася. – Одпустіть Валеру, і ми разом утечемо.
– От дурненький! – сказала Баба Яга. – Та ти хоч розумієш, куди ти потрапив? Це ж Злан-дія! Злан-ді-я! Не Добряндія? Розумієш?
– Добровільно сюди ніхто ще не приходив. Ху! – пояснив Змій Горинич. – Ти перший! – І, мабуть, останній, – похитала головою Баба Яга.
– Тікай, від щирого серця раджу! – став благати Кощій Безсмертний. – Тікай, поки цілий!.. Потім пізно буде.
– Ні! – вперто заявив Глечик. – Валеру я тут не покину! Або вдвох, або… Валеро! – раптом закричав він щосили. – Валеро! Держись! Я тут! Я прийшов тебе врятувати! Чуєш? Тримайся! Держись! Валеро!
У вражої сили на якийсь час навіть мову одібрало від подиву.
– Та цить! Ху! Розкричався! – опам'ятався нарешті Змій Горинич.
– Це тобі не у школі на уроці малювання. У нас не можна кричати! – сказала Баба Яга. Але Вася не слухав.
– Валеро! – кричав він. – Валеро! Де ти? Озовися! Це я! Твій друг Вася Глечик! Я врятую тебе! Валеро! Це я – Глечик.
– Це ж треба! – розгублено озирнувся на всі боки Кощій Безсмертний. – Та замовкни!.. І тікай швидше! Тікай!
– Ні! І не просіть навіть! – зціпивши зуби, відмовлявся Вася.
– Побачимо, як ти нас проситимеш зараз! Ху! Чого ми з ним панькаємося? – роздратовано гарикнув Змій Горинич. – І справді! – підхопила Баба Яга. – Хто він такий, щоб оце так з нами зухвало розмовляти? От зараз я його у ступі тихесенько – цюк! цюк! цюк!..
– Ні-ні! Знову ви, Бабо, уперед лізете! Я його трошечки спопелю, а тоді вже… – Змій Горинич не договорив, бо несподівано з-під землі біля погребні вигулькнув Бабай.
Він був серйозний і заклопотаний. Жестом підкликав до себе вражу силу. І Вася почув, як Бабай тихо їм сказав:
– Увага і послух!.. Дзеркальце в нього! Всім розійтися по хатах! Я мушу з ним поговорити на самоті. І Змій Горинич, Баба Яга та Кощій Безсмертний швиденько розбіглися й позамикалися у своїх хатках.
А Бабай з привітною усмішкою підійшов до Васі.
– Я ж тобі казав, що ми ще зустрінемось. От і зустрілися. Ти мені подобаєшся. Хороший ти хлопець. І я радий, що чарівне дзеркальце потрапило саме до тебе, а не до когось іншого…
– Нема… нема в мене ніякого дзеркальця, – заскочений зненацька, пробурмотів Глечик.
– Ну нащо ти оце говориш? – спокійно сказав Бабай. – Нащо тільки час витрачаєш?.. Ти, друже, недооцінюєш нашого Шефа Його Темність пана Морока. Ех! Яка це голова!.. Усім головам на світі голова! Усе він знає, все розуміє, все може пояснити, розтлумачити, навіть передбачити…
– Нема в мене дзеркальця, – вперто повторив Глечик.
– Якби не було в тебе дзеркальця, ти б нізащо в світі не прийшов сам у Зландію. Дурненький! Це ж тільки метелик летить на вогонь і згорає. А ти ж не метелик. Ти – людина!.. А люди – найрозумніші на землі істоти. Принаймні так вони вважають… Хе-хе-хе!.. Якби не наша країна, може б, так воно й було. Але… От ти, мабуть, вважаєш, що коли Зландія, то всі тут обов'язково злі й погані. Правда?