— А які ж ті три секрети, про які ти говорила? — згадав раптом Грайлик.
— Невже ти ще не зрозумів?.. Ну тоді я поясню. Перший секрет — треба дуже-дуже бажати і не відступати від свого бажання. Ти хотів урятувати Сумнівана і не відступився. Другий секрет— прагнучи досягти своєї мети, треба докладати всіх сил, на які ти здатен. Ти не пошкодував сил. І третій секрет — без людей, без їхньої допомоги не можна досягти чогось у житті, тому треба, не задумуючись, робити людям добро, і вони завжди віддячать тобі добром. Ти допоміг Моргалочці і Недо, і вони допомогли тобі. Отак!.. Якщо пам’ятатимеш ці три секрети — розгадаєш Загадку Майбутнього.
Вона ще раз усміхнулася і — зникла.
Загадка Майбутнього!
Зага Маго!
Так от вона хто така, ця дивна маленька дівчинка, — чарівниця!
І Грайликові раптом стало весело.
Завжди відчуваєш радість, коли враз щось зрозумієш.
Грайлик вибрався з проходу між гаражами і побіг на дитячий майданчик.
До каруселі.
До отого сидіння, де була космічна ракета.
Він же хотів стати космонавтом.
Його чекали далекі міжпланетні подорожі і захоплюючі космічні таємниці.
ПРИГОДА П'ЯТА
ЧАРОДІЙ БУДЬЛАСКА І ЧАКЛУН НЕТРЕБА
РОЗДІЛ І
Чародій Будьласка
Найбільше в світі не любив Грайлик отакі дні — негожі, дощові, вітряно-холодні. Ні тобі погуляти, ні погратися, ні вийти навіть у двір. Сиди вдома й дивись, як сумно плачуть вікна.
Такі дні дуже любила Нудота Петрівна.
Грайликів тато Усміхайло Петрович завжди говорив, що, коли нудно, значить, прийшла Нудота Петрівна.
Вона виходила з темного кутка і перш за все, підкравшися до телевізора, переключала усі програми на нецікаво-дорослу балаканину про кризовий стан сучасної економіки. Потім сідала на тахту і, позіхаючи, починала марудити. Грайлик тікав від неї в іншу кімнату, до книжкової шафи, потім на кухню, до буфетика, де були цукерки. Але вона знаходила його й там. І найцікавіші книжки втрачали свою магічну принадність, а цукерки ставали несмачними.
Грайлик нарешті не витримав і пішов на сходи.
І це було наче сигналом. Спершу рипнули одні двері, потім інші, потім ще і ще… І незабаром на останньому поверсі біля горища потроху зібралася майже вся Дитиндія, яких повигонила з квартир Нудота Петрівна.
Вони сиділи на сходах біля замкнених горищних дверей і мовчали.
— От погода! — сказала нарешті Галочка.
— Ага… — зітхнув Грайлик.
— У таку погоду тільки спати, накрившись в головою, добре, — сказав Миня.
— Але не будеш же лежати під ковдрою день і ніч, — сказав Женя-Жменя.
— Можна було б у війну пограти, так ніде, — сказав Роман-Отаман.
І знову всі замовкли.
Нудота Петрівна стояла у темному кутку і зловтішно мружила зелені очі.
— Ех, була б у мене чарівна паличка, прогнав би ту противну Нудоту Петрівну. Ну чого вона до нас причепилася?! — вигукнув Грайлик.
— Та де ж узяти чарівну паличку… — зітхнув Чух.
І тут раптом клацнув замок, горищні двері рипнули, прочинилися, і вийшов якийсь незнайомий дядечко. Кругловидий, рум’яний, усміхнений, з лагідно-блискучими очима.
Всі вражено завмерли.
А він обвів їх привітним поглядом і спитав:
— Що? Нудно, панове дитиндівці?.. Дошкуляє Нудота Петрівна?.. Ну, ми її зараз попросимо. Нудото Петрівно! Будь ласка! — дядечко зробив рукою широкий жест, і Нудота Петрівна зникла.
Дитиндівці тільки роти пороззявляли. Одразу стало цікаво.
А дядечко далі усміхається лагідно:
— Ну що для вас ще зробити?
— А… а ви хто такий? — насмілився спитати Грайлик.
— Не бачите, чи що? — ображено закопилив губу дядечко. — Чародій. Чародій Будьласка. Роблю чари на замовлення.
Перезирнулися всі. О! Це ж якраз те, що треба!
— А що ви можете? — вихопився першим Чух. Недарма ж він Чух — Чужекало-Хочукало. Йому завжди більше всіх треба.
Усміхнувся чародій Будьласка поблажливої
— Що можу? Все можу. Все на світі.
Знову перезирнулися дитинці. А тоді застигли на мить — задумалися: що б його такого побажати….
— Щоб погода була гарна — сонячна! — вигукнув Грайлик.
— Нема питань! Уже готово! Будь ласка!
— Як?! — не повірив Грайлик.
— А біжіть подивіться!
Сипонули всі сходами вниз — аж загуркотіло.
Вискочили з під’їзду, дивляться — справді дощу немає, сонце на небі сяє, пташки на вмитих деревах співають-заливаються. Сонячні зайчики від калюж по всій Дитиндії розбігаються — аж очам боляче.
Радісно застрибали-затанцювали по калюжах дитиндівці разом із сонячними зайчиками. Бо ж любо як на сонці після дощу!
А чародій Будьласка вже на ганку стоїть, усміхається.
Кинулися до нього дитиндівці. Обступили.
— Ну давайте, не соромтесь! — підбадьорив їх чародій Будьласка.
— Мені палац здоровенннцький королівський! — вигукнув Чух.
—І мені, і мені королівський палац! — вигукнув Миня.
— Будь ласка! Будь ласка! — усміхнувся чародій. Рукою двічі змахнув.
Розчахнулося на мить небо, погасло сонце.
Гурр-гурр! — прокотився грім серед темряви непроглядної.
А коли знову засвітилося сонце, побачили всі — стоять вони разом з чародієм серед поля квітучого, між двох палаців королівських здоровенницьких. На фасаді одного "Чух" написано, на фасаді другого — "Миня".
Заверещали Чух і Миня від радості, кинулися до своїх палаців, зникли всередині.
Махнув Роман-Отаман досадливо:
— Ех! Чого я перший не побажав?!
Усміхнувся чародій Будьласка:
— А ти бажай, чого там…
— А ви зробите? — недовірливо глянув Роман-Отаман.
— Авжеж!
— Ну… ну тоді мені… військо непереможне. Щоб я ним командував.
— Будь ласка! — сказав чародій. І знову змахнув рукою. І знову розчахнулося небо, погасло сонце. Гурр-гурр! — прокотився грім серед темряви непроглядної.
А коли засвітилося сонце, побачили всі — стоять вони серед поля квітучого. Палаців уже нема. А по полю з гуркотом сунуть танки і бронетранспортери. А над ними вертольоти бойові.
Завис головний вертоліт над Романом-Отаманом, відчинилися дверцята, вилетіла-загойдалася мотузяна драбина, і хтось загукав у мегафош
— Сідайте, пане-товаришу головнокомандуючий! Їдьмо на війну!
Реготнув щасливо Роман-Отаман, схопився за драбину, подерся вгору.
І за мить прогуркотіли у небі вертольоти, а на землі танки й бронетраспортери і зникли.
— Ну, а тепер ви! — звернувся до всіх інших чародій. — Давайте, бажайте, не соромтесь!