Казкові пригоди Грайлика

Сторінка 33 з 43

Нестайко Всеволод

Але що він думав, почути їм не довелося.

Несподівано здоровенницька рука вхопила Грайлика за комір і підняла над землею.

— От ти де?! — наче грім з неба, почувся голос Балабайка. — Тебе по всій країні шукають, а ти перемазався і виступаєш. Ану ходімо!

Тримаючи Грайлика за комір, як цуценя за карк, Балабайко поніс його до воріт.

Зачиняючи ворота, гримнув у табір:

— Стройову підготовку по-чи-най!

І клацнув замком…

"Все пропало! І як ми не помітили, що він прокинувся й підійшов?.. Це я винен. Було б одвести їх за барак, подалі від воріт", — та було вже пізно.

Недарма все-таки ця країна звалася Раптомандія.

РОЗДІЛ X

У палаці диктатора

Диктатор Раптомандії Гетько Перший Дурепа лежав на тахті, задравши ноги, і дивився у стелю. Настрій у нього був поганющий. Щойно він мав розмову з колишнім президентом Добринею. Він пропонував йому відносну свободу і полегшення долі — тобто життя на свіжому повітрі у резервації, за колючим дротом, а не в темному задушливому підземеллі. За це Добриня і його майстренчуки повинні були відновити роботу на плантаціях і в майстернях. Бо хоч був Гетько Перший і Дурепа, але розумів, що мине час, запаси їжі закінчаться і їсти буде нічого. А їсти гетьки любили дуже. Прямо скажемо— були ненажери. їли сім разів на день, через кожні дві години. І якщо їх вчасно не погодувати, вони просто скаженіли.

Але колишній президент Добриня від пропозиції диктатора Дурепи категорично відмовився. Сказав — поки не буде відновлено демократію, ніхто з них і пальцем не поворухне.

Що тепер робити, диктатор Дурепа не знав. Як усі диктатори, він мав на меті лише одне — захопити владу. А що буде далі — не думав.

Тому й лежав, задравши ноги, і дивився у стелю.

І тут його брат Балабайко притарабунив Грайлика.

Гепнувшись навколішки перед тахтою і здійнявши догори руки, він улесливо вигукнув:

— О, великий і мудрий, могутній і незрівнянний, батько і вчитель усіх народів, вершитель і повелитель! Я упіймав втікача і привів його до тебе! Ось він!

Балабайко був старшим братом і добре пам’ятав, як великий і мудрий совався без штанів по підлозі, смоктав свою ногу і пускав з носа бульки, але такий уже закон диктатури — навіть рідний брат мусить звертатися до повелителя, як усі підлеглі.

В очах диктатора спалахнули злі вогники:

— Ага-а! Попався-таки! Тікати здумав, трясця твоїй матері! Старших не поважаєш. От я тобі зараз влаштую несподіванку!

— Правильно-правильно! — підхопив Балабайко. — Ховатися здумав! Га? Розмалював собі мордячку, накрив голову листям і думав, що я його не впізнаю! Га? Але я — не такий! Я… Ви ж мене знаєте, Ваша Моць, я ж іще і в дитинстві який був. Га? Пам’ятаєте, як ми з вами у піжмурки грали і ви у старій криниці сховалися, а я вас усе одно знайшов і витягнув, і добре, що встиг, бо вас уже по шию у багнюку затягло, ще трохи — й бульки пускали б… Га? А ще пам’ятаєте, як ви штаньми за сучок на груші зачепилися, а я…

Поки Балабайко теревенив, Грайлик думав з досадою: "Ех! Як не пощастило! І чого він прокинувся так рано. Ще трохи, і я б їх умовив. Я ж бачив, які в них були очі… А так — все пропало, І тепер мене диктатор Дурепа замкне у таку буцегарню, що я й не виберуся. І Сумніван загине в своєю поламаною ногою. Зага Маго ж говорила, що може загинути, як я його не врятую. Ех!..

— Їсти хочеться! — несподівано перебив його роздуми та Балабайкові теревені диктатор.

— Правильно! — підхопив Балабайко, клацнувши зубами й прицмокнувши.

— Я послав Тікала-Ховала й Шукала-Доганяла. Зараз принесуть. Підвечеряємо. А то на голодний шлунок і несподіванки робити не хочеться.

— Правильно! — знову підхопив Балабайко. — Хай живе ваша мудрість, о, великий батьку і вчителю!.. Ви завжди були… Я пам’ятаю, як у дитинстві…

Але що сталося у дитинстві, Грайлик так і не дізнався, бо в цей час щось зашуміло, затупотіло, завищало, і до палацу з галасом вбігли захекані перелякані Тікало-Ховало й Шукало-Доганяло.

Кілька секунд вони тільки несамовито лупали очима, роззявивши роти й висолопивши язики, не в змозі вимовити ні слова.

— Що?! Що таке? — вигукнув диктатор.

— О! О! — тільки й видихнув Тікало-Ховало.

— А! А! — тільки й видихнув Шукало-Доганяло.

— Та чого ви окаєте, акаєте? Кажіть швидше! — гримнув диктатор. — Що сталося?!

— Ка-та-стро-фа! — одночасно вигукнули обидва.

— Яка?

— Страшна. Табір Військового Виховання збунтувався, діти повисмикували стовпи від колючого дроту, підважили скелю, що над Голубою Печерою, вона впала і завалила вхід до харчового складу.

— Що?!

— Катастрофа! Катастрофа! — скрушно хитаючи головами, повторювали Тікало-Ховало й Шукало-Доганяло. — Що ж ми тепер їстимемо? Як же ми житимемо? Катастрофа! Катастрофа!

— Це він! — вигукнув Балабайко, вказуючи на Грайлика. — Це він їх підбурив! Я бачив! Я чув!

— Ах ти ж негіднику! — закричав диктатор. — В підземелля його! В підземелля!

І не встиг Грайлик отямитися, як Балабайко схопив його, підніс до дверей… Мармурові плити розчахнулися, і Грайлик полетів униз…

РОЗДІЛ XI

Знову підземелля.

І знову Добриня.

Але вихід треба шукати самому

Та, незважаючи на ув’язнення, настрій у Грайлика був піднесений. Завалили-таки вхід у печеру таборяни. Молодці! Видно, Моргалочка й Недо після того, як його схопив Балабайко, провели серед дітей роботу, розтлумачили що й до чого, і діти зрозуміли. По очах було видно, що вони незадоволені своєю долею і готові повстати. Навіть проти рідних батьків… Батьків!.. "А де ж їхні матері?" — здивовано подумав Грайлик. Справді, поки що він не бачив у Раптомандії жодної дорослої жінки. Де вони?

— Молодець, Грайлику! — почув він раптом у темряві голос Добрині.— Все йде так, як треба. Діти побігли визволяти матерів.

— А де їхні матері? — вигукнув Грайлик, бо щойно ж думав про це.

— Всіх жінок Раптомандії гетьки замкнули у Кришталевій Оранжереї Ботанічного Саду, бо навіть гетьківські дружини були проти військового перевороту і диктатури. Тепер треба почекати. Тепер головне — терпіння.

— Я розумію. Але… Де ж мій Сумніван? — з тривогою спитав Грайлик.

— На жаль, не знаю. Треба шукати.

— Та хто ж його шукатиме, як я тут?

— Значить, треба тобі звідси вибиратися.