Як зустрілися Братчик Лис і Братчик Черепаха
Дядечко Римус наточував свого шевського ножа і розповідав: — Якось йшов Братчик Лис. Раптом бачить — на самісінькій середині дороги лежить Братчик Черепаха. Братчик Черепаха одразу ж подумав, що треба тримати ніс за вітром, а одне око розплющеним. Але Старий Лис прикинувся лагідним — і ну ляси точити: мовляв, він страшенно радий зустрічі, вже сто років не бачив Братчика Черепаху.
— Здоров був, Братчику Черепахо! Що це тебе не видно давненько?
— Все тиняюсь де попало, Братчику Лисе. Все тиняюсь.
— Щось вигляд у тебе кепський, Братчику Черепахо, — каже Лис.
— Все повзаю та хворію, — відповідає Черепаха.
— А що з тобою, друже? Нібито й око у тебе червоне!
— Ох, де тобі мене зрозуміти, Братчику Лисе! Спробував би ти все повзати й повзати, хворіти й хворіти.
— Та у тебе ж обидва ока червоні! Ти зовсім занедужав, Братчику Черепахо!
— Куди вже гірш, Братчику Лисе.
— Яка ж біда сталася з тобою, Братчику Черепахо?
— Та так. Пішов прогулятися ввечері, зустрів одного чоловіка, а він мене кинув у вогонь.
— Як же ти з вогню вибрався, Братчику Черепахо?
— Все сидів та терпів, Братчику Лисе! Сидів і терпів, а дим роз'їв мені очі, і вогонь обпалив мені спину.
— Здається, хвіст у тебе взагалі згорів? — бідкається Лис.
— Ні, хвіст якраз на місці, — відповів Братчик Черепаха і висунув хвіст з-під панцира.
А Лис тільки того й чекав: схопив Черепаху за хвоста і кричить:
— На місці, на місці, Братчику Черепахо! А пригадуєш, як ти вдарив мене по маківці у Матінки Мідоус? Чи забув? Ви були там разом з Братчиком Кроликом! Ну, тепер тобі кінець!
Просив, просив Братчик Черепаха відпустити його. Скільки не вмовляв, усе дарма.
— Ну, тепер я тебе втоплю, — сказав Братчик Лис.
А Братчик Черепаха почав благати:
— Тільки не топи мене, Братчику Лисе! Вже краще кинь мене у вогонь — я все ж трішки звик до вогню.
Але Старий Лис і чути нічого не хоче. Потягнув він Братчика Черепаху до струмка і засунув його у воду.
А Черепаха кричить:
— Кинь цей корінчик і хапай мене за хвіст! Кинь цей корінчик і хапай мене за хвіст!
Лис у відповідь:
— Який ще корінчик? Я твій хвіст тримаю, а не корінець.
Але Братчик Черепаха підняв лемент:
— Мерщій тримай мене, а то я втону! Я тону, тону! Покинь ти цей корінчик і тримай мене за хвіст!
Ну, тут Лис випустив його хвоста, і Братчик Черепаха пішов на дно — буль-буль-плюсь!
Жодними буквами не описати ті звуки, які вилетіли при цьому з горла дядечка Римуса. Це були такі дивні звуки, що хлопчик перепитав:
— Як, як пішов він на дно?
— Буль-буль-плюсь!
— І втопився, дядечку Римусе?
— Хто? Старий Братчик Черепаха? Та хіба ж ти тонеш, коли матуся кладе тебе у ліжечко?
— Ні, звичайно, — замислено відповів Джоель.
— От і Братчик Черепаха не втопився. Бо у воді він був як вдома, друже мій милий.
Буль-буль-плюсь!
Як Братчик Вовк потрапив у халепу
Дядечко Римус прибивав підметки до своїх черевиків, а хлопчик ніяк не хотів дати спокій його молотку, ножу і шилу, так що старий навіть почав вдавати, що сердиться. Але невдовзі вони знову помирились, хлопчик всівся на стілець і почав спостерігати, як дядечко Римус вганяє в підметку шпильку за шпилькою.
— Той, хто всім набридає і суне носа, куди не слід, завжди потрапляє в халепу. Ось, наприклад, Братчик Вовк. Чого б йому не сидіти сумирно й нікому не докучати? Так ні, заприятелював він зі Старим Лисом, і вчепились вони до Кролика. Просто дихнути йому не давали, і закінчилось це кепсько. В таку халепу потрапив Братчик Вовк, що лихо!
— Невже, дядечку Римусе? А я думав, що Вовк дав спокій Кролику після того випадку — пригадуєш, як він вигадав, ніби Старий Лис помер?
— Ти б краще не перебивав мене, бо скоро мама покличе тебе спати, а ти почнеш вередувати і скуштуєш того самого ременя, який я зробив колись для твого татка.
Джоель засміявся. А дядечко Римус, побачивши, що хлопчик ніби води в рот набрав, продовжив:
— Братчик Кролик не мав спокою ні вдень, ні вночі. Ледь відійде від хатинки — вже прийшов Братчик Вовк, когось із кроленят поцупив. Збудував собі Кролик солом'яну хатку — її розвалили. Зробив він собі дім із соснових вершечків — і той простояв недовго. Змайстрував будиночок із кори — і з тим біда. Щоразу, як зруйнують дім, одного кроленяти як і не було. До того дійшов Кролик — зовсім розгнівався і почав лаятись.
Пішов покликав каменярів. Збудували вони йому дім із дощок на кам'яній кладці. Тепер йому стало спокійніше.
Тепер він вже міг залишити дім, погостювати день у сусідів; повернеться, сидить біля вогню, газету почитує, як і годиться сім'янину.
Він вирив хід у погріб, щоб туди ховалися кроленята, якщо почують поблизу шум.
І гарний замок до дверей приладнав. Братчик Вовк лише зубами клацав, бо поживитися йому було нічим. Кроленята — ті були вже надто лякливі. А Братчик Кролик такий сміливий став — чує, як біжить десь поруч Вовк, але мурашки в нього по спині вже не біжать.
Ось якось зібрався Братчик Кролик провідати Братчика Єнота, але раптом чує страшний шум і тупіт на дорозі. Він і прислухатись добре не встиг, як у двері ввірвався Братчик Вовк. Кроленята миттю заховалися в погріб.
А Вовк весь у багнюці, захеканий.
— Рятуй, рятуй мене, Братчику Кролику! — вигукнув Вовк. — Пожалій, врятуй, Братчику Кролику! Собаки за мною слід у слід женуться, ледь не розірвали. Чуєш, біжать? Заховай мене де-небудь, Братчику Кролику, щоб вони не знайшли мене!
— Ну що ж, — сказав Кролик. — Он стоїть велика скриня, стрибай у неї, Братчику Вовче, і почувайся як вдома.
Стрибнув Вовк у скриню, стукнула покришка, дзенькнув гачок — попався Братчик Вовк! А Кролик свої окуляри вдягає на носа, присуває до вогню крісло-гойдалку, узяв гарну понюшку тютюнцю. Довго сидів так Братчик Кролик, морщив лоба і все міркував.
Тут Вовк подав голос зі скрині:
— Що, собаки пішли, Братчику Кролику?
— Та ні, одна все ще принюхується тут за рогом.
Узяв Кролик чайник, налив у нього води і поставив на вогонь.
— Що ти там робиш, Братчику Кролику?
— Хочу пригостити тебе чаєм, Братчику Вовче.
А сам бере бурав і починає свердлити дірки у кришці скрині.
— Що ти там робиш, Братчику Кролику?