Всі аж нестямились, як це Лис насмілився образити такого добряка — Братчика Черепаху! А поки вони охали і обурювались, Лис стояв біля задніх дверей і підслуховував.
Багато неприємного почув Братчик Лис, і ось раптом він просунув голову в двері та як гукне:
— Доброго вечора, друзі! Як поживаєте? — і як стрибне до Братчика Кролика!
Матінка Мідоус з дівчатками — ті підняли крик і вереск, а Братчик Черепаха підповз до краю полиці й упав звідти — та якраз Лису на маківку! Він нібито оглушив Лиса.
А коли Лис прийшов до тями, то все, що він побачив, — це казанок з овочами, перекинутий догори дном у печі, та поламаний стілець. Братчик Кролик зник, і Братчик Черепаха зник, і Матінка Мідоус з дівчатками теж, ніби й не було їх.
Кролик заліз у димар — ось чому казанок був перекинутий догори дном.
Братчик Черепаха заповз під ліжко і зачаївся за скринею, а Матінка Мідоус з дівчатками вискочили надвір.
Лис роззирнувся на всі боки і помацав свою маківку, куди влучив йому Братчик Черепаха. А Кролика й сліду нема. На лихо, дим і попіл дійняли Кролика, і раптом він як чхне: апчхи!
— Ага! — зрадів Лис. — Ось ти де! Гаразд, — сказав він, — я викурю тебе звідти. Тепер ти мій.
Та Кролик анічичирк у відповідь.
— Що ж, по-доброму не хочеш виходити? — запитав Лис.
А Кролик — ані слова.
Тоді Лис пішов за дровами. Повертається, чує — Кролик сміється.
— Чого це ти смієшся, Братчику Кролику? — поцікавився Лис.
— Сказав би, та не можна, — відповів Кролик.
Краще вже признайся, — сказав Лис.
— Та хтось заховав тут ящик з грішми, — відповідає Кролик.
— Так я тобі й повірив! — каже Лис.
— Та ти поглянь! — сказав Кролик. І тільки-но Лис засунув морду в димохід, як Кролик сипнув йому в очі нюхального тютюну; він завжди носив його з собою.
Тут Лис беркицьнувся — і шкереберть викотився за поріг. А Кролик виліз із димоходу і попрощався з господарями.
— Як ти спровадив його, Братчику Кролику? — запитала Матінка Мідоус.
— Хто, я? — дивується Братчик Кролик. — Та я просто сказав йому, що коли він в цю ж мить не забереться геть і не припинить надокучати таким добродіям, то я схоплю його за барки і гарненько намну йому боки!
А Братчик Лис котився шкереберть аж до своєї домівки.
— А що ж сталося з Черепахою? — поцікавився Джоель.
— "Що сталося, що сталося"! — вигукнув старенький. — Ці діти завжди хочуть знати все відразу! В тебе очі вже злипаються. Біжи спати, малий!
Невдача Братчика Вовка
Напевно, у твоєї мами гості, — сказав дядечко Римус, коли Джоель забіг до нього з величезним шматком листкового пирога. — А якщо не гості, то вона точно загубила ключ від буфета, а ти його знайшов.
— Просто, дядечку Римусе, мама дала мені пиріг, а я подумав — пригощу ним тебе.
Старий посміхнувся:
— Дякую, дякую, синку. Цей пиріг якраз мені допоможе зібратися з силами, щоб розповідати далі про Братчика Кролика та його друзів.
Тут старий замовкнув і взявся до пирога. Він впорався з ним дуже швидко. Потім струсив крихти з бороди і почав:
— Так розсердився Старий Лис на Братчика Кролика — просто не знав, що й робити, зовсім носа повісив. От іде він якось дорогою і зустрічає Братчика Вовка. Ну, привіталися, звичайно, — як живеться, чи здорові дітлахи.
Вовк і каже:
— У тебе щось скоїлось, Братчику Лисе?
А Лис йому:
— Та ні, чого б це?
І сміється й теревенить, ніби нічого не сталося, бо йому здалося, що Вовк щось докумекав. Та Братчик Вовк теж був не з дурників і почав лаяти Братчика Кролика за його витівки, бо повсюди вже пішли чутки про те, як Кролик обманув Братчика Лиса.
Поговорили вони про це, і раптом Братчик Вовк каже:
— А я ж придумав, як спіймати Братчика Кролика.
— Як? — питає Лис.
Вовк каже, що треба заманити його у дім Братчика Лиса.
— Ну, це буде нелегко. Як же його заманити до мене? — питає Лис.
— Обманути, звичайно.
— І хто ж це зможе його обманути? — цікавиться Лис.
— Я сам і обману, — відповідає Вовк.
— Як же ти це зробиш, Братчику?
— А ось як, — каже Вовк. — Ти біжи додому і лягай у ліжко, прикинься, ніби помер. Лежи та ні пари з уст, поки Братчик Кролик не підійде й не доторкнеться до тебе. Щоб я провалився на цьому місці, якщо він не дістанеться нам на обід!
Лису сподобалась така вигадка. Рушив він додому, а Вовк — той попрямував до будиночка Кролика.
Приходить, а вдома ніби й немає нікого. Але Вовк постукав у двері: тук! тук!
Ніхто не відгукнувся.
Він знову постукав: стук! стук!
— Хто там? — запитав Кролик.
— Друзі, — відповідає Вовк.
— Друзі бувають різні, — каже на те Кролик. — Ти скажи, як тебе звати.
— Я з поганою звісткою, — каже Вовк.
— От так завжди, — каже Братчик Кролик. — Погані новини й кликати не треба.
А сам до дверей, у щілинку зазирає.
— Братчик Лис помер нині вранці, — каже сумно Вовк.
— То чому ж це ти не в жалобі? — запитує Кролик.
— Я саме йду за цим, — відповідає Вовк. — Думаю, треба забігти до Братчика Кролика, розповісти, яка біда трапилась. Я щойно від Братчика Лиса. Простягнув ніжки, бідолашний.
З тим Вовк і пішов. Кролик сів, почухав потилицю, а потім вирішив, що сходить до Братчика Лиса, дізнається, що там чути. Сказано — зроблено: схопився і пішов. Прийшов він до хатинки Лиса — так все похмуро довкола! Підійшов ближче — ніщо ані шелесне.
Зазирнув у будиночок, а Лис лежить на ліжку горілиць, великий та страшний. Тут Кролик мовить тихесенько, ніби сам до себе:
— Залишили всі бідолашного Братчика Лиса. Та я все ж вірю, що одужає Братчик Лис, хоча й боюсь, що він помер. І ніхто не прийде провідати Братчика Лиса! Братчик Вовк — і той його покинув. У мене, щоправда, справ чимало, але побуду з ним. Так, на вигляд, він помер. А як подумати, то, може, й не помер зовсім. Бо ж кожен знає, що коли прийдеш до покійничка, то лишень він тебе побачить, одразу ж покійничок підніме лапи догори і гукне: "Ого-го!"
Але Старий Лис лежав тихо. Тоді Кролик сказав трохи голосніше:
— Дивна річ! Братчик Лис ну зовсім мертвий, а поводиться, наче не покійничок. Покійник, якщо прийдуть подивитись на нього, відразу підніме догори лапи і кричить: "Ого-го!"
Тут, звісно ж, Лис підняв лапи і вигукнув: "Ого-го!"
А Братчик Кролик чкурнув геть, що було духу.