Майже з дитячою веселістю партизани наряджають "Чугайстра". Замість розмазаної бороди чіпляють кінський хвіст, на паперових крилах малюють якихось чортиків. На голову до капелюха прикріплюють димлячу головешку.
Третій партизан.
Це ж цар. Йому ходити не годиться.
Один із партизанів.
Для цього є парадна колісниця.
Аж ось вона.
Він витягає з гущавини широкий пень з довгим корінням. Під веселий регіт партизанів "Чугайстера" садовлять на пень і, взявшись за коріння, витягають за скелі. Регіт довго не стихає.
Командир застави.
Ну, прямо діти, й годі.
О, скільки тої радості в народі,
Яку тепер війна втопила в тузі.
Куховар-партизан.
Давайте пообідаємо, друзі.
Партизани сідають колом, витягають хліб. Куховар ділить варене м'ясо на плащі. Молодий партизан, усівшись на камені, дістав із мішка невеличку гармошку. Тихо ллється мелодія української пісні "Засвистали козаченьки". Партизани не голосно, але дружно підспівують:
Із Путивля на схід сонці,
На схід сонці рано,
Виїжджали ковпаківці —
Славні партизани.
Зажурилась Ярославна,
Сум з грудей полинув —
На Карпати хлопець славний
Пішов та й загинув.
Не загинув. Через гори,
Через ріки, броди,
Через галицькі простори
Славний хлопець ходе.
Ледь пісня на хвилинку затихла, із провалля долинув придушений, далекий стогін.
Перший партизан.
Мені почувся стогін у ярузі.
Командир застави.
Й мені здалось... Прислухаймося, друзі.
Немов і справді хтось невтішно плаче.
Що ж, треба подивитися одначе.
Вірьовку!
Перший партизан.
Ой, не треба, командире.
Обрив стіною, глибоко без міри.
Командир застави.
Я альпініст, не бійтеся, хлоп'ята.
Вірьовку треба до пенька прип'яти.
Він підперізується кінцем довгої линви, а другий кінець партизани прив'язують до пенька.
Так буде добре. Опускайте швидко.
Партизани опускають командира в провалля, гуртом тримаючи вірьовку над обривом.
Перший партизан.
Щось видко?
Командир застави (з провалля).
Та нічого ще не видко,
Пітьма така, хоч стрель собі у око.
Перший партизан.
Що там реве?
Другий партизан.
Чи звірі, чи потоки, Не розберу.
Перший партизан.
Гей, де ви, командире?
Уже не чуть нічого з цього виру.
Третій партизан.
Й вірьовка враз послабшала.
Зірвався!..
Перший партизан.
Недобре щось. І я туди подамся.
Третій партизан.
Чекай, немовби заблищав ліхтарик.
Перший партизан.
Та то каміння світлого прошарок...
Знову зашумів дрімотний бір, а з шуму того почувся голос Столітнього Бука.
Столітній Бук.
Гай, гай, синки, іще ніхто і в гості
Не повертався з тої глибокості.
Пауза. Всі стоять в напруженому мовчанні над проваллям, заглядають униз, але там лише морок та густе грабо-виння з бур'яном. Хвилина, ще хвилина, а з провалля ні слова. І нарешті:
Тягніть доверху...
Швидше, ще скоріше.
Перший партизан.
Що сталося?
Другий партизан.
Не рвіть, тягніть рівніше.
На скелі з'являється командир з хлопчиком і дівчинкою на руках. Дівчинка, як видно, не пошкоджена, лише перелякана, а хлопчик без пам'яті чи, може, й мертвий. Його маленька голівка безсило схилилась на плече, подряпані ручки звисають додолу. Командир обережно кладе дітей на мохову постелю. Довго ніхто не може сказати ні слова Тишу порушує сама Ганя.
Ганя.
Вони вже партизанами вдяглися.
Скажи їм, Юрцю. Юрцю, підіймися!
Скажи, що ми не поведем до двору,
Не вкажемо і стежечки на гору.
Нехай в огні печуть.
Командир застави.
Полеж, маленька.
Покличте, хлопці, лікаря швиденько,
Водиці з цукром дайте гуцуляті.
Ганя.
А ви такі, як той, що в нашій хаті.
Ні, ні, нема... Немає в нас нікого
І не було вусатого, стрункого.
В бабусі тиф і курочка хворує...
Туди не дійдеш, бо потік вирує.
Втрачає свідомість, ронить голівку на мох. Бійці приносять води з цукром, дають дівчинці і хлопчикові пити. Ганя п'є жадібно і довго. До неї зразу повертається свідомість, а Юрась і губами не ворухне, лежить нерухомо, він, мабуть, мертвий. Ганя торкає братика за голівку, за руки, мов намагається розбудити.
Ганя.
Юрасику, прокинься! Йой, жовніри,
Нас не печіть, хоч майте трохи віри,
Що заблудилися. Скажіть мені, солдати,
Ви ж чули, як Чугайстера гукати,
Бо я забулася, а братик мій убився.
Командир застави.
Ти заспокойся, люба, подивися —
Ми не жовніри, партизани, доню.
Ганя.
А може, й справді... Є стрічки червоні.
Командир застави.
Так, партизани.
Ганя.
І по мові чути. А щойно вороги були отута.
Командир застави.
Вони втекли під нашою пальбою —
У хащини безладною юрбою.
А одного в убранні чудернацькім,
Що звавсь Чугайстром, злапали зненацька.
Ганя.
Не вірте, не Чугайстер він, а ворог.
Таких багато є тепер у горах.
А ми шукали справжнього Чугайстра,
Усіх чудес невигаданих майстра.
Командир застави.
Навіщо?
Ганя.
Рятувати партизана,
Що в нашій хижі. Бо у нього рана.
Командир застави.
Який він, доню, можеш розказати?
Ганя.
Він зветься Ковалем... Стрункий, вусатий.
Командир застави (до зв'язківця).
Лети у штаб, є вість про комісара.
Ганя.
Так, так, це комісар... За ним жовнірів хмара
По сліду нишпорить, аби його схопити.
За голову його сто тисяч заплатити
Хтось обіцяє. Йой, помре від рани.
Коб викликать Чугайстра, партизани.
Той допоміг би... Юрчик наш убився,
А я забула вигук.
Командир застави.
Не журися. Ось попоїж-но хлібчика із м'ясом,
А ми вже щось придумаєм тим часом.
Ганя ламає хліб і м'ясо на три кусники.
Ганя.
Це Юрцеві, якщо він жити буде,
А це бабусі. Попоїсть, забуде
І гнів на нас. А хворому не стало.
Перший партизан.
Та їж усе. У нас є хліб і сало,
А ось і мед. Візьми собі всю склянку.
Партизан дає склянку меду маленькій Гані. Вона щось хоче сказати, мабуть, слова зворушливої подяки, та в цей час з'являється лікар з молоденькою медсестрою.
Ганя.
Я знаю тую дівчину Оксанку.
Вона мені дала свою хустинку.
Нову, червону.
Медсестра.
Серденько Галинко!
Що сталося із братиком?
Ганя.
Не може
Ожити він. Чугайстер лиш поможе.
Лікар.
І я допоможу, моя хороша.
Ганя.
Хіба ви й є Чугайстер з Черемошу?
Ні, той — дідусь, казали наші люди.
Лікар
Я син його. Чугайстер скоро буде.
З другого боку на скелю виходить старий генерал, командир всього партизанського з'еднання, з ним командири загонів, бійці-зв'язківці. Він невисокий на зріст, з білою бородою і чорними густими бровами. На сивій шапці горить генеральська зірка. З-під широкого зеленого плаща виблискують золотом ордени. В руці у нього довга палиця. Він і справді чимось нагадує казкового Чугайстра. До нього підходить командир застави.