На верховинах то тут, то там спалахують вогнища.
Знову ожили Карпати. Чути гук вечорової трембіти на полонині.
Із гурту селян до генерала-Чугайстера підходять літня жінка з молодою вродливою донькою. Мати тримає в руках кобушечку і кухлик, а доня — кулешу на дощечці. Вони низько кланяються генералові.
Літня жінка.
Спасибі вам, Чугайстере, спасибі!
Хай в кожній хижі. стаї і колиб!
Хвала іде від роду і до роду
За порятунок нашого народу.
Прийміте і від мене подарунок —
Старої жінки щирий поцілунок —
Та випийте малинового соку.
Візьміть з собою доню карооку.
Поранять з вас котрогось під горою,
Тому най буде рідною сестрою.
Гуцули.
І нас, і нас візьміте до загону!
Аби свободу вирвати з полону,
Ми підемо на смерть і люті муки,
Лиш дайте кріси в мозолясті руки.
Генерал-Чугайстер.
Беріте зброю, друзі! До кресані
Нашийте стрічку гуцуляті Гані.
Нехай зорить промінчиком яскравим,
Нехай веде до волі і до слави.
Дівчата нашивають стрічки до капелюхів гуцулів-легінів. Хлопці беруть відбиту у ворога зброю. Всі разом наспівують:
Черемоше, Черемоше, —
Чистая водиця,
Дівчинонько з верховини,
Дай мені напиться.
Та напій коня гнідого,
Дівчинонько-зоре,
Я в загоні захищаю
Ваші рідні гори, Зеленаві полонини,
Твою гарну вроду.
Дівчинонько з верховини,
Чи не знаєш броду
На той берег Черемошу
Та на ті дороги,
Що вестимуть партизана
Аж до перемоги.
Юрасик (до Гані).
Й мені наший мерщій оцю широку.
Ганя.
Тебе не візьмуть, бо не має строку.
Юрасик.
А ми самі отут загоном станем
І будем помагати партизанам.
В розвідку підем...
Ганя.
Правда, любий брате,
Як треба буде, сходим всі Карпати.
Комісар.
Юрасю, Ганю, ближче підійдіте,
Я обійму вас на прощання, діти,
За ваші вчинки, сповнені любові,
Дві зірки дам вам, правда, не казкові,
Але, кому вони квітчають груди,
Того, хоч де, шанують наші люди.
Ростіть щасливі. Дяка вам і слава!
Коли пролине ця пора кривава,
Назавжди я приїду на Карпати
Нове життя із вами будувати.
Генерал-Чугайстер.
І я хвалю вас, милі, як Чугайстер,
Хоч до чудес ніякий я не майстер,
Це ви вчинили нині справжнє чудо,
Про вас казки складуть хороші люди.
Ви будете стоокі і крилаті
У тих казках. З Карпат по Закарпатті,
Мов ручаї, тектимуть по Волині,
По всій Радянській вільній Україні
Про ваші вчинки славнії сказання,
Про ваші дивні подвиги, дерзання.
І інші діти в інші покоління
Шукатимуть ось тут, серед каміння,
Сліди своїх улюблених героїв.
І десь під Крутоверхою горою
Імення ваші висічуть кирками
І заквітчають кращими квітками.
Отож із казки ви ідіть у казку,
Не за Чугайстром, що хвилює ряску
У тиху пору десь на Черемоші,
А вже самі. Ідіть, мої хороші,
Немов луна за сині небокраї,
В казковий світ, який кінця не має.
Командир застави.
Нові бійці, ставайте у загони,
До Чорногори йти у три колони.
Вперед на конях вислати дозори!
Генерал-Чугайстер.
Які ж бо рідні люди ці і гори.
Влітав Золотава Птаха, мов блискавиця описує коло над людним подвір'ям і дзвінко промовляє.
Золотава Птаха.
Ідіть на гори,
Де людям горе,
Ідіть по полю
За щастя й волю,
Ідіть гаями,
Ідіть степами,
А я між вами
Та перед вами.
Партизани швидко гуртуються у колони. Генерал-Чугайстер обіймає дітей, цілує їх, щось іще говорить їм, та в гурті не чути ні його слів, ні прощальних слів Юрасика і Гані. Бійці підіймають на ношах комісара, він привітно махає рукою до гурту жінок і літніх гуцулів, що залишаються на подвір'ї.
Яскраво палають вогнища на верховині. Неначе кличуть до себе погрітися, бо ніч наступає свіжа і росиста. Людські колони, немов широкі ріки, стікають з верховини. Неголосно, але дружно переливається пісня:
Нам видно з гір
Вітчизни шир,
Родючі, злотні гони.
Ми йдем на бій за правий мир
Під знаменом червоним.
Столітній Бук.
Із волею вертайтесь, мужні люди!
Побідна зірка най квітчає груди!
До гурту, що залишився на подвір'ї, вибігає бабуся з куркою в руках.
Бабуся.
Пішли... Не встигла. Підождіть, будь ласка.
Та що ж це — сон чи, може, й справді казка?
Із міжгір'я гучною луною доноситься приспів гуцульської пісні:
У загін веде дорога
Легеня-героя.
Вже зоріє перемога
Та над Кінь-горою.
1957