Анатолій ДАВИДОВ
КАТАМАРАН
БУРЯ
Брати вирушають у дорогу. Випробування. Зустріч з ученим. Пропозиція Анатолія Борисовича
Дощ не вщухав, важкі краплі лопотіли по брезенту. Порив вітру підхоплював стрічну хвилю, вона перекочувалася через тент на мотор. Над ним здіймалася пара.
— Олежику,— просив Ігор брата,— може, ближче до берега підійдемо? Двигуна заллє.
— Не бійся. Наш катамаран хоч і поволі пливе, зате надійний...
Щойно Олег похвалив витвір таткових і своїх рук, як човен зненацька крутонуло, і кермо вислизнуло в хлопця з рук. Коли ж Олег учепився в нього, човен знову кинуло вбік. Мотор замовк.
Ігор злякано метнувся до гака, що притримував брезент.
— Ти куди? — потяг його назад Олег.— Змиє! Держи кермо прямо за течією, а я подивлюся, що там таке.
Він обережно пробрався на корму, оглянув мотор.
— Порвало електричний дріт, що до свічки йде,— встановив пошкодження.— Роботи на хвилину, та тільки не під цю бурю. Доведеться-таки до берега йти!
За півгодини брати вже витягли човен з води.
— Бачиш, усе гаразд,— поплескав Олег Ігорька по плечу, коли вони закріпили катамаран капроновими розтяжками.— Ми з татком таки добре розрахували — ні вітри, ні хвилі не страшні нашому човну! А ти, братику, злякався трохи?
— Було,— знітився Ігор,— катамаран-бо крутонуло, мов дзигу!..
— На деревину якусь, напевно, наскочили. Наше щастя, що рульове управління не зіпсувалося, а то й досі крутилися б посеред річки. Боятися ж нема чого: катамаран, коли навіть і перевернеться,— не потоне. Замерз? — притулив до себе молодшого братика.— Зараз зігріємося!
Швиденько розіпнув намет під невисокими вербами, надув гумові матраци, розіслав на них спальні мішки.
— Залазь, а я вогнище розпалю, чайку зігрію.
Коли він приніс до намету гарячий чайник, Ігорьок уже спав. Хлопцеві не хотілося будити малого, він налив чаю у термос: "Захоче, серед ночі нап'ється".
Прилаштував ліхтарик, застебнув дверці намету і вклався спати.
...Ранок видався сонячний. Олег прокинувся перший і ніяк не міг второпати, де він. А коли згадав, засміявся сам до себе:
"Оце чудасія. Аби мама й татко знали таке, нізащо б не дозволили пливти до дідуся човном!"
Ігор солодко спав. Олег полоскотав йому під носом соломинкою. Той голосно чхнув і прокинувся.
— Горло не болить? Тоді вставай! — наказав старший брат.
— Іще б трішки полежати! — став проситися Ігор, та Олег уже витягував його зі спального мішка.
— На зарядку ставай по порядку. Раз-два... Вище голову! Поснідавши, хлопці подалися до річки. Хвилі лагідно плескалися об їхні босі ноги.
— Ач, добрі які, а вчора мало нас не втопили,— буркнув Олег.— Нумо, Ігорьку, здіймаймо тент і берімося до ремонту. Ой біда,
каністру запасну з бензином загубили. А що ж у баці лишилося?
— Еге, так ми далеко не запливемо. Піди, братику, берегом, униз за течією, може, десь каністру прибило.
Ігоря немов вітром здуло, тільки холоші джинсів залопотіли.
"Малий він Іще",— подумав Олег, дивлячись услід братові. Себе, восьмикласника, вважав за дорослого.
Поліз на корму. Швиденько замінив дріт, протер клоччям мотор. Смикнув ручку раз, удруге...
Мотор стрельнув, випустив сизувату хмарку диму.
— Жику,— пролунало з берега,— каністра, мабуть, потонула!..
— Скільки тобі казати — не називай мене Жиком: ще хлопці дражнитися почнуть. А каністра не могла потонути,— вимкнув Олег мотор,— адже вона поліетиленова. Та й бензину в ній трохи більше як половина. Десь плаває! Але словами лиха не здолаєш. Зробимо так: я піду в село, спробую дістати відро бензину, а ти лаштуй вудки — рибу ловитимеш на юшку.
— Гаразд,— погодився Ігор.
Хлопчик дістав бляшанку з черв'яками, розмотав вудки. Скоріше упіймати живця і поставити сторожки! "Ех, зловити б хоч пару лящів чи окунців!"
Не встиг поплавок устоятися, як його сіпнуло й потягло донизу. Ігор підсік рибу, але виважити її з води не зміг. Велика! Почав підводити рибу до берега.
— Що б то було підсаку взяти,— пожалкував уголос,— а то ще втече.
А риба тягне, аж вудлище гнеться.
— Що там у тебе, Ігорьку? — почувся ззаду чоловічий голос — Чи не водяник учепився?
— Який там водяник — риба здоровенна! — не озираючись гукнув Ігор.— Біля намету лежить підсака, принесіть, будь ласка!
Чоловік за мить повернувся.
— А дай-но мені вудлище!
— Анатолію Борисовичу,— тільки тепер упізнав Ігор таткового приятеля,— ви підсаку підводьте, а рибу я сам витягну!
Здоровенний окунь ледь вліз у підсаку.
— Ви звідки тут узялися, Анатолію Борисовичу? — дивувався хлопець.— Я й не впізнав вас одразу.
— А ти?
— Ми з Олежиком пливемо до дідуся й бабусі в гості. Вчора буря наш катамаран трохи пошкодила ще й каністру з бензином змило. Лишилося тільки півбака пального, ось Олег і пішов у село по бензин.
— То це ви вчора посеред річки в негоду борсалися? Приїду додому, обов'язково батькам розповім, які ви кренделі виробляли,— посуворішав голос Анатолія Борисовича. — Вони хоч знають, де ви зараз?
— Тато з мамою вчора на південь відпочивати поїхали, а нам дозволили човном добиратися до дідуся. Не вперше ж! Погода зранку стояла гарна, а після обіду таке зчинилося! А що ви тут робите, Анатолію Борисовичу?
Той засміявся.
— Ми, виходить, друзі по нещастю. У нас із товаришем, біологом, біда скоїлася: пливли човном до експедиції, а мотор ще позавчора заглухнув і до сьогодні мовчить. Що не робили йому — не заводиться.
— А де ж експедиція?
— Кілометрів з тридцять звідси, за селом, де живе ваш дідусь.
— Ой, Анатолію Борисовичу, знову клює!
Цього разу вчепився язь. А коли прийшов Олег, на кукані вже було і десяток рибин.
Хлопець привітався з Анатолієм Борисовичем.
— Ото біля вашої "казанки" Юрій Сергійович чаклує? А я так і не розжився на пальне,— показав порожне, відро.
— То не біда, Олежику,— промовив Анатолій Борисович,— пального ми тобі дамо. А ти дотягнеш нашого човна хоч до дідусевого села?
— Ну, звичайно. А хто це стільки риби наловив? — здивувався Олег.— Та велика яка!
— Найбільших упіймав він, а невеличких я,— пояснив Анатолій Борисович.
Олег побачив, як засяяли у брата очі.
— Ігорьок у нас рибалка добрий,— похвалив.
— Ну, хлопці,— скомандував Анатолій Борисович,— змотуймо вудки, забираймо рибу — і в дорогу.