— Ні в кого було довідатися: дяка нема...
— Поїхав?
— Нікуди не виїжджав, бо його й не було там ніколи.
— Не було там ніколи? — перепитала Уляна, відступаючи назад і дивлячись на хлопця диким поглядом.— Та чи там же ти був?
— Авжеж там... у Вишеньках, хіба я не знаю? — відповів Довбня.— І не тільки дяка, там і церкви нема й не було ніколи...
В очах Уляни все потемніло; кров залила їй очі.
— То, виходить, усе .брехня, брехня! — крикнула вена, мов скажена, й, не дивлячись на сторопілого хлопця, подалася до табору назад...
Першої миті Уляиу охопило шалене бажання кинутися^ негайно до Кармелюка й розкрити його брехню й зраду; вона й помчала прожогом до табору, залишивши зовсім спантеличеного Довбню.
Пробігши, не переводячи духу, з верству, вона змушена була зупинитися, бо дух їй геть забило й серце от-от готове було розірватися в грудях.
Уляна впала на землю. Шаленство, одчай і ревнощі душили її. Думки її не пливли, а кружляли вихорем — порвані, дикі, потворні... І серед них виразно виривалася тільки
одна: "Все брехня, брехня! Обманив, зрадив! Але тепер я піймала тебе!"
Проте мимовільний відпочинок примусив Уляну трохи розібратися в своїх почуваннях. Перша думка, яка вирвалася з хаосу, що кружляв у її голові, була: "Що ж далі?"
Гаразд, вона піймає його на брехні, назве його зрадником, брехуном, а що ж далі?
Уляна трошки підвелася на землі й, обхопивши коліна руками, втупила свій потемнілий зір у далечінь.
— Що ж далі? — прошепотіли машинально її поблідлі губи.
Далі вона уявляла два виходи: або Кармелюк зуміє вибрехатися й виплутатися з дражливого становища, або він признається в усьому й скаже їй одверто, що розлюбив її й знайшов собі іншу. Що вона йому? Сьогодні любить, а завтра може покинути!
— О, тільки не це, тільки не це! — вирвався з грудей Уляни страшний зойк. Немає сили жити без нього! Вона мусить повернути його любов до себе, що б там не було. Але чим повернути? Як повернути? Ось вона прикинулася веселою, спокійною, і він став :і пою ласиавіпіиіі, ніж раніше, а чи полюбив знову?
— Ні, ні! — скрикнула Уляна,— і гострий біль та пекуча образа закипіли в її серці д залили гарячим рум’янцем її обличчя.
Перепробувала вона всі привороти,— всі чари втратили силу! Не допоможе зілля, не допоможе ніщо!
Уляна; припавши головою до колін, тяжко ридала.
Довго плакала вона з таким болем, з такою силою, неначе з кожним приступом ридання, що виривалося з її грудей, одривався в неї шматок серця. Вона починала відчувати й розуміти, що вже ніщо не поверне їй серце Кармелюка.
Але якщо вона не має сили повернути собі своє щастя, та невже ж вона віддасть його іншій? — нараз промигнуло Уляні в голові. Серце її стислося, ридання вщухли, вона підвела голову. По щоках її ще котилися останні сльози, та очі вже горіли сухим, палючим вогнем.— Доброхіть зійти з дороги? Віддати його іншій, щоб вона впивалася його любов’ю, жила його життям?
— Ні, ні, ні! — божевільно скрикнула Уляна і з такого силою стиснула кулаки, що нігті вп’ялися в долоні до крові.
Зостався в неї ще один певний спосіб: вирвати розлучницю з його серця. Є ворожка, котра може дати таке зілля. Полюбить він її потім чи ні,— але суперниці він уже не дістанеться! Але хто вона? Треба передусім про все довідатися, хто вона, знайти її!
Ця думка дала силу Уляні. З гарячковою швидкістю заходилася вона обдумувати своє становище й шукати з нього найкращого виходу.
Отже, щоб повернути любов Кармелюка, їй залишався тільки один спосіб — знайти й знищити суперницю. Але як знайти її? Звичайно, Кармелюк не проговориться перед нею, від нього вона не вивідає нічого, та вона може довідатись дещо від Андрія: вій простий, його не важко піддурити, і він же буває з отаманом нёодлучно скрізь. Та щоб удалося все це, треба передусім приспати будь-яку підозру, треба прикинутися веселою, сповненою любові. Так, це передусім.
Уляна ні(е раз перебрала в голові всі думки й знову зупинилася на останній.
.Важко підвелася вона з землі, поправила па собі одяг і коси, що вибилися з-під очіпка, і втомленою ходою попростувала до табору.
За цей час вона геть змарніла, і якби хто заглянув у темну глибину її очей, то зрозумів би, яку безодню горя й злості несла в собі ця жінка попри свій спокійний вигляд.
В таборі настало тимчасове затишшя.
Кармелюк мовчав і йшов од своїх товаришів,— таке завжди бувало з ним, коли він обдумував якийсь особливо хитрий план. Розбійники поки що спокійно спочивали, нетерпляче й з цікавістю чекаючи — що то придумав отаман, щоб урятувати Явтуха.
Для розвідок Уляні час був якнайзручніший. Хитро й обережно заходилася вона випитувати в Андрія. Та, крім нападу на дім маршалка, Андрій не розповів Уляні жодного епізоду з Кармелюкового минулого, в якому б жінки брали більш чи менш помітну роль. Він згадав про те, як отаман нагородив одну польську панну, котра чудово протанцювала перед ним на шляху мазурку, а потім одшмагав її матінку, бо та, всупереч його наказу, розповіла всім органам влади про свою зустріч з Кармелюком, і ще кілька таких жартів отамана. Та все це було не те, чого шукала Уляна.
Після двох-трьох таких марних розмов їй довелося переконатися в тому, що від Андрія вона нічого не довідається, бо й вій у простоті своїй, мабуть, не знає нічого.
Треба було щось робити самій. Але що? Від кого довідатись? Яким чином можна було взнати, хто "вона"?
"Хто вона?" — це фатальне питання мучило Уляну день і ніч. За два дні вона схудла, постаріла; дарма що буцімто заспокоїлася, в очах її спалахував недобрий вогонь і вся вона ніби горіла від муки, нестерпних ревнощів і ображеної любові.
Як тільки їй траплялося зостатися самій, мозок її зараз же починала свердлити та ж болісна й пекуча думка: "Хто вона?"
Перебираючи в пам’яті всі найменші подробиці їхнього життя й намагаючись з’ясувати собі, з якого часу Кармелюк почав холодніше ставитися до неї, Уляна згадала про лист, котрий Кармелюк одержав. Цей маленький епізод нараз освітлив і згуртував усі її думки. Саме відтоді отаман по-холоднішав до неї, як одержав отого листа. Він був від жінки, від коханої жінки! Вона тоді одразу збагнула це, і тільки потім Кармелюк якось розвіяв її думку, сплівши якесь пояснення, але то була брехня. Вона й тоді* відчувала це, а тепер знає вже напевне: лист був од жінки! І то була жінка, яку він знав раніше, бо від часу його втечі з тюрми він не розлучався з нею, з Уляною, і на один день!